Наталена Королева, легенда-оповідання "Еклога" (зі збірки "Легенди старокиївські")


Наталена Королева

ЛЕГЕНДИ СТАРОКИЇВСЬКІ

ЕКЛОГА*1)

 

Наталена Королева, Легенди старокиївські, Еклога

Завантажити повний текст твору (doc.zip)
 
          Пливуть в лазурі ночі струмочки пахощів від прив’ялих гірських трав, кипарисів та вкритих тінню троянд.  
Достиглими овочами з садів гесперид зриваються в долину з неба і гасять в Понті Евксінському свою тугу по земському щастю. Відгуки далеких голосів линуть з таємниці ночі. А може, ідуть вони ще з тих прадавніх часів, коли Таврія була частиною щасливої Аркадії та ще не відірвалась від улюбленої богами Еллади?
Місяць сповиває море опалевою імлою. Мрія стає дійсністю, а Земля — безжурною, як в дні юності світу.
— Таж все, що почалось, дозріє...
— І все, що зачалось, закінчується,— озивається старий Пан.
Зриває мигдалевий горішок, не кваплячись, обирає зелену лушпину, роздушує темними пальцями цятковану жилками світлу шкаралупку й виймає зерно: вкриту гнідим оксамитом мигдалину.
— А ми?.. А ти?..— підносить з моря синеволосу голову Главк. Як шерех морем, перебігають його мінливим обличчям хвилі тривоги. Бентежиться життєва сила перед незрозумілою їй таємницею смерті.
— Помру, мабуть, і я. Атож! — без страху й жалю притакує Пан, зриваючи нову мигдалину.— Помру. Як вгасне радість в моєму серці. Бо ж без радості нема щастя. А життя є бажанням щастя.
І усміхається аркадійський бог. А від того ясного усміху червоними смугами розквітають палаючі маки між крейдяними шарами жовтих скель. Країна стає ще подібнішою до барвистої Еллади з поліхромією її святинь.
Здаля наближається тихий спів. Схиляється, мов стиглий лан подихом вітру. Повз невидних людським очам друзів, що століттями рахують своє планетне життя, суне людський провід коротковіких ефемерид. Нужденна одежа, босі ноги.
Запрацьовані руки несуть, немов вогник власного життя, ледве блимаючий каганчик. Уста ж славлять співом Ягнятко, за яким ходять райськими садами ті, що чистими  перейшли шляхи життя.
Легіони вигнанців,— те відомо Панові,— наслав цезар Траян до Таврії, щоб виривали з грудей херсонеських скель мармур на оздобу вічного Риму. Щовечора проходять тут  вони, чий день належить цезареві, до печери папи Климента, щоб там вночі хвалити Бога. Сказано-бо їм: «Віддайте цезареві цезарево, Боже — Богові»...
Все то вже чув Пан, невидно підходячи до людей. Але ж про яке це Ягнятко співають, що він — з правіку охоронець отар,— його не знає?
Покинувши Главка, що морською синню розтанув у хвилях, подавсь Пан з людським походом:
— Мушу все знати про всіх ягнят!
Стежками, не стежками прямує Пан. Скрізь йому — дорога, де лиш стане його ратиця. Таж зненацька вщемило ногу нестерпною болістю. Клацнуло, мов зуби голодного звіра. Смикнув ратицею Пан — тримає її важке залізо.  
Міцною правицею, що й скелі крушить, зломив перешкоду. Таж мусив сісти на камені: так мучиво болить нога. Розглядався, не до болісті своєї прислухаючись, а шукаючи лихих тенет, поставлених людською рукою у ямі, вкритій галуззям.
— На звіра було настановлено! — крутить рогатою  головою скотій бог. І не надивується людській вигадливості в нищенню живого, тій хижацькій жадобі — вбити всяким способом — і явно, й підступом, і без потреби.
Неначе жаліє Мати-Земля своїх дарів, що потребують їх тварини! Дивно... Але ж — Ягнятко? Добре, що не воно ув’язло в цих тенетах людських.
Виломив дику грушку, сперся, підводиться охоронець отар. З намаганням становить поранену ратицю. Як по розпечених жаринах ступає — так палить болість. Робить ще крок, другий, а мука з ноги гвинтом провірчує аж до глибин серця, аж темніє в очах. І Пан, зомлілий від болю, що його досі ніколи не знав, падає між дикі агави.
Отямився аж ранком. З моря пахнув на нього свіжий вітрець, а ще ніжнішим дотиком дитяча ручка втирала обмите обличчя. Побачив свою поранену ногу в дбайливій обв’язці. Під обв’язом уміло заведено лубки. І цілий свій голий торс побачив обгорнений вовняним плащем. А над самим його оброслим обличчям схилилось молодесеньке дівоче личко.
— Випий, дідусю. Пий, бідненький! — підносить співчутлива ручка мисочку з молоком.
— Теодосіє! Дівчатко молодесеньке!
Та, що для неї найкращі квіти при гірських стежках вирощує Пан. Та, що так нагадує йому колишніх дріад.
Навколо тиснуться вівці. Схвильованим поглядом великих очей вдивляються, як молоденька їхня пастушка напуває «з рук» самого Пана!
В очах отари страх вартує:
— Охоронця поранено... Вловлено в тенети — як вовка!..
Ось-ось зірвуться вівці й помчать в тупотінню тисячі ніг, стрімголів,— хоч і в безодню...
Таж Пан поглядом вогників-очей, як волошки, синіх, відганяє тваринний страх. Мовою тиші, без слів до німих істот промовляє. І як розділені човном хвилі, розступаються вівці. Теодосія ж, підпираючи пораненого, відводить його до ближчої печери.
