О. В. Крутенко
(ОІПОПП м. Черкаси)
Інноваційні методи, засоби та форми розвитку особистості дитини у позанавчальний час (у контексті Авторської школи О. А. Захаренка)
У статті розглядаються можливості ефективної організації позанавчальної діяльності учнів на прикладі Авторської школи Олександра Антоновича Захаренка (село Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області); висвітлено значення цієї інноваційної педагогічної технології для самореалізації дитини як особистості.
Питання щодо ефективної організації виховання учнів в позанавчальний час є актуальним і важливим. Важливість цього питання обумовлена тим, що традиційний навчально-виховний процес сучасної школи не може в повній мірі задовольнити потреб дитини і забезпечити достатній рівень її розвитку, тому що, по-перше, навчальні програми з різних предметів обмежують коло знань, що має отримати дитина; по-друге, сучасна класно-урочна система навіть в навчальних закладах нового типу не спроможна врахувати особливості кожної дитини в її прагненні до самореалізації як особистості. Крім того, хоч останнім часом все частіше звучать слова про пріоритетне значення виховання в навчально-виховному процесі, в більшості шкіл ці слова залишаються тільки словами. “Те, чому вчителі фактично навчають у школі, часто не має ніякого відношення до високоморальних декларацій, що записані в уставах шкіл, і вони нерідко розглядають алгебру чи англійську мову лише як необхідні етапи для отримання гарних оцінок під час здачі стандартних тестів, - це думка Уоррен А. Норда, викладача університету Північної Кароліни, директора програми з гуманітарних наук і загальнолюдських цінностей, і думка нашого зарубіжного колеги підтверджує, що проблема моральності носить загальний характер. – В навчальних програмах майже немає нічого такого, явно чи неявно вираженого, що могло би допомогти у вихованні людяності” [1]. Вирішенню цих та інших проблем допомагає система позанавчальної діяльності учнів, яка в певній мірі забезпечує формування толерантної особистості, готової до співробітництва, сприяє розвитку здібностей до творчої діяльності, тобто система, що базується на принципах дитиноцентричної концепції виховання в контексті особистісно орієнтованої педагогіки, обґрунтованої Бехом І. Д.
Яскравим прикладом такої системи є Авторська школа Олександра Антоновича Захаренка (с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). Технологія навчально-виховного процесу Сахнівської школи ще до кінця не вивчена. Більше того, в якійсь мірі ця школа стала унікальним закладом, органічно поєднавши елементи різноманітних педагогічних технологій: метод колективних творчих справ, розроблений І.П. Івановим; нова інтерпретація методу проектів Дж. Дьюі, який відомий з кінця ХІХ – початку ХХ віків, що розглядається в сучасних працях О. М. Коберника; ідеї А. С. Макаренка щодо організації учнівського самоврядування; роздуми В.О. Сухомлинського щодо співвідношення навчання і виховання, ролі колективу для особистості, значення трудового виховання; гуманно-особистісна технологія Ш.Амонашвілі; створення і педагогізація єдиного соціокультурного середовища, про що писав Т.С.Шацький; різноманітні експерименти щодо активізації навчального процесу, використання нових форм діяльності школи, як у французького педагога Селестена Френе.
Таким чином, Авторська школа О. А. Захаренка була інноваційною ще в ті часи, коли це слово ще не було настільки часто вживаним: в далекі 60-ті роки в Сахнівській школі розпочався процес, який можна умовно назвати “Літопис незвичайних справ”. Що стосується особливостей організації навчально-виховного процесу цієї школи, то важко провести чітку межу між навчальним і позанавчальним процесом, їй завжди було притаманне поєднання задач навчально-виховного процесу і позашкільної освіти: будь-який проект може бути успішно реалізований тільки в тому випадку, коли учні мають міцні знання. І навпаки: бажання здійснити якусь мрію спонукає школярів до отримання необхідних знань. Педагоги враховували, що найголовнішою умовою ефективної роботи має бути, по-перше, наявність мотивації у дитини, а по-друге, ситуація успіху при виконанні будь-якого завдання. В Сахнівці намагались створити умови для досягнення успіхів кожним учнем, розуміючи, що бути успішним – обов’язкова потреба кожної людини, і з’являється ця потреба з моменту усвідомлення дитиною себе як особистості.
Це відзначав і В. О. Сухомлинський: “Даремна, безрезультатна праця і для дорослого стає осоружною, набридливою, безглуздою, а ми ж маємо справу з дітьми. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вогник прагнення до знань згасає, в дитячому серці утворюється крижинка, яку не розтопити ніякими намаганнями доти, поки вогник знову не загориться; дитина втрачає віру в свої сили… ” [2: 163]. Дитина, яка не може досягти успіхів у навчанні в силу свого інтелектуального розвитку або особливостей сприйняття навчального матеріалу, почувається нещасною. А учень, який не вмотивований на отримання знань і творчу діяльність при вивченні шкільних предметів, приречений на нудне існування в стінах навчального закладу. Такі учні часто знаходять для себе засоби реалізації особистості і власних домагань в асоціальних стосунках і діях. “У правопорушеннях і злочинах найяскравіше відбивається залежність наслідків від причин [2: 290]”, - такої думки був Сухомлинський. Тим більш значимою стає проблема раціональної і змістовної організації позакласної діяльності і учнівського дозвілля.
У Сахнівській школі підтримували вогник дитячої захопленості і зацікавленості незвичайними справами: поєднуючи теорію і практику, учні 60-х років в позанавчальний час завзято майстрували то повітряну кулю, то дво- чи триступінчасті ракети, які запускали із шкільного “Байконура”, привезли в село з Черкас справжній літак з гвинтом і мотоциклетним двигуном. Пізніше збудували спеціальну установку для запуску великої ракети на сім двигунів. Користуючись тим, що кожній дитині притаманна допитливість і пристрасть до всього таємничого, в одному з навчальних кабінетів сконструювали “розумні двері” - з кодовим замком, а кодом слугували відповіді до задач, які необхідно було розв’язати. Потім – створення обчислювальних машин “Ромашка” і “Ромашка-2” для самостійного виконання контрольних робіт.
І хоч іноді траплялися невдачі при запуску ракет (на парашуті в капсулі спустились миші і розбіглися, померла морська свинка, не витримавши перевантаження, в “розумних дверях” кодовий замок з часом зламався), але головна мета була досягнута – діти захопилися фізикою, астрономією, математикою та іншими науками. І ще одне досить вагоме досягнення, значення якого неможливо переоцінити: до всіх незвичайних справ почали приєднуватися батьки школярів – це був перший крок до створення єдиного соціокультурного середовища села Сахнівки, центром якого стала школа. Саме школа визначала пріоритетні напрямки виховної діяльності, учасниками якої були не тільки учні та вчителі, а й батьківська громада, що включала в себе всіх жителів села. З упевненістю можна сказати, що виховний вплив шкільного колективу здійснювався і на доросле населення села. Це з очевидністю проявилося під час будівництва і створення експозиції Музею революційної, бойової і трудової слави. Діяльність учнів переросла рамки звичайної гурткової роботи і перетворилася на нескінченне свято праці, спілкування, єднання поколінь і відчуття успіху від здійснення поставленої мети.
Такий підхід – виховання школярів у процесі реалізації захоплюючої, але конкретної мети – забезпечував комплексне вирішення виховних задач. Так, будівництво шкільного Музею сприяло формуванню і розвитку працелюбності; учні отримували перші уроки професійної майстерності, здобували комунікативні навички; пізніше, створюючи експозицію Музею, вивчали історію свого краю, збирали матеріал про жителів Сахнівки – і саме така діяльність пробуджувала почуття патріотизму в юних сахнівчан. Робота пліч-о-пліч з батьками допомагала створенню абсолютно інших стосунків в категорії «батьки і діти»: спільна мрія-мета, спільна робота і спільна радість після досягнення цієї мети – все це згуртовувало вчителів, учнів та батьків в один-єдиний міцний колектив. І тут доречно звернутися до роздумів В. О. Сухомлинського щодо ролі колективу для виховання особистості. Він стверджував, що колектив для людини має бути сферою вираження самого себе, полем, на якого можна показати себе в усій красі і величі. Мова йдеться не тільки про те, що кожен працює на благо колективу і суспільства, а й про те, що така діяльність духовно збагачує і оновлює всіх співучасників. Для цього, визначав В.Сухомлинський, «потрібні такі основи, на які спирався б і першокласник, що тільки-но переступив шкільний поріг, і випускник-десятикласник, що обмірковує, зважує свій майбутній життєвий шлях, і сивий ветеран педагогічної праці з великим педагогічним досвідом» [3: 412].
Захаренко О. А. так пояснював мотиви такої діяльності, незвичної для звичайної сільської школи: “Створювалось все це не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту – а від необхідності зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою, корисною справою. Зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім – подарувати її людям. У цьому і вбачає педагогічний колектив основне завдання в трудовому вихованні і підготовці дітей до життя. Цей маленький “БАМ” став школою мужності, де діти щоденно пізнавали радість творчого суперництва, радість рекорду” [4]. А сутність педагогічної технології Авторської школи О. А. Захаренка полягає в тому, що процес виховання школярів відбувається в ході реалізації певної ідеї, мрії, яка захоплює і об’єднує всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів – вчителів – батьків. Це, так би мовити, педагогіка конкретної мети.
