На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Леся Українка та Іван Труш: як перетнулись долі митців


Дві долі:  Леся Українка та Іван Труш... Художник Іван Труш був сучасником Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, а також багатьох визначних українських діячів кінця ХІХ —початку ХХ століття. У світі він відомий, як митець, що приніс в Україну техніку західних модерністських течій, як майстер пейзажу і портретист, організатор мистецького та громадського життя. Труш говорив: «Нам треба стояти… ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації». Ці слова викарбувані на пам’ятнику, спорудженому йому у Львові.
Іван ТрушГалицький маляр Іван Труш познайомився з Лесею Українкою 1900 р. під час своєї першої подорожі до Києва. Леся Українка мала тоді 29 років, Іван Труш – 31. Труш приїхав до Києва, бо мав доручення від Наукового товариства ім. Т.Шевченка намалювати портрети видатних діячів культури٭. Він зблизився і заприятелював із Федором Красицьким, Михайлом Старицьким, а найбільше – з Миколою Лисенком та Лесею Українкою. Труш і Леся відразу відчули взаємну симпатію, у них було багато спільних поглядів. Обоє були сформовані як патріотично свідомі творчі особистості під значним впливом Михайла Драгоманова, дядька по матері Лесі Українки. Леся листувалася з дядьком, який жив за кордоном, і в листах отримувала від нього цінні поради щодо своєї освіти, яку здобувала самотужки. Дядько писав їй, які нові книжки читати, що вивчати, як розуміти ті чи інші суспільні явища. Іван Труш, навчаючись (1891-1897 рр.) у Краківській школі красних мистецтв (із 1900 р. – Академія красних мистецтв), близько зійшовся зі студентським товариством “Академічна громада” і згодом згадував: “Драгоманов мав на нас у багатьох напрямках дуже великий вплив і то все актуальний, підтримуваний тижневиком “Народ”, де майже безперервно друкувались його статті”. У 1897 р. Іван Труш виконав у техніці гризайлі портрет М.Драгоманова.
 Леся УкраїнкаЗаприятелювавши з Лесею Українкою, Труш виношує ідею намалювати її портрет. Художник проживав тоді у Києві по вул. Трьохсвятительській, 14, а для роботи над портретами йому виділили просторий зал зі скляним дахом у щойно відбудованому Київському міському музеї. Леся Українка приїздила сюди позувати. В одному з листів до сестри вона писала: “Малює з мене один галичанин портрет, а сидить він аж у новому музеї на Олександрівській вулиці”. Сеанси тривали по 2 години, а дорога до музею забирала у Лесі півтори години часу, що було досить обтяжливим. Труш працював із великим запалом й іноді видавався немилосердним. Лесі це імпонувало, їй була добре знайома така одержимість процесом творення і такий піднесений стан душі. Особистість Лесі Українки захоплювала і надихала художника багатством духовного світу, глибокою освіченістю, обізнаністю в історії, філософії, літературі, музиці. Ясний розум і могутня внутрішня сила гармонійно поєднувались у ній із жіночністю та своєрідною красою відкритого одухотвореного обличчя.
 Труш теж видавався Лесі цікавим співрозмовником, щирим приятелем. Він мав ґрунтовну освіту, знав класичні мови і літератури, а оскільки володів досконало німецькою, то мав доступ до перекладів із європейських літератур і філософських праць. Близький приятель митця Василь Стефаник говорив, що Іван Труш – “гострий полеміст, інтелігенція глибока і загальна, один з найталановитіших людей, яких знаю, з великим образуванням фаховим і загальним”.
 Про свій портрет, виконаний Трушем, Леся Українка згадує в листі писаному зі Львова у квітні 1901 року: “Була в редакції “Вісника”, де мала приємність бачити свій портрет, мальований в Києві, – не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись…” Невідомо, що викликало легку іронію поетеси: те, що її портрет знаходився у поважній редакції “Вісника” – а це означало глибоку пошану до її особи, – чи те, якою зобразив її Труш. На цьому портреті Леся Українка постає як зріла, мужня і мудра, міцна духом жінка, що бореться і перемагає важку хворобу. Портрет засвідчує також ставлення майстра до моделі: він сповнений поваги до величі її духу і сили таланту. А Леся, яка оглядає свій портрет? Її почуття до художника – щира людська симпатія і приязнь. До Ольги Кобилянської, своєї вірної подруги, вона пише (грудень 1900 р.): “Труш уже в Галичині… Ми з ним дуже добрі товариші”. Перші два-три роки ХХ ст. були періодом дружніх і надзвичайно теплих стосунків художника і поетеси. На запрошення Лесі та її матері Олени Пчілки ІванТруш гостював влітку 1900 р. у їхньому маєтку Зелений Гай біля Гадяча на Полтавщині. Саме тут Леся познайомила митця зі своєю щирою подругою, двоюрідною сестрою Аріадною (Радою) Драгомановою та близьким другом Сергієм Мержинським. Особисте знайомство з донькою Михайла Драгоманова змінило подальший хід життя Івана Труша – він закохався і незабаром вони з Аріадною заручилися. Труш писав: “Тут увійшов у близькі стосунки з сім’єю Драгоманових, у котрих на дачі на Сирці, під Києвом, прожив чудове літо, малюючи лісові етюди. Тут намалював я першу свою вдалу картину “Самітню сосну”.
