Михайло Ткач
ТАРАСОВА МРІЯ
"Поставлю хату і кімнату"
(Т. Шевченко)
Блаженна мріє, думонько-дитино,
Колисана ще з молодості літ!
Це ти йому курличеш журавлино
І зболеного кличеш в переліт.
На теплі води, на вишневі зорі,
Де над тополями Чумацький Шлях,
Несеш його, змордованого в зморі,
З Дніпра лелієш хатою в полях.
Вже й час йому спочити на порозі,
Схиливши в тиші вдумливе чоло,
Бо ж доста був затриманий в дорозі
І довго дуже дома не було.
Давно вже визрів терен з того болю,
Що упокоїв матір молоду.
Та й наче вже спокутав гріх за волю,
Муштрований в солдатському ряду.
…І він летить на отчу Україну,
За крила взявши пензель і перо.
Пора ж йому поставити хатину,
Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
І щоб у тій маленькій благодаті,
В благословенному отім раю
Брати і сестри, на рідню багаті,
На долю не огнівались свою.
Отак щодня рятується думками,
Рвучи ланці полону самоти,
А нишком плаче, що наріжний камінь
Йому одному, ох, не донести.
Будує хату з мрії голубої,
На покуть слово ставить, слово-клич.
Візьми його, народе, стань собою
І сам себе в тім слові возвелич.
Сповий дітей вишневим первоцвітом,
Та не приспи те слово в сповитку,
Хай буде їм високим заповітом,
Насущним хлібом стане на віку.
Бо прийде час – усіх покличе Мати
І запитає кожного колись:
Чи не забув, з якої вийшов хати,
З якого слова всі ми почались?!
(1982)
За матеріалами: http://www.lviv-orthodox.net.ua/
Більше віршів про Тараса Шевченка читайте за посиланням:
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації...