Ірина Жиленко
ЛИСТ ДО ДІДА М0Р03А
Ми сім'єю — мама, тато,
доня, син і пес Барбос,
чиж і сіре кошенятко —
пишемо тобі листа.
Отже, так.
В новорічну ніч, будь ласка,
подаруй синочку казку,
подаруй горбоконика
та ще шаблю й будьонівку,
сього-того, те і се,
що торбина принесе.
А до того і до сього
дай ще братика малого.
Доні — дай летючий бант,
щоб літати мав талант.
Хоче дівчинка літать —
отже, хай собі літає.
Ну, а ще їй треба дать неба,
без кінця і краю.
Те і се й до того-сього —
всяке інше, що даси.
Та ще братика малого чи сестричку принеси.
А дорослим — що їм треба?
Мамі — тільки зірку з неба,
того-сього, се і те,
щастя-долі для дітей.
Та іще одного сина,
та ще донечку красиву,
та ще сукню синю-синю.
Хай волошкою цвіте!
Тато дуже мало просить.
Подаруй йому, Морозе,
бутси і футбольний м'яч,
галстук і квиток на матч,
трьох синів, на нього схожих,
трьох дочок, ясних і гожих,
і цитриновий бісквіт,
та ще цілий білий світ.
Ну, а нашому Барбосу
подаруй мішок ковбас
і попонку, щоб в морози
він не мерз ніколи в нас.
Подаруй чижу — терпіння.
Хай весни терпляче жде.
Ми пташину неодмінно
випустимо в небо синє
у ясний квітневий день.
Розфарбуй чижу крилята
і насип йому багато
сього-того, того-сього,
щоб утішити малого.
Хай по жердочці стрибає
і подзьобує крупу.
Хай нам весело співає:
«Чижик-пижик, де ти був?»
Ну, а нашій киці сірій
треба чапики тепленькі,
і щоб їх було чотири,
і щоб чапали тихенько.
Та ще голос тихий, ніжний
кошеня щоб мало.
Щоб під нього так утішно
й солодко дрімалось.
Всім нам — іграшки, гостинці
дай усього, не жалій.
Щоб було і на ялинці,
щоб було і на столі.
Не лише для нас —
для всіх принеси хороший сніг,
урожай, бадьорий настрій,
мир, і злагоду, і щастя.
За матеріалами: Ірина Жиленко. "Казки буфетного гнома". Вірші та казки. Художники: Коваль Ніна, Коваль Олександр. Видавництво «Веселка», 1985 рік, стор. 6 - 8.
* * *
Ірина Жиленко
ПІДКОВА
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.
* * *
В ГОСТЯХ У ДІДА МОРОЗА
А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси
круг хатиночки Діда Мороза.
Серед білих снігів таємниче
палахтіло там сяйво північне,
і світились кристали торосів
по дорозі до Діда Мороза.
Дід Мороз був до мене привітний.
Чай пили ми із липовим цвітом.
Розмовляли про все загадкове,
про діла новорічні, казкові.
На столі, біля риночки з медом,
метушився народець кумедний.
Втім, народець той дітям відомий —
то були звичайнісінькі гноми.
А віконце світилось до ранку.
Тупцювали там лосі під ґанком.
Зазирали у вікна, зітхали,—
голубі, з золотими рогами.
А коли я збиралась додому,
всі кричали: — Не їдь, не пора ще! -
У Лапландії, дітоньки, добре.
Але вдома усе-таки краще!
За матеріалами: Ірина Жиленко. "Вуличка мого дитинства". Художник Наталія Левчишина. Київ, видавництво «Веселка», 1979.
Більше творів Ірини Жиленко:
Я приємно здивована віршами для дітей,це чудовий казковий світ для малят