Більше...

«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш - книга-переможець «Рейтингу критика»


книжковий огляд, Дзвінка Матіяш, Марта з вулиці Святого Миколая, книга-переможець Рейтингу критикаДзвінка Матіяш. Марта з вулиці Святого Миколая. – Львів: ВСЛ, 2015. – 240 с.

Гіперестезія. Цим словом називають стан, в якому людина все відчуває занадто сильно. Для неї над'яскравими кольорами, надгучними звуками, наддражливими дотиками є ті, що нам здаються прийнятними. Таким людям буквально боляче жити у своєму тілі.

А є такі, що мають надчутливу душу. Називаємо їх тонкими, артистичними, вразливими, нервовими. Ми, звичайні, навіть якщо й розуміємо, як їм щемить від кожного необережного повіву, намагаємося навчити їх «менше відчувати». І, бува, досягаємо в цьому успіху.

Юна (їй 13) художниця Марта з нової книжки Дзвінки Матіяш – неймовірно тендітна, мовби крихка. Ми проживемо разом із нею трохи більше за рік. І за цей час станеться багато всього, що дозволить зрештою сказати: дівчина подорослішала, навчилася контролювати своє «занадто сильне» внутрішнє життя.

У Марти хороша родина, в якій стається банальне диво: мати, яка втратила надію народити другу дитину, вагітніє. Марта переживає це як катастрофу, не менше. Тут і егоїзм єдиної дитини, і страх перемін, і головне: її світосприйняття не передбачає «самовідтворення» й «саморозпорошення». Марта просто не розуміє, як можна хотіти дітей. Метафора «творчість як народження» для неї не працює. Картини – окремо, діти – окремо. Утім, героїня з часом призвичаїться.
Дівчина має мудрих старших друзів. Пан Карло вчить її малювання. Він дуже самотня людина. Та згодом стрічає Марію – жінку, яка мріяла в дитинстві стати святим Миколаєм, тож нині допомагає всім, хто цього потребує. Марта до Марії ревнує, здається. Її стосунки з Карлом загострюються. Мала на деякий час перестає малювати. Болісне необхідне відокремлення від людей, від яких вона залежить (як-от від Карла), повертає дівчину до живопису.

Іще ми знайомимося з Поліною, старшою жінкою з особливими потребами, життєрадісною і відкритою. Саме вона є тим елементом у сюжеті, що зв’язує всіх героїв. Поліна «сміється, коли їй хочеться плакати», – юнка поки що так не вміє. Ця поведінкова не-зовсім-брехня, але й не-вся-правда також є для Марти уроком виживання.

Капітоліна й Кекс – друзі-однолітки. Капітоліні з «чорними днями календаря» подруги непросто. Але дівчата якось дають собі раду. Важче з Кексом, закоханим у Марту, але та не любить товстунів. Вона зрештою навчиться відпускати людей, яких не потребує.

Усі ці негаразди Марти – суто внутрішні. Бо на позір і вона, і її оточення – винятково щасливі персонажі. Мінорні інтонації повільного рефлексивного тексту Матіяш не відразу дають це побачити. Коли ж їхнє щастя зрить не лише читач, а нарешті й юна розповідачка – дієві ліки від болісності дорослішання миттєво знаходяться!

Повість Матіяш – про майбутнє. Марта згадує про юнаків, які кілька років тому загинули на Інститутській. Потім була війна – мала її слабо пам’ятає. Дівча малює янголів із Небесної сотні. Щемливий момент. Але важить він іще от чому. Будь-який досвід, набутий Мартою, – трагедійний, травматичний. Її війна не має локалізації. Вона не обмежена датами. Війна відбувається тут і зараз – у свідомості й малюнках художниці, тож її не можна уникнути…

Це лише нюанс сюжету про Марту з вулиці Св. Миколая. Але він показує нам, як працює голова цієї дівчинки. І як нам читати історію про неї, в якій переживання події і власне подія розділені глибокою прірвою надсильних почуттів малої героїні-гіперестензика.

Огляд книги виконала Ганна Улюра.

За матеріалами: http://www.barabooka.com.ua/


Останні коментарі до сторінки
««Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш - книга-переможець «Рейтингу критика»»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті