Дмитро Чуб, книга "Живий Шевченко" про життя Великого Кобзаря: "Недуга і смерть"


Дмитро Чуб (Нитченко)

ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО

(Шевченко в житті)

НЕДУГА І СМЕРТЬ

Нездужати став Шевченко з кінця 1860 року. А тяжкий стан здоров’я наступив під кінець січня 1861 року. 20 січня вже з трудом написав Варфоломею Шевченкові листа, якого закінчив словами: «Утомився, ніби копу жита за одним заходом змолотив».
Про останній день життя Тараса Григоровича найкраще свідчить розповідь А. Лазаревського, що був при хворому.
В суботу 25 лютого, в день іменин Шевченка, першим відвідав хворого Михайло Матвійович Лазаревський і застав його в жахливих муках, він сидів на ліжку і тяжко дихав.
«Напиши братові Варфоломею, що мені дуже недобре!» — проказав він з трудом. Приїхав лікар Барі і сказав, що водянка кинулась у легені. Муки страдника були несказанні. Мушка, покладена на груди, дещо полегшила страждання, і хворому прочитали привітальну депешу з Харкова від Трунова. «Спасибі!» — тільки й міг сказати. Потім попросив відкрити кватирку, випив шклянку води з цитриною і ліг. Здавалося, він задрімав. Присутні зійшли в його майстерню.
Коло третьої години хворого відвідали ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні 5 - 10 хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання зажити опій, щоб забутись у сні. Коли лишився у нього сам Михайло Матвійович Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, що він навесні поїде на Україну, що рідне повітря поверне його здоров’я: «От якби додому, там би я, може, одужав» — казав він.
В цей час хворого відвідав лікар, він знайшов його порівняно в задовільному стані і радив далі вживати ті самі ліки.
О 6 годині приїхав один із друзів з лікарем Круневичем. Хворий знову був у тяжкому стані і, здавалось, розумів це.
О 9 годині приїхав знову Барі і Круневич, вислухали груди хворого: вода продовжувала наповнювати легені. Поставили другу мушку. Вислухавши привітальну телеграму від Полтавської громади, поет сказав: «Спасибі, що не забувають!»
По тому лікарі зійшли вниз. Тим друзям, що лишилися з ним, Тарас Григорович сказав: «Чи не засну я, візьміть вогонь!» Але хвилин за п’ять знову озвався: «Хто там?» І коли на його клич з’явились, він попросив повернути Барі і сказав: «У мене знову починається пароксизм, як би спинити його?» Поклали на руки горчишники.
О пів до 11 Тараса Григоровича відвідав М. М. Лазаревський з іншими приятелями. Вони застали хворого сидячим на ліжку без вогню, йому було дуже тяжко. На зауваження Михайла Матвійовича, що може йому заважають, Тарас Григорович відповів: «І справді так, мені хочеться говорити, а говорити тяжко».
Майже всю ніч просидів він на ліжку, обіпершись об нього руками: біль у грудях не дозволяв йому лягти. Він то засвічував, то гасив свічку, але до присутніх унизу озивався.
О 5 годині він попросив залишеного коло нього слугу приготувати чаю і випив шклянку із молоком. «Прибери ж ти тепер тут, а я зійду вниз».
Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів до шостої нашого дорогого рідного поета не стало.

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, книга про життя Великого Кобзаря. Автопортрет Тараса Шевченка, 1860


28 лютого відбулася поховальна обідня. Храм був повний.
О 5 годині покійного поховали. Промови говорили: Куліш, Білозерський, Костомаров Чужбинський, Таволга, Хархатий, Курочкін, Южаков і Чубинський.
По смерті поета появилось багато спогадів, в яких автори розкривають все нові й нові епізоди з життя Шевченка, показують, якою невмирущою славою овіяний його образ в народних глибинах.


* * *

Вірно оцінив тоді Куліш роль Шевченка, коли писав: «Спів цей був для неї (Київської молоді — Д. Ч.) воістину гуком воскресної труби архангела...» «Тільки на Шевченка взирало не зв’язане нічим, крім дружби, браття, як на якийсь небесний світильник, і се був погляд правильний», або в іншому місці: «Справді, наші молоді мрії знайшли в Шевченкові благословенне оправданнє, знайшли запоруку своєї будуччини. Се вже був не Кобзар, а національний пророк...»
Отже, не тільки творчість поета, а й численні матеріали свідчать про те, що Шевченко був людиною високих моральних, людських якостей, що стояла нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.
Тим-то славетної пам’яти нашого генія не сила було заплямувати чи знецінити ні критикові Бєлінському, ні панам Мартосам, ні пізнішим фальсифікаторам, що в своїх цілях намагалися використати його творчість.
Він лишається серед нас, українців, і далі навмирущим як поет, як геній, як проводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.
Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий винятковий життьовий шлях: що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише 10 років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбарем, співаком, редактором, а, головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніяльний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.
Його часто порівнюють з шотляндським поетом Бернсом, але Берне не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційности.
Його часто росіяни ставлять поруч народного поета Кольцова, але він не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настольною книгою, як Шевченків «Кобзар».
Його порівнюють з Пушкіним, але Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь в такій мірі, як Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тисяч крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.
Уся Україна шанує Тараса Григоровича Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал.

 

За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка.  Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 112- 114. 

 

 

Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:

Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)

Дмитро Чуб Нитченко, Живий Шевченко, Шевченко в житті, читатиПостать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

 

 Більше про Тараса Григоровича Шевченка:

Тарас Шевченко
В цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.

Останні коментарі до сторінки
«Дмитро Чуб, книга "Живий Шевченко" про життя Великого Кобзаря: "Недуга і смерть"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми