БУРЛАЦЬКІ ПІСНІ
Бурлацькі пісні неоднорідні за походженням. Бурлаками називали людей, що не мали власного притулку або поневірялися на чужині, далеко від рідної домівки. Ними ставали втікачі від поміщиків, але так називали і наймитів, що заробляли на шматок хліба по чужих людях.
Основну групу бурлацьких пісень складають твори про поневіряння втікачів від кріпаччини. Найпоширеніші теми - бідування на чужині, туга за родиною, нарікання на лиху долю. «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити» — такий лейтмотив багатьох із них. Гнів проти поневолювачів, протест проти соціальної несправедливості виливався у стихійні виступи: «Будем багатих убивати, а бідних награждати».
Більшість бурлацьких пісень пройнята сумними настроями, що їх породжувало бездомне життя на чужині, тривожні думки про осиротілу родину, жаль за змарнованими молодими роками.
Бездольне бурлацьке життя порівнюється з ранньою росою:
Вітер повіє, сонечко пригріє,
А роса на землю впаде,—-
Ой то так моє життя бурлацькеє
Та отак марно й пропаде!
З глибоким співчуттям змальовується бурлака, що помирає на чужині. Образи білих снігів, одинокого дерева зі спущеним гіллям, нагнітання різного типу повторів, що підкреслюють самотність бурлаки, звертання до такого ж безщасного брата-товариша, пестливо-зменшувальні форми слів — усе це надає трагічного звучання пісні «Забіліли сніги»:
Забіліли сніги,
Забіліли білі,
Ще й дібровонька,
Та ще й дібровонька.
Заболіло тіло
Бурлацькее біле,
Ще й головонька...
(Олена Хмілевська)
За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко, стор. 13 - 14.