4 ГРУДНЯ: СВЯТО ВВЕДІННЯ (НАРОДНІ ЗВИЧАЇ)
Олекса Воропай
(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено.
Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят...
Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою - «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.
Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга — до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.
Початок нового господарського року у введінських повір’ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народнім віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми — добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо ж увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний — погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться... А найгірше, як увійде до хати стара жінка — «то вже добра не жди...» Тому старші та бідніші люди колись стримувалися заходити до чужої хати в день Введіння — так само, як і на Різдво та Великдень. Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить щонебудь позичати.
У східніх районах України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння.
Ось як розповідає про цей звичай очевидець С. :
«Був колись я на Курщині, там ще багато наших людей — цілі села українські. Там у мене товариш був... «Ти знаєш, — каже він, — що в цю ніч наші дівки-чарівниці будуть воду святити». «Та чого ж, — питаюся, — вночі, що їм — дня мало?» — «То ж, — каже, — чари, а чарувати тільки вночі можна, бо, коли сонце на небі, чарівниці силу втрачають. Як хочеш, то ходім зо мною, побачиш». Погодився я, і ми пішли... Отоді я бачив, як там дівчата зійшлися на таке місце, де три води докупи зій шлися — три струмки зливалися в одне русло. Набрали дівчата у глечик води, запалили два поліна, а коли вогонь добре розгорівся, тримали їх над череп’яною мискою і лляли ще шепотіли, але що саме — не чув...»
Про таку «свячену» воду доводилося мені чути і на Уманщині, і в інших місцевостях наддніпрянської України. Говорилося, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубка до дівки.
«...У нашому селі, Псярівці (Уманщина), були колись такі жінки, що опівночі проти Введіння сідали голі на порозі сінешних дверей і пряли «самосійні» коноплі, щоб прядиво пішло на руку...»
На Поділлі ранком на Введіння молодиці обсипали колись своїх корів сім’ям та мастили маслом вим’я — «щоб давали багато молока». В селі Кордишівці, що на Винничині, обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи заклинання, щоб ніхто не відібрав «живности». Варили з борошна густу киселицю і давали коровам — «щоб була густа сметана».
У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформилися в приповідки, як ось: «Скільки на Введіння води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко», «Як Введіння мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».
Були відомі колись нашим селянам «житійськії» правила, пов’язані з Введінням — що можна і чого не можна робити: «До Введіння можна копати лопатою землю, а від Введіння до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається»; «Від Введіння до Дев’ятого четверга1 не годиться бити білизну на воді праником, бо то шкодить ниві та приводить уліті бурю на поля»; «Коноплі треба потерти до Введіння, а той, хто їх тре по Введінні, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу».
«...Ще як я дівувала, — згадує Горпина С-ко, — то ми, дів чата, так уже пильнували, щоб усі коноплі потерти до Введіння; котра то і вночі терла, бож боялася. Ще б пак! Це мог ло попсувати дівці славу і мати небажаний вплив на весілля…»
На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція — накликати багатство та добробут на майбутній рік.
За три дні по Введінні — день великомучениці Катерини.
За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 14 – 16.
