Дмитро Чуб (Нитченко)
ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО
(Шевченко в житті)
ПО ШЛЯХАХ НЕВОЛІ
30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... «Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ...» А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. «... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему «Кавказ», «Сон» та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... «Зіроньку», «Тяжко, важко в світі жити», але з особливим чуттям виконав: «Забіли сніги ...» Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей...»
18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви.
Поет тяжко переживає, потрапивши на заслання, особливо через заборону писати й малювати, не дозволили малювати навіть образу Божої Матері. Це було для нього нелюдською карою, і він пробує нав’язати зв’язки з своїми друзями в Україні та в Петербурзі і просить прислати йому книжок та фарб. Його моральний стан погіршує ще й хороба на цингу та ревматизм, що спіткали його наприкінці І847 року в Орській фортеці.
На початку 1848 року Шевченко вже починає діставати листи з різних кінців, а серед них і від Варвари Рєпніної. І як же поет тремтить душею і радіє, коли дістає від свого приятеля Лизогуба пакуночок з приладдям до малювання та з томом Шекспіра, що бачимо з листа: «Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши свою матір, як я вчора, діставши подарунок твій, щирий мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав, по тричі цілуючи всяку фарбочку, і як її не цілувати, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік !.. Сьогодні неділя, на муштру — не поведуть, цілісінький день буду переглядати твій подарунок...»
З листа із заслання до приятеля Гулака бачимо, в яких умовах перебуває поет: «... А якби ти побачив, між яким людом я верчуся! А я у них в кулаці сиджу, давлять, без усякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме разом та й роздавить, як ту вошу меж нігтями».
Скучне одноманітне життя, грубе поводження, лише зрідка лист від приятелів, знайомих — все це пригнічувало поета.
... Боже милий!
Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі Понад оцим нікчемним морем Нудити світом?
Частих моральних ударів і неприємностей зазнає Тарас Григорович від меншого і більшого начальства, серед якого чимало було самодурів, що хотіли показати свою силу, внаслідок чого Шевченко особливо зненавидів військових. Серед них всюди він бачить тупість, безкультурність, жорстокість і нечесність.
Шевченко почав був писати ще в перші роки заслання свій щоденник, але під впливом обставин і морального пригнічення він спалив його вночі 27-го лютого 1848-го року.
Проте становище нашого поета значно покращується, коли його з наказу командира Оренбурзького корпусу генерала Обручова, переведено в укріплення Раїм, а ще більше зрадів Тарас Григорович, коли того ж місяця (у травні 1848-го року) організовується експедиція по вивченню Аральського моря на чолі з О. Бутаковим і до неї призначили й його, де поет мав працювати як художник. Під час перебування в цій експедиції, що тривала від 11 травня 1848 року до 22-го вересня 1849 р. Шевченко виконав біля 200 різних малюнків. Будучи в експедиції, Тарас Григорович перебував серед людей різних фахів, що допомогло йому здобути додаткові знання з ботаніки, геології та інших природничих наук.
Місячна ніч на Кос-Аралі. Акварель, папір. Тарас Шевченко, 1849.
Тоді ж під час зимівлі на острові Кос-Арал Шевченко написав біля 70 віршів,. серед яких знаходимо такі талановиті поезії, як «Царі», «Марина», «Сотник», «Сичі», «І виріс я на чужині» та інші.
Разом з експедицією Т. Ш. перейшов Каракумську пустелю, змальовуючи всі варті уваги об’єкти.
За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка. Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 72 - 74.
Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:
Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)
Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...