 Леся УкраїнкаЦікаво, що Труш, ще до особистого знайомства з Лесею та Аріадною, бачив у Львові у М. Павлика фотографію, на якій обидві сестри-подруги позують, притулившись одна до одної голівками. Саме Аріадна “впала в око” Трушеві, і, не маючи паперу під рукою, він зарисував олівцем на своїй візитній картці її портрет. Не Леся, гладенько зачесана, з відкритим чолом, сповнена глибокої задуми, – образ більше класичний, –захопила уяву Труша, а загадкова, таємнича, як вечірні сутінки, з розбурханими кучерями, Аріадна – образ, швидше, модерний, сецесійний. Як же пояснити цей вибір? Варто взяти до уваги, що мистецьке сприйняття Труша було сформоване краківським художнім середовищем, де з 90-х років ХІХ ст. модними стали імпресіонізм, символізм, сецесія, які диктували і відповідний ідеал жіночої зовнішності. Врода Аріадни відповідала такому ідеалу. Згодом Труш неодноразово малював Аріадну, тоді уже свою дружину, і в її портретах завжди був присутній флер загадковості, романтичної замріяності, жіночої беззахисності з легким еротичним забарвленням. Схоплений настрій, якийсь конкретний емоційний порух обличчя наближають ці роботи до імпресіонізму.
 На початку березня 1901 р. в Мінську помирає найближчий друг Лесі Українки Сергій Мержинський. У квітні цього ж року Леся вже вп’яте приїздить до Львова. Тут вона має справу до І.Труша. З листа до матері (квітень 1901 р.): “Пан Труш стрічав мене вчора тричі… Урядження Труша мені подобається, і чичероне з нього дуже добрий…” Леся має задум, щоб Труш намалював портрет покійного С. Мержинського. У листі до сестри пише: “Ти маєш рацію, що не слід мені спішитись додому, я сама це знаю, але одна справа може заставити приїхати раніше, се, власне, портрет Сергія Костянтиновича, що Труш обіцяв намалювати з фотографії, але, конечно, при мені, бо так, здається йому, він зможе ліпше намалювати. Отже, приїзд мій значно залежить від того, коли і скільки часу Труш буде в Києві”. Влітку 1901 р. Труш справді приїжджав до Києва, проте портрета так і не намалював. Але стосунки між ним та Лесею надалі залишались теплими і дружніми. Без сумніву, Леся мала вплив на Труша, багато в чому була для нього взірцем та авторитетом. Тут доречно згадати подорожі Івана Труша, котрі, як правило, повторювали маршрути Лесі Українки. Окрім звичних виїздів на Гуцульщину в Карпати, він вирушає до Криму (1901 р.), Риму (1902 р.), Венеції (1908 р.), Єгипту та Палестини (1912 р.).
Отож, 1902 рік, Рим. Леся Українка була в той час у Сан-Ремо і в одному зі своїх листів (березень 1902 р.) писала: “П. Труш збирається в апрілі в Італію, обіцяв відвідати мене тут, от, може, буде компанія мені до Флоренції і Рима”. Їхня зустріч у Римі, можливо, відбулась, проте Лесині наміри подорожувати разом не здійснились. В цей час Труш часто пише до Аріадни і, як видно з листів, з усіх сил намагається нічим не засмучувати її, не викликати в неї жодних сумнівів чи ревнощів. І хоча в майбутньому постане цілий ряд пейзажів під назвою “Віа Aппія”, “Пінії”, натхнення до яких Труш отримав від поїздки до Рима, у своїх листах до Аріанди він писав: “Рим є для мене, як маляра, містом страшно неприємним. Мотивів до малювання тут багато. Проте не знав я в Римі ні мінутки приємності, які я зазнав у Києві на Сирці, або на Криму”. Згадує і про Лесине запрошення: “Як я тобі уже писав на коресподентці, пропонувала мені Леся спільну подорож, але я відказався, бо не можу так довго остатися в Римі… Я хотів би вітси в кожній хвилині виїхати… Поїду дальше до Косова малювати Гагілки”.
 Важко втриматися від спокуси зацитувати хоча б одну строфу з поезії П.Карманського “В Римі”, присвячену Трушеві. Зажурено-елегійний настрій, який охопив митця в Римі і своєрідно відгомоном відлунює в його пейзажах італійської тематики, влучно переданий поетом, котрий був римським опікуном і провідником свого земляка:
  На жовтих водах Тибру
  Веселий нісся спів,
  Горіли в сонці криші,
  В імлі Петро синів –
  А нам було так сумно…

