|
Володимир Даник
ЦВІТИ, УКРАЇНО МОЯ
І далеч мрійлива доріг,
І мова дзвінка, солов’їна…
А хто за Вкраїну поліг,
Того не забуде Вкраїна!
Кипіння стривожених днів,
І поле, що сонцем зігріте!
А хто Україну любив,
У пісні – нев’янучим цвітом…
Нестримна подій течія…
І ми уперед – крок за кроком.
Цвіти, Україно моя –
Мов пісня дзвінка і висока!
* * *
ТОПОЛІ БІЛЯ ШКОЛИ
Це не забудеться ніколи,
А в серці – сонця і сум’ять!
А вже тополі біля школи
Тебе втомились виглядать.
І перший дзвоник вкотре чути
Крізь всі тривоги й холоди.
О, не забути... не забути
Те, що у серці назавжди!
І так уперто й чорноброво
Бентежна далеч юних літ,
Бо і твоя співуча мова –
Це ж України ніжний цвіт!
І не забудеться ніколи
Днів юних небо голубе!
А вже тополі біля школи
Знов дочекалися тебе.
|
|
|
НІБИ СЕРЦЕ – ОЗВЕТЬСЯ БАНДУРА…
Ще допоки у грудях – серця не байдужі,
Ще допоки від пісні хвилюємось дуже,
То й озветься бандура, порушивши спокій, –
Ніби серце Вкраїни – дзвінке і високе!
Ніби серце… – бандура! – озветься у тиші
І в далекім Нью-Йорку, і в блискучім Парижі,
І в селі біля Львова, і у тихому полі,
Де і серцю – роздолля, і пісні – роздолля!
А в серця вкарбувались так важко і німо
І тривоги далекі, і літа за плечима.
Але звуки полинуть і чисто, і плавно,
Ніби цвіт яблуневий – у травні, у травні…
Ще зарано волоссю горнутись до снігу
І вдивляєшся знову в літа свої тихі,
Що упали на вишиту білу сорочку –
Чи зеленим листочком, чи пожовклим листочком!
Ніби серце… – бандура! – озветься у тиші
І в далекім Нью-Йорку, і в блискучім Парижі,
І в селі біля Львова, і у чистому полі,
Де і серцю – роздолля, і пісні – роздолля!
|
|
|
ДРУЖЕ МІЙ,
ПРЕСВІТЛИЙ СТОЛЬНИЙ ГРАДЕ
Хоч було над головою гроз,
Що у долю входили раптово,
А у серці – Київ! – запеклось
Ніжним цвітом першої любові!
Хвилею дніпровою – літа,
Що злітають дзвінко і крилато!
Ти мені – як хвиля золота,
Друже мій, пресвітлий стольний граде!
А я радий друзям багатьом,
Аби серце від сердець зігріти –
Будь мені і сонцем, і крилом,
Будь мені і піснею, і цвітом!
Хай світанок чистий огорта
Образ твій, мов ягоди калини,
Києве мій, хвиле золота
З берегів високих України!
Хвилею дніпровою – літа,
Що злітають дзвінко і крилато!
Ти мені – як хвиля золота,
Друже мій, пресвітлий стольний граде!
|
|
Вірші було опубліковано у літературно-художньому альманасі «Скіфія-2018-Осінь» (Канів, видавництво «Склянка часу», 2018 р.).
--------------------
|
УКРАЇНСЬКИЙ РЕНЕСАНС
Перший промінь весняний –
І минули наші зими!
І на мові на своїй –
Говорімо, говорімо!
Український Ренесанс!
Розквітай же, наша пісне –
Є для нас чудовий шанс
У ці роки буревісні!
Вже світанок запалав –
Час для пісні і для волі!
Там, де гомін буйних трав –
Зійдуть квіти ясночолі.
Вже набридли всім слова –
Треба братися уміло!
Бо щось вартісне бува,
Як іде за словом діло!
Український Ренесанс!
Розквітай же, наша пісне –
Є для нас чудовий шанс
У ці роки буревісні!
|
|
На світлині - кобзар український кобзар Володимир Горбатюк на схилах Дніпра у Каневі.
|
Я ПРОСТО ВІРЮ УКРАЇНІ
Коли біда лещата стисне
І коли серце палить гнів,
Ми емігруємо у пісню –
З гірких, безрадісних часів!
І коли далеч тополина
Цвіте – як доля! – у очах,
Я просто вірю Україні,
Отій, що – в думах і піснях!
І коли серце похилилось,
Коли – як хмара! – світлий день,
Ми емігруємо у щирість –
Іще не співаних пісень!
І коли цвіт, що на калині,
Уже вогнем, кипінням струн,
Я просто вірю Україні,
Тій, що – з пісень… А не з трибун!
Тому й злились печаль і радість
І серце – як жива мішень! –
Коли нам знову повертатись
У наш такий тривожний день!
Збираєш ноти солов’їні,
Ніби бджола – духмяний мед…
Я просто вірю Україні,
Тій, що – з сердець! А не з газет.
|
|
На світлині: розстріляний з'їзд кобзарів (м. Харків, 1934 р.).
|
СТРУНИ ТИХИХ БАНДУР
Пам’яті розстріляних кобзарів
Вистача в світі куль, вистачає і зради,
Та і очі – не хмари... А згаслі сонця!
Але пісні горіть, але пісні палати,
Коли щирі слова, коли зрячі серця!
Струни тихих бандур – то ріка невмируща!
І нікому оцю не здолать течію.
Хоч і серце болить, слід любити найдужче
Україну свою, Україну свою.
І тривожні, як біль, вже не роки, а кроки.
Тільки куля та серце – рівняння просте...
Хоч сліпі кобзарі, але пісня стоока!
Бо як птаха – злетить, як вогонь – розцвіте.
Голос важко зліта до найвищої ноти –
Ніби грім, що між хмар оживає на мить!
У кривавих обіймах колючого дроту
Наша пісня вмирала, щоб знову ожить!
Струни тихих бандур – то ріка невмируща!
І нікому оцю не здолать течію.
Хоч і серце болить, слід любити найдужче
Україну свою, Україну свою.
|
|
Твори надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на нашому сайті:
Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
Вірші про Україну
Думки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу - все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич , Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.
