ПРИГОДИ М'ЯЧА
Українська казка
Одного разу хлопчики пішли до лісу. Гуляли там, збирали гриби, грали в ігри і забули м'яча. Біг тим лісом зайчик. Побачив м'яча та й питає:
— Ти колобок?
— Ні, я м'яч.
— А ти дуже смачний?
— Мене не їдять. Зі мною граються. — відповів м'яч.
Почали зайчик з м'ячем гратися. Коли це чимчикує їжак.
— Зайчику, ти що, колобка зустрів?
— Це не колобок, це м'яч. З ним граються.
Стали вони гратися разом. Один одному м'яча перекидають, сміються.
Тут їх побачила з дерева білочка.
— Що це ви з колобком робите?
— Він не колобок. Він м'яч. З ним гратися треба.
Почали вони гратися втрьох. Зайчик м’яча задньою лапою б'є, їжачок носиком, а білочка хвостиком відбиває. Почувши шум. на полянку вибіг борсучок.
— Ви що, колобка не поділите?
— Це не колобок. Це м’яч. З ним граються, а не їдять його. Ставай до нас четвертим.
Поділилися звірята на дві команди, поставили ворота й ганяють у футбол, як справжнісінькі хлопчаки. І так захопилися, що й не помітили, як вовк з лисицею підкралися. Ті спочатку хотіли поласувати зайчатиною та білчатиною, а потім зацікавилися грою і попросилися:
— Візьміть і нас до себе. Ми будемо чемними!
Тепер почавсь уже справжній футбол. М'яч аж сяяв від задоволення Де і взялися вболівальники — звірята та птахи з усього лісу зібралися.
А Роман прийшов додому і згадав, що забув м'яча у лісі. Наступного дня діти пішли на те саме місце, де були напередодні. Тільки-но вони підійшли до галявини, як звідти в кущі шаснули зайчик, білочка, борсучок, лисичка і вовчик.
— Де вони тут набралися? — здивувався Вадим.
— Мабут, у футбол нашим м'ячем грали, — припустив Роман.
І хлопці розсміялися з дотепного жарту. Вони забрали м'яч і побігли додому.
— Ти колобок?
— Ні, я м'яч.
— А ти дуже смачний?
— Мене не їдять. Зі мною граються. — відповів м'яч.
Почали зайчик з м'ячем гратися. Коли це чимчикує їжак.
— Зайчику, ти що, колобка зустрів?
— Це не колобок, це м'яч. З ним граються.
Стали вони гратися разом. Один одному м'яча перекидають, сміються.
Тут їх побачила з дерева білочка.
— Що це ви з колобком робите?
— Він не колобок. Він м'яч. З ним гратися треба.
Почали вони гратися втрьох. Зайчик м’яча задньою лапою б'є, їжачок носиком, а білочка хвостиком відбиває. Почувши шум. на полянку вибіг борсучок.
— Ви що, колобка не поділите?
— Це не колобок. Це м’яч. З ним граються, а не їдять його. Ставай до нас четвертим.
Поділилися звірята на дві команди, поставили ворота й ганяють у футбол, як справжнісінькі хлопчаки. І так захопилися, що й не помітили, як вовк з лисицею підкралися. Ті спочатку хотіли поласувати зайчатиною та білчатиною, а потім зацікавилися грою і попросилися:
— Візьміть і нас до себе. Ми будемо чемними!
Тепер почавсь уже справжній футбол. М'яч аж сяяв від задоволення Де і взялися вболівальники — звірята та птахи з усього лісу зібралися.
А Роман прийшов додому і згадав, що забув м'яча у лісі. Наступного дня діти пішли на те саме місце, де були напередодні. Тільки-но вони підійшли до галявини, як звідти в кущі шаснули зайчик, білочка, борсучок, лисичка і вовчик.
— Де вони тут набралися? — здивувався Вадим.
— Мабут, у футбол нашим м'ячем грали, — припустив Роман.
І хлопці розсміялися з дотепного жарту. Вони забрали м'яч і побігли додому.
За матеріалами: Барна М. М., Волощенко О. В., Козак О. П."Літературне читання. Українська мова". Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Видавництво "Астон", 2015 рік, стор. 128 - 129.
Більше казок на нашому сайті:
.jpeg "казки")
Останні коментарі до сторінки
«"Пригоди м’яча" (українська казка)»:
Всьго відгуків: 1
+ Додати коментар
Прикольна казка????