У 1912 р. Іван Труш здійснює подорож до Єгипту, знову ніби слідами Лесі Українки, хоча в цей час, після розриву стосунків (що стався у 1903 р. і про який ітиметься далі), вони вже не спілкувались. У листах до дружини (Труш одружився з Аріадною Драгомановою взимку 1904 р.) він захоплено розповідає про єгипетські піраміди, сфінкса, відвідини околиць Каїра, в тому числі і місцевості Гелюан, де на віллі Тевфік Леся Українка проживала і лікувалась у зимову пору 1909-1910 рр., 1911-1912 рр., 1912-1913 рр. Одна з таких екскурсій до Саккари, Мемфіса, пірамід в Гізі та Гелюана особливо схвилювала Труша. “Так перейшовся без труду кільометер і вступив до кав’ярні, переїхавши при заході сонця Ніль… Місцевість називається Гелюан. Повітре тут чудове. До міста ще два-три кільометри! Не рішився іти пішком, а завізвав телєфонічно фіякра, і так о год. 8 веч. зупинився якраз на вечеру в готели. Прогулька тривала, отже, цілий день… Помимо утоми, була це одна з найінтереснійших прогульок у моїм житю. Зупинившися в готели, в моїй комнаті, перейшов я її ще раз в пам’яті і був з пережитого дуже задоволений…” – писав Труш на початку квітня 1912 р. до дружини. Побачені тоді краєвиди, піраміди, сфінкс, араби під оливами, сфотографовані чи зафіксовані на малих етюдах, надихатимуть Труша впродовж наступних десятиліть на нові живописні варіанти єгипетської теми.
 Але повернімося до стосунків Лесі Українки та Івана Труша. У 1903 р. вони охололи і обірвались. До цього була причетна Аріадна, майбутня дружина художника. У листі до О. Кобилянської (липень 1904 р.) Леся пояснює, чому так довго не могла відписати листа: “Хтось дійшов до того, що знов кров’ю кашляв (то було восени, а тепер ні), а бідний був тому, що зовсім мусив зірвати з Радою (властиве, вона зірвала зі мною), та ще через одну історію, про яку розкаже колись комусь докладно, а писати про неї дуже трудно і довго…”
 Однією з причин поведінки Аріадни Драгоманової була справа з упорядкуванням архівів М.Драгоманова та підготовки їх до друку. Леся Українка відмовилась взяти на себе таку важку роботу. У листі до М.Павлика у квітні 1903 р. вона відверто пояснила причину своєї відмови: “Може, той архів, для якого я, розуміється, “мусила б” (кажете ви) зробити таку жертву, і вартий її, може, одне слово з нього варте більше, ніж всі мої слова минулі і ще ненароджені, тільки – у мене рука не здійметься на таке самовбивство, я ще не маю сеї одваги, я ще не нажилась душею, я ще навіть як слід не спробувала своєї сили і маю вже її занедбати, придушити, “скинутись”? Ні, не маю одваги, хоч киньте в мене каменем. Не можу.” М.Павлик підтримав Лесю і згодився з її поясненнями, але М.Грушевський, вдова і донька М.Драгоманова, а з ними й Іван Труш, її засуджували. Леся дуже тяжко пережила цей розрив. “Усі наші з нею (тобто Аріадною) відносини будуть скаламучені, і , живучи в одному місті, буде нам тяжко бачитись і не бачитись! Легше вже буде жити нарізно…” – писала Леся Українка до О.Кобилянської.
 Згодом, уже по смерті Лесі Українки, можливо, щоб дещо загладити спровокований нею розрив, Аріадна Драгоманова-Труш писала: “1905 р. бачила Лесю востаннє в Києві й коротко. Я вже була одружена. Трохи гостила у Лесі на Саксаганського, 97, а на Паньківській мешкала з Трушем”. Отже, до тих дружніх стосунків, які були започатковані 1900 р. в Києві, ні Леся Українка, ні Іван Труш уже не повернулись. Не справдились і Лесині наміри поселитись “на вільнішій землі”, тобто у Львові, й заробляти на життя викладанням іноземних мов у галицьких гімназіях, про що вона писала в листах до Михайла Павлика у березні та квітні 1903 р.

٭ На замовлення НТШ Іван Труш у 1900-1901 рр. виконав портрети В. Антоновича, П. Житецького, М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, О. Кониського, а окрім того, за власною ініціативою, – Б. Ґрінченка та Лесі Українки.

Божена Бубновська, “АРТ-Ukraine”

За матеріалами: http://storinka-m.kiev.ua/


Останні коментарі до сторінки
«Леся Українка та Іван Труш: як перетнулись долі митців»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар