Оксана Сенатович, "Вчиться вересень читати" - вірші про школу і школярів

Оксана Сенатович

В ШКОЛУ ЇДУТЬ БУКВАРІ

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
через гори, через доли
букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
на зупинці придорожній —
скрізь вітають залюбки
букварів трудівники.
На зупинці "Хліб і сіль"
повно люду звідусіль.
Сівачі та комбайнери,
трактористи і шофери
тиснуть руки букварям:
— Хай щастить у школі вам!
Хліб і сіль водити з вами
будем раді повсякчас,—
золотими буханцями
пригощатимемо вас!
На зупинці Чепурненькій,
не великій, не маленькій,
букварі перед кравцями
стали рівними рядами.
І кравці гостей вітають,
в школу форми підбирають —
сині блузочки, штанці
ще й біленькі комірці.
На зупинці Чобіток
знову серпень дав гудок.
Гомінка шевців громада
букварі вітати рада!
Майстер фабрики чудову
виголошує промову: —
Ось гора взуття стоїть,
на здоров'ячко зносіть!..
...Від зорі і до зорі
в школу їдуть букварі.
Поїзд осені гудками
сповіща — не за горами
ждана станція кінцева —
Першо-першовереснева,
де у класах гомінких
ждуть школярики на них.

ВЧИТЬСЯ ВЕРЕЧЕНЬ ЧИТАТИ

Вчиться вересень читати,
Вчиться літери складати.
Засміявся тихо вітер:
— А склади-но ОСІНЬ з літер!
Вдарив вересень тривогу:
мХто прийде на допомогу?!
Огірок озвався ґречно:
— «О» віддам я, безперечно,
раз оказія така! —
Стала гірка з огірка.
Тут світання нагодилось,
також чемно уклонилось:
— «С» охоче віддаю,
бо вітанням я стаю.
Ціле «ІН» індик приніс
в подарунок: — Прошу, друже!..
Дик, кабан великий дуже,
навпростець пішов у ліс.
Мовить вересень про себе:
— Ще м'якого знака треба! —
І підходить до коня:
— Дайте знак пом'якшення!
— Що ж, бери! — промовив кінь,
і з коня зробився кін...
ОСІНЬ — вересень читає
і на радощах аж сяє.
Вітру ж — соромно, і вітер
каже Вересню: — Із літер
можу «І» віддать тобі!
— Пізно, вітре, далебі,
віддавати «І» тепер,
як тобі я носа втер!

ДОРОГА ДО ШКОЛИ

Баба й дідо, мама й тато,
одягнувшись, як на свято,
всі по черзі в школу ходять,
букваря за руку водять!
Так проходять дні за днями:
сьомий ранок — черга мами!...
Хтось кепкує з букваря:
— Вже затямити пора
цю дорогу, щоб самому
йти до школи і додому!
А буквар лишень зітхнув,
мамі жалібно шепнув:
— Я ще літер всіх не знаю,
по складах слова читаю
і не можу ще дороги
скласти сам, без допомоги!

АКУРАТНИЙ СНІГОПАД

Сів Іванко, пише: САД...
Помилився — вийшло: ПАД.
Перекреслювать негоже —
«П» образитися може. —
Хай вже пад той
буде падом, почекає трохи сад.
Допишу я СНІГ — і буде
акуратний СНІГОПАД.

РЯТІВНИКИ

В букварі кричить ведмідь:
— Ох, тону, допоможіть! —
Під чорнилом заєць зник...
В класі — паніка і крик:
потекла ріка чорнила,
дві сторінки затопила!

Заревли сирени грізно:
— Ще не пізно! Ще не пізно! —
Рятувальники прожогом
опинились за порогом,
у машини посідали,
швидше вітру поспішали.
Вслід за ними вулицями
мчали авта з лікарями.
Водогінники завзяті
наступали їм на п'яти.
Дорога хвилина кожна —
врятувати звірів можна!
А ріка шумить, бурлить
хоче човен затопить.
Водогінники в цей час
принесли насос у клас,
до насоса, як належно,
підключаючи потік,
скерували обережно
течію у водостік.

І закінчили на тому,
що не зичили б нікому,
навіть ворогові, мати
нечупару-школяра,
що не вміє шанувати,
цінувати букваря!
— Стид,— ведмідь сказав,— за нього,
неохайного такого!
— Сором! — заєць повторив,
очі вушком затулив...
Всі, хто був у класі, хором
загукали:
— СОРОМ! СОРОМ!

НЕЧИТАНИЙ ЛИСТ

Написала неділя листа,
понеділок отримав, та —
часу читати не мав —
вівторкові передав.
Вівторок, з листом у кишені,
допізна точив теревені...
Нечитаний лист спросоння
тицьнув на підвіконня.
Середа не мала бажання
починати читати зрання:
— Прочитаю, лише не тепер...
не тепер, а, можливо, в четвер.
Четвер, протираючи очі,
і знати листа не хоче:
— Хоч хата моя не скраю,
а жодних листів не читаю.
П'ятниця — руки в боки:
— Без листів маю досить мороки!
Мушу постановити —
йти в кіно чи уроки робити?
Носом крутнула субота:
— Читання — марудна робота.
Неділя не вчиться у школі
і має часу доволі...
Неділя раненько, з листом у руках,
скипіла, розгнівана страх:
— Я — вихідна, й поготів —
не перечитую власних листів...
Безпритульно тинявся щодня
розпорядок шкільного дня.
А чому? Та ви ж знаєте, друзі,—
він у руки попав ледацюзі!

РОЛЬ ЗАБУДЬКА ГРАВ ІВАНКО

Розучили ми на славу
до Травневих свят виставу.
Наш Іванко у натхненні
роль Забудька грав на сцені.
Мимоволі, мимоволі
хлопець звик до тої ролі,
що й забув на другий день
всім казати «Добрий день!»
Почали Іванка вчити: —
Не годиться так робити! —
Відіслали хлопця зрання
відшукати привітання.
Він шукав його поволі —
спершу вдома, після в школі.
Дуже пізно, звісна річ,
він приніс нам добру ніч!
Добра ніч минула живо,
день знайшовся сам щасливо.
Тут ні сіло ні упало —
до побачення пропало.
І сказали ми: — Доволі!
Вже виходь з тієї ролі —
бо забудеш ще якраз
перейти у другий клас!!

ПРО ІВАНКОВІ П'ЯТІРКИ

Йшов Іванко - вгору ніс,
на плечі п'ятірки ніс.
Шляхом, втішений безмежно,
ніс п'ятірки обережно,
бо за довгий час од них
відзвичаїтися встиг.
Та й вони від нього теж
відзвичаїлись без меж,
з ним вже й мову повести
не наважаться на «ти».
Кажуть: — Мабуть, вам, Іванку,
важко так безперестанку
нас нести,— то ми за вами
підем власними ногами!
— Що ви! — хлопчик у тривозі.—
Ще заблудитесь в дорозі,
і не будемо у мами
пригощатись пиріжками!