З цього приводу цікаву думку висловлював В. О. Сухомлинський: “Виховні ідеї треба вміти втілювати в тисячі різноманітних справ і при цьому завжди намагатися бачити перспективу розвитку колективу” [3: 47]. В Сахнівській школі переймалися не тільки проблемою становлення колективу, а й перспективами розвитку кожної особистості.
Вирішенню цієї задачі сприяли не тільки грандіозні справи на зразок створення Музею, будівництва Палацу здоров’я (з двома басейнами, музичним салоном і хореографічним залом), спорудження Криниці Совісті (в пам’ять про загиблих в роки голодомору), а й дрібні в порівнянні з цим деталі шкільного інтер’єру: наприклад, в шкільних корпусах по коридорах розставлені невеличкі столики з шахами і шашками, а в спортивному залі – величезні шахові фігури (для тих, хто звільнений від уроку фізвиховання). Як підсумок – на районних змаганнях з шахів команда зайняла перше місце, хоч спеціальною підготовкою не займалась. На особливу увагу заслуговує такі форми позакласної роботи, як випуск шкільної газети “Дівочі гори” і підготовка телепередач шкільної студії. Неможливо переоцінити ту роль, яку відіграють засоби масової інформації в житті людини. Що стосується безпосередньої участі школярів в цій роботі, то слід відмітити широкі перспективи для розвитку творчих здібностей, художнього смаку, акторської майстерності, операторських умінь тощо; можливості для самореалізації особистості через різноманітні види творчої діяльності.
Приклад Авторської школи О. А. Захаренка переконливо доводить, який багатий арсенал засобів отримує вихователь, якщо нестандартно і ефективно організовує роботу учнів в позанавчальний час. В цьому зв’язку варто наголосити, що процес виховання в Сахнівській школі здійснювався на принципах діяльнісного підходу, будь-яка теоретична ідея знаходила відображення в практичній діяльності, через участь усіх бажаючих в реалізації запланованого проекту. За таких умов діти розвиваються гармонічно і цілеспрямовано, згідно з власними уподобаннями і бажаннями. І тоді твердження, що всі діти народжуються здібними, стає аксіомою і не потребує доказів. А оскільки участь у виховному процесі є добровільною (адже мрію неможливо реалізовувати насильно!), то з упевненістю можна очікувати зростання рівня духовності кожної особистості окремо і колективу (учні + вчителі + батьки) в цілому.
Л. М. Толстой колись висловив думку, що впливати на духовну діяльність силою – все одно що ловити промені сонця: чим би ви не затулили їх, вони завжди будуть зверху! Але у волі вчителя зробити так, щоб учні самі тягнулися до духовного джерела, як до сонця, разом з учителем! Олександр Антонович Захаренко в унікальній книзі «Енциклопедія шкільного роду» писав: “Колись одна газета назвала нас “Мрійники із Сахнівки”. То істинна правда. Вчились і мріяли, завжди щось будували: то інтернат, то теплицю, то музей з обсерваторією і планетарієм, то спортивний комплекс, то літній, то зимовий басейн. Проводили лінійки, телепередачі. І мрійниками ми були, і реалістами – доводили задуману справу до завершення. Задумана мрія несла всіх на крилах впродовж усього навчального процесу, нанизуючи курси і предмети на єдиний стовбур, який називається знаннями. Непомітно проходили роки, не хотілось залишати школу, що стала для багатьох другою рідною домівкою… Школа – це постійне об’єднання маленьких душ навколо єдиної мрії, щоразу нової, щоразу захоплюючої і здійсненної. Так і велика держава України має об’єднатись навколо однієї, загальнолюдської ідеї!”[5: 13].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Уоррен А. Норд. Что должны знать учителя. – Москва, 1998. – 320 с.
2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3.
3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.1.
4. Любченко І. Космосу сродни. // Учительская газета. – 1983. – 1 вересня.
5. Захаренко О.А. Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми). – с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району, 2000. – Т. 2.
6. Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро. – Черкаси, 1997. – 28 с.
7. Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю. – К.: Радянська школа, 1979.–149 с.
Джерело: http://oipopp.ed-sp.net
Більше про педагогічну спадщину О. А. Захаренка на "Малій Сторінці":