Пізнавальні вірші Дмитра Білоуса про птахів: "Другові пернатих", "Дивний кошик", "Пригода в саду", "Красень дятел", "Гулі мої милі", "Троє голуб'ят", "А чи винен журавель?", "Над рікою", "Одуд", "Перепел", "Звідки дуб у сосняку?", "Шишкар", "Снігурі", "Як сойка бабусю підвела", "Про горобчика-молодчика", "Не розгубився", "Хоробрий водолаз", "Знайшли лелеку", "Пісенька про куличка", "Оленчине горе", "Швидка допомога", "Доки будеш ти", "Кіндрате, птичі гнізда видирати?".
Дмитро Білоус
ПТАШИНІ ГОЛОСИ
(Збірка віршів для дітей)
Завантажити текст віршів зі збірки Дмитра Білоуса "Пташині голоси"(txt.zip)
Дмитро Білоус
ДРУГОВІ ПЕРНАТИХ
Любий друже мій, юннате,
Уявляєш, скільки птах
Може нищить, поїдати
Гризунів, черви, комах?
Таж птахи із нами в спілці —
Поля й лісу сторожі:
Сови, дятли, серпокрильці,
Щиглі, одуди, чижі...
Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах,—
Ти одразу присором!
Між дорослих і малечі
Пташка бачить все навкруг:
Дружньо сяде вам на плечі,
Якщо ви їй справжній друг.
Тих, у кого є кормушки,
В кого є птахи в дворі,
Не кусають ані мушки,
Ні трикляті комарі.
Бо птахи працюють ревно,
Поїдаючи комах,
І до вечора в них, певно,
Аж оскома на дзьобах!
Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах, —
Неодмінно присором!
ДИВНИЙ КОШИК
У гайочку при доріжці,
Ледве оком я схопив:
Хтось на гілці у розсішці
Дивний кошик почепив.
Між зелених віт і хмизу
У такій гущавині
Ледь його помітно знизу,
Може, це здалось мені?
Гульк! Злотисто-жовта птиця
З чорним пір'ям по боках!
Ледве встиг я притаїться,
Щоб розгледіть, що за птах.
А вона наловить мошок,—
Плиг на гілочку рясну.
І несе їх прямо в кошик,
У корзинку підвісну.
— Ой пожива — іва-ива! —
До пташат гука. —
Смачна!.. Та це ж іволга криклива —
Ось де мешкає вона!
На гіллястім перехресті
В неї дім — на цілий гай.
Славний кошик! Слово честі,
Хоч суниці йди збирай!
ПРИГОДА В САДУ
Чом ворони: — Кар-кар-кар?
Чом летять, як на пожар?
І сорока: — Скре-ке-ке! —
Прилетіла.— Що таке?
А пригода тут така:
Тут нещастя у шпака.
— Чи він жив? Чи він жив? —
Горобець на сполох бив.
Та не шпак це, а дивак,
Бо й не зна нічого шпак.
Він не чув, як через пліт
На шпаківню виліз кіт.
Тут ураз ворона: — Карр!
Ну й котяра! Ну й штукар!
А сорока: — Скре-ке-ке!
Де це видано таке?
Сивим вусом кіт пряде
І шпака з шпаківні жде.
Горобець летів, спішив:
— Шпаче, шпаче, чи ти жив?
Кепські, чує шпак, діла
Та з шпаківні — як стріла.
Окрутнувсь — та на кота,
Мов шуліка, наліта.
Тут схопилися із гнізд
І синиця, й чорний дрізд.
— Ах, ці капосні коти!
Слід шпаку допомогти.
Розігнався