Оксана Нахлік
ПЕРЕДМОВА ДО ПОВІСТІ АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО "ЗА СЕСТРОЮ"
У своєму відтворенні героїчного минулого України Андрій Чайковський спирався на досвід вітчизняної художньо-історичної прози (М. Гоголь, Є. Гребінка, П. Куліш, О. Стороженко, І. Нечуй-Левицький, Д. Мордовець, М. Старицький). Інтерес письменника до козацької тематики був зумовлений не тільки загальнонаціональною увагою до неї, а й, очевидно, історичною пам’яттю земляків Чайковського, адже саме з Самбірщини родом гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який ішов на Січ не один, а з цілою ватагою юнаків.
Андрій Чайковський визнавав два різновиди художніх творів на історичну тематику: такі, в яких зображено історичну добу з вигаданими персонажами, і такі, де змальовано і добу, й історичних осіб. У його історичній белетристиці знайдемо твори одного й другого планів. У повісті «За сестрою» письменник намагався відтворити насамперед історичний колорит, давши при цьому волю своїй щедрій фантазії у розбудові фабульних перипетій та в зображенні героїв.
Історична повість «За сестрою», яка видана у 1907 році, повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в себе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень. На перших сторінках повісті Чайковський описує місце розташування села, цікаво розповідає про історію його забудови, про життєвий уклад спасівчан.
Поважною родиною серед спасівчан були Судаки. Цей козацький рід славився тим, що всі його чоловіки у свій час побували на Січі. Тепер на Запоріжжі служив Петро Судак. Рідні Петра — дід, мати, батько, молодші брат і сестра — жили у Спасівці. Старенький дідусь Андрій часто розповідав п’ятнадцятилітньому Павлусеві про запорозьких козаків, про їхні звичаї і походи, про пригоди зі свого бойового минулого. Дід також учив онука лицарського ремесла. Павлусь щиро дружив зі своєю тринадцятилітньою сестрою Ганнусею, діти дуже любилися...
Тихої червневої ночі напали на Спасівку татари, підпалили село, пограбували. Багато спасівчан полягло у нерівній сутичці, живих забрали в ясир. Серед полонених були сестра і батько Павлуся Судака: мати і дід хлопчика загинули. Павлусеві ж вдалося втекти на татарському коні. В степу він зустрівся з козаками, серед яких був і його брат Петро. Козаки розбили татарський кіш, взяли в полон його ватажка Мустафу, сина Ібрагіма — ханського Девлет-гірея (заступника хана), визволили бранців-спасівчан, а з ними й Степана — Павлусевого батька. А от Ганни вже не застали в степу: її разом з іншими дівчатами татари встигли вивезти. На відміну від батька і старшого брата, які змирилися з лихою долею, що спіткала Ганю, Павлусь вирішив розшукати сестру. По дорозі до Криму він зазнав чимало різних пригод, натерпівся лиха. Та кінець повісті щасливий — кмітливий і завзятий герой Павлусь разом із сестрою повертається на Україну.
Свій історичний твір «За сестрою» Чайковський адресував молоді. Орієнтуючись на різний, часто мінімальний рівень освіти тогочасних читачів, письменник прагнув дати їм цікаву, доступну українську книжку.
Сюжет повісті «За сестрою» напружений: події у творі розгортаються інтенсивно, драматично; коло персонажів постійно оновлюється, головний герой весь час потрапляє в екстремальні ситуації. На сторінках повісті реальне плавно переходить у фантастичне і навпаки. Так автор ставить перед своїм юним героєм завдання явно не на його вік. Однак Павлусь, ідучи шляхом, яким у фольклорних розповідях мандрували богатирі героїко-фантастичних казок, здобуває перемогу.
На цій дорозі художньої умовності прийнятні й незвичайна сила малого Павлуся, і те, як складаються обставини, аби він не загинув, аби досяг поставленої мети.
Копітке вивчення автором повісті історичних матеріалів дало йому змогу художньо відтворити як козацькі, так і татарські звичаї, вірування, переконання, побут, військову тактику, кримські пейзажі, забудову Бахчисарая.
У фольклорному ключі подає Чайковський образи запорожців: Семена Непорадного, який «згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана», безіменного козарлюгу-танцюриста, людяного сотника Недолі, хороброго ватажка Тріски, січового бандуриста діда Панаса, який «не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом». Автор підкреслює такі риси запорожців, як священне почуття обов’язку перед своїм народом, мужність, винахідливість, благородство, вірність дружбі, життєрадісність.
Показуючи складні міжнаціональні конфлікти в історичному минулому, Чайковський дбав про те, щоб не викликати у читачів ворожих почуттів до інших народів. Козаки у повісті «За сестрою» виступають не мстивими, а захисниками мирного населення. Вони високо несуть лицарську честь — не зачіпають дипломатичних гонців-татар, а татар-воїнів нищать тільки в битвах. Нищать тому, що грабіжницька політика непроханих гостей змушує запорожців боронити своїх земляків від розбою і рабства. Козаки гуманно ставляться до татар-бранців (Мустафи-аги, Гусейна), однак не милують потурнаків-українців, які зрадили вітчизну і перейшли на службу до загарбників (епізод розправи над Карим).
Теплими словами передає письменник батьківські почуття Девлет-гірея Ібрагіма: тугу за сином-одинаком Мустафою, радість від довгожданої зустрічі з ним.
Ідилічній кінцівці повісті «За сестрою» (Девлет-гірей і мурза Мустафа щиро розмовляють із Павлусем та Ганною, відпускають їх на волю) передують суперечливі роздуми Павлуся Судака, що немовби концентрують в собі переживання співвітчизників юного козака: незагойну тугу, бажання жити з татарами в мирі й злагоді, болісне нерозуміння роздорів. «...Чого вони нас зачіпають, мордують? Хіба ж ми їм заважаємо?».
За своїми художніми особливостями повість Андрія Чайковського «За сестрою» зливається з неоромантичною течією в літературі кінця XIX - початку XX століття, яскравими представниками якої є Р. Л. Стівенсон, Дж. Конрад, А. К. Дойль, Дж. Лондон, Олександр Грін. Як і у неоромантиків, у творі Андрія Чайковського центральний герой постає особою винятковою, відважною й доблесною, яка в ім’я благородної мети долає численні перешкоди, зневажає небезпеку, мужньо відстоює своїх ближніх і народний колектив перед носіями зла. Єднає А. Чайковського з неоромантиками і казкова поетизація звитяжців, уславлення подвигу, гостросюжетність.
Щоб краще зрозуміти художній метод А. Чайковського в опрацюванні історичної тематики, його варто порівняти з Орестом Левицьким, іншим українським письменником початку XX ст., теж автором історичних оповідань і повістей. Орест Левицький у своїх творах прагнув до максимальної вірності фактам, вдавався навіть до розлогого цитування документальних матеріалів. Андрій Чайковський же пішов іншим шляхом. Орієнтуючись на молодь, він ширяв на крилах розкутої фантазії, вибудовував захоплюючу інтригу пригодницького повістування, вигадував цікаві діалоги, малював колоритні, близькі й зрозумілі читачам постаті (прислужився досвід письменника-побутописця). Отже, не випадково повість «За сестрою» стала улюбленим твором багатьох поколінь українського юнацтва.
(Оксана Нахлік, кандидат філологічних наук)
За матеріалами: Андрій Чайковський. Повісті. Львів, Видавництво "Каменяр", 1989. Художник Любомир Медвідь, стор. 3 - 10.
Читайте повість Андрія Чайковського "За сестрою":
Історична повість Андрія Чайковського «За сестрою» переносить читача в давні часи і знайомить з життям запорозьких козаків, які боронять свій край від татарських набігів.