Ксенія Бондаренко. Зимові вірші для дітей – читати та слухати (відео українською онлайн)

Ксенія Бондаренко

СНІГОВИК ХВАЛЬКО

Сніговик, задерши носа,
Заглядав на нього косо:
"Гарна морква, свіжа, файна...
Ніс красивий, надзвичайний".
Вихвалявся, аж спітнів.
Раптом... враз закам'янів:
Зайченятко зголодніло
Та й морквинку відломило!

* * *

ГОСПОДАРОЧКА ЗИМА

Сіє жменями дива
Господарочка Зима,
Захурделила, засніжила,
Ніжним пухом землю вкрила.

В вовну вбрала всі хатини,
Розстелила скатертини,
І подвір'я ясно-біло
Прикрасила Зимка вміло.

У снігу синенька річка,
Загубилася, мов стрічка.
"Спи, спочинь, моя дитинко,
Навесні заграєш дзвінко!

Чи поля в теплі сховались,
Щоб пшеничці добре спалось?
Чи сережки кришталеві
Та хустки́ вдягли дерева?

Чи пташкам є вдосталь їжі,
А в людей соління в діжах?
Чи горить вогонь в печах?
Чи кожух є на плечах?.."

Щоб був затишок і лад
Увімкнула снігопад.
Ґаздувала Зимка зрання
У турботі та старанні...

* * *

ШКАРПЕТКИ

Зима в'язала із ниток
Шкарпетки теплі для діток.
Все літо плідно працювала –
Промінчики в клубок мотала.
Вплітала рясно трави, квіти,
Щоб ніжки згадували літо.
Щоб в снах літати, мов метелик,
Додала кольорів веселих.
В хмаринки вовну попросила
І почала творити диво...

* * *

СНІ-ГО-КА-ЛАМ-БУР

Все надворі біле-біле —
Сніг розсипала зима,
Тож берімося за діло,
Бо розтане задарма!
Снігомама, сніготато,
Снігобаба, снігодід,
Снігополе, снігохата,
Снігопад і сніголід, 
Снігосонце, снігодіти —
Повен двір снігоскульптур, 
Снігу вистачить до літа —
Справжній сні-го-ка-лам-бур!

* * *

НЕ ГОДИТЬСЯ, ЩОБ УЗИМКУ

Не годиться, щоб узимку
Замість снігу дощ ішов, 
День за днем він без зупинки
Ллється з неба стрімголов. 
Ллється й ллється на доріжки, 
На поля і на сади, 
Хочуть діти грати в сніжки —
Не зліпити їх з води!
Хочуть діти на санчатах 
Вниз летіти навпростець! 
Тільки де ж той сніг узяти? — 
Уривається терпець. 
Та мороз подув щодуху, 
Каже дітям: "Не біда, 
Я покличу завірюху —
Де й подінеться вода".

* * *

ХУРТОВИНА І СНІЖКИ

Сірий вовк від хуртовини
Дати драла ледве встиг,
Заморозив лапи й спину,
Чимскоріш до лігва біг. 
Мудрий лось лапаті ріжки
Загубив і не знайшов,
З переляку бідні мишки 
Запросилися до сов.
Зайченята прудконогі
Повтікали хто-куди, 
А лисичка якомога
Замела свої сліди. 
Заревіла хуртовина:
«Час погратися у сніжки!
Та хіба я в тому винна,
Що замерзли звірі трішки?»

САНЧАТА

"Сніжить! Зима! Виходьмо з хати!
Давно чекають нас санчата!"
Немов ґринджоли мали крила –
Ледь вуса киці не згубили.
Поїли снігу по дорозі,
В носах – бурульки на морозі,
Сховали вуха в рукавички,
Замерзли лапки й ніжні щічки.
"Голодні ми й спіймали втому!
Матуся кличе, час додому!"
Навперегони кошенята
Стрибали хутко і завзято,
За мить стояли нагорі –
Й санчат не треба дітворі.

* * *

ДЕ КИЦЯ?

– Кицю, де ти? Мамо, тато!
Треба Мурку відшукати!

Загубилася маленька,
Плаче десь моя руденька!

Може мерзне на подвір'ї?
Страшно їй, боїться звірів!

Зголодніла і не спить...
Лише жалібно нявчить...

Вже стемніло, вкрила нічка!
Де поділись рукавички?

***
– Ой, тихіше, мамо, тато!
Мурка в них вмостилась спати.

* * *

КОТИК-ДРІМОТИК

Заснув котик, задрімав,
Міцно спав та лиш не знав,
Що пухнастий йшов сніжок,
За плечима ніс мішок.

Розтрусивши вовну й пір'я,
Побілив усе подвір' я,
Морозцем щипав хвоста,
Щоб не змерз він у кота.

Кіт ліниво позіхнув,
І мов риба, в сніг пірнув.
Тепло й затишно під снігом –
Спати буде до відлиги.

* * *

КИЦІ ЗМЕРЗЛИ

Вийшла Леся за поріг,
А під ніжки стелить сніг.
В рукавички і хустинку
Враз сховалася дитинка!

Киці плачуть – не вдяглися...
Кажуть Лесі: "Не барися!
Принеси і нам кожухи,
Бо замерзли наші вуха!"

* * *

КОТИК І СНІГ

Сипле небо волохате
На подвір'я сніг кудлатий.
Кіт втомився, спати ліг,
Загорнувся в теплий сніг.
Вже й не видно... Навіть вуха
Вкрились білим ніжним пухом.