Кіра Селіванова (8 років). «Мої перші вірші»

Кіра Селіванова

МУЗИКА

Слухаю.
Своїми вухами.
А що ж то за така краса,
Що слухати мені варто?

Чи то дзижчання оси,
Чи то галас з хати?
Ні, то не воно мабуть,
А щось інше, цінніше.

Те, що слухати будуть,
Має бути ліпше!
А що тоді?
Уявити й годі.

То пісня наша, українська,
Виконують її дівчата,
А хлопці на скрипці
Грають завзято.

Ото така краса,
Що гроші заплатити варто,
І навіть в школах наших, класних,
Слухаємо за партою.

А музика утворюється
Іноді сама.
Навіть у того,
Чого життя нема.

Наприклад – листя, річка і дорога.
Музика – велика допомога.
Де б не був ти, де б не була ти,
Скрізь музику знають, не лише в хатах.

Під деяку хочеться танцювати,
Під деяку хочеться сумувати,
А пісні деякі можуть веселий характер мати,
А деякі – заохочують співати.

Але ж все, що ритмом звучить,
На те все грім не гримить.
Бо ж настільки чарівно, настільки прекрасно,
Що хочеться стати рівно, і враз заспівати.

* * *

НЕБО Й ЗЕМЛЯ

Встало сонечко – небесна донечка.
А за нею хмарки – її братики.
А потім і небо посвітліло,
А потім й земля зарясніла.
Бо ж сонце надало їй допомогу –
Освітити людям дорогу.

* * *

ЛІТО

Найкращий час для соку –
Це одна з пір року.
Тоді повсюди квіти,
Назвали її – літо.

Ти бігаєш, стрибаєш,
Скільки сам забажаєш.
Школи немає –
Ти ніби літаєш.

Літо – для нас рай!
Тому часу не гай,
А веселись, гуляй,
Бігай, стрибай!

Бо літо пролетить як мить,
Жарко тоді, але класно,
Ти хочеш собі Пегаса?
Але я вважаю, що літо ніщо не замінить.

Свято це для кожного,
Навіть плавати можна,
В басейні, в озерах,
Для нас літо, як для птахів пера.

Помалювати, поліпити –
Це ти зможеш і взимку зробити.
А влітку, коли жарко,
Часу не гай, а веселись, гуляй,
                  бігай, стрибай!

* * *

ДВА ГОРОБЦЯ

(байка)

Мама горобчиха за їжею полетіла,
У гнізді своїх двох пташенят лишила.
Одне з маленькими крильцями,
А друге – з великими.

Той, в кого більші,
Каже весело криками:
«Я перший навчусь літати,
Перший стану героєм!

А ти хоча б навчись
Володіти одним пером.»
«А хто тобі сказав,
Що від крил залежить життя?»

Спитав другий горобець,
Доводить усе до буття.
А поки той, що хвалився,
Собі з гнізда впав,
І більш ніколи не літав.

А той, в кого маленькі крила,
Здобув нагороду,
За ідеальне виконання польоту.
А той сидить собі в гнізді,
Бо крила поранив.

І хоч мав великі крила,
Та світ не пізнав.

Ото ніколи не хвалися,
Та з інших не смійся!