Володимир Сосюра
Із книжки "Поезії" (1930)
САД
В огні нестримної навали
Рубали, різали наш сад...
А ми дивилися назад
І за минулим сумували...
Руками власними тюрму
Творили ми собі одвічну...
О, будьте прокляті, — кому
Назад повернуто обличчя!
Брати нас брали на штики,
За слово, правдою повите...
Ви ж розумієте!?. Віки
Не знали ми, чиї ми діти!..
Хтось застромив у серце шило,
В чеканні марному весни...
В саду розкішному лишились
Одні пеньки та бур’яни.
Кати на струни наші жили
Тягли із рук, як сон, блідих...
І з нас співців собі купили,
Щоб грали їм на струнах тих.
Ми йшли кривавими стежками,
Нам тільки снився волі згук.
І похоронно над полями
Кричав і плакав чорний крук...
Він нам кричав про волі гнів,
Щоб ми повстали, захотіли!..
Й кривавий дзюб об струни-жили
В безкраїм розпачі точив...
Коли ж приходили раби
Володарям на струнах грати,
Серця не тисло від журби
І не обурювали ґрати...
А струни плакали... Не в бій, —
Вони нас кликали в утому...
Та от — прийшов співець новий
І в струни вдарив по-новому.
І ми здригнули!.. Душі громом
Залив музичний буревій,
Що мчав, мов рокоти ріки,
Що рвався в даль крізь піну шалу!..
І зацвіли старі пеньки,
І бур’яни травою стали...
Це в день було, коли той спів
Так схвилював серця всім хорі...
А уночі вже сад шумів
І крізь гілля сміялись зорі...
Так несподівано і скоро
Наш сад повстав і зашумів...
Його рубали, а він ріс!
На місці зрубаного дуба
Росли нові!.. І навіть хмиз
Угору дерся!.. Краю любий!..
Ми дочекалися весни,
Ми вже підходимо до брами!..
Це ти, той сад, о краю мій,
Колись порубаний катами!..
Над золотими берегами
Ти знов шумиш, такий рясний...
(1928, Харків)
За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 172 - 173.