Доволі їх нарубано вздовж берега. Мов очі, що не відають сну, чорніють вони. Стільки-бо мармуру білого вийняли людські руки з грудей Херсонеса!
З сухого листу мостить Теодосія ложе. Вовну зі спин своїх овець скубе, Панові під голову підмощує, скалічену ногу обкладає.
День і два лежить Пан. Не п’є молока, не їсть коржів, що дівчатко приносить. Аж дивно Теодосії:
— Чим тільки живе дідусь?
А Пан до дівчинки всміхається. Немов рукою по серцю гладить:
— Чей же й справді повернулась юність Матері-Землі?
Чей же знову на ній об’явились дріади? — міркує аркадієць.
Але ж то все другорядне: думка про Ягнятко, що його оспівують люди, покриває все.
— Може, знаєш ти, пастушко молоденька? Може, чула десь нагодою...
І з питань козоногого пізнає Теодосія, що й «дід лісовий»
святу істину шукає, вісті благої прагне. І привела до пораненого папу Климента.
— Як же, доню, його хрестити? Напів же тварина це! — хитається папа.
А дівчинка просить:
— Пастирю, таж охрести в нім те, що в нього людське!
Може ж, він і цілою людиною стане.
І так довірливо-світло дивиться ясними, як лампади, очима.
Схвилювався Пан. Чував: Христос-Бог «троянових вигнанців»— умер зі співчуття до людей. Був Пастир Добрий...
Озиваєтся в Пановій душі відгуком перестороги пісня тритонів: «Співчуття до людей — богам смертельне»...
Таж дівчина, мов справжня дріада, без слів,— його ж таки мовою: самим поглядом ясним, промовляє. І краплини води хрещення падають перлинами з рук пастиря Климента на рогату Панову голову.
Не вкоротила вода хрещення Пайового віку. Довго ще жив потім.
— Аж занадто довго! — ховає він зітхання у сніг своєї бороди. Занадто! Бо ж бачили сині Панові очі на прибережному піску нерухоме вмертвлене тіло молоденької пастушки.
Вкинули у море люди те гарне дівчатко, що мало за провину тільки добрість і любов.
А коли завмерли вдалині кроки людської ненависті, морські хвилі тихо винесли тіло Теодосії. Поклали його на шовково-блискучий, промитий пісок. Меви відспівали над ним похоронних пісень. А Пан, як сонну дитину, на руках відніс свою дріаду до печери, що в ній його, пораненого, колись доглядала. Прибрав квітами дівчатко, до сну останнього вкладаючи. На кам’яній же стіні над входом до печери вишкрябав-накреслив слова:
Theodosia, dilecta, vivis!*2) — у мові, що нею траянові в’язні говорили.
Та й ще не вмів повірити Пан у смерть. Дарма що вона й знову схотіла переконати аркадійця в своїй перемозі!
Бачив: Климентові-папі на шию в’язали важку котвицю.
А він:
— Котвиця — надії знак! — сказав лагідно.
Та не докінчив: з глузливими вигуками й лайкою зіпхнули святого старця в морську безодню...
З-того часу як міг уникав аркадійський бог зустрічі з людським родом. Не він на людей, люди на нього панічний страх навівали. Не міг збагнути опоєння жорстокості, насолоди стражданнями ані заклику мсти.
— Хоч і охрещений я,— хитав білою головою, таж видко — правдивою людиною стати не можу.
І самітно тяглися Панові дні, все рідше виходив він зі своїх печер. Бо все ширше розростались людські колонії на берегах Евксіну. Все далі в ліси та в гори тікали фавни та німфи. Все глибше в море ховались зеленокосі нереїди. Не могли чути ударів залізом у білі мармурові груди херсонеські. І останній приятель Панів — мінливий Главк — тільки здаля вітав свого друзяку, синню морською заслоняючись.
Як чайка, полохливий став...
Тільки сам гріб Теодосії Панові залишився. І в тихі ночі над тілом нетлінним пригравав Пан тужливих пісень на сиринксі, волосся дівчаткові гладив, свіжими квітами прикрашав.
Коли ж місяць повним колом на небі потрете обернувся, відбігли синьорунним табуном Посейдонові коні-хвилі від берега, а на дні морськім побачив Пан веселково-сяйливі істоти. Як вісниця богів Ірис — крилаті, будували вони над тілом старця Климента святиню з білого херсонеського мармуру, за морську піну білішого. І там довго-довго лежало те святе тіло, аж перенесли його князі київські до свого святого міста, у церкву «На Дівєх» — Десятинну.
Але ж, поки тіло папи лежало в каплиці мармуровій на морському дні, стежкою срібною, що від гробу Климентового в небо промінням ішло, в день смерті папи щороку приходив Пастир Добрий і Ягнятко, в хащах знайдене, на раменах ніс. А за Пастирем світлосяйним, як море безмежне, безкраї отари інших овечок кучерявими сріблястими хмарами линули...
І до тих отар небесних рік що рік приставав колишній пастуший бог, охоронець отар, прадавній Пан. Знайшов і він Пастиря Доброго...

*1) Е к л о га — грецька назва оповідання з пастушого життя  («пастораль»).
*2) Теодосія, любо, ти живеш! (Латин.)

За матеріалами: Наталена Королева. Легенди Старокиївські. Серія "Україна крізь віки". Обкладинка Володимира Грінька. Ілюстрації Миколи Колісниченка. Київ. Видавництво "Школа", 2006, стор. 39 - 44.


Останні коментарі до сторінки
«Наталена Королева, легенда-оповідання "Еклога" (зі збірки "Легенди старокиївські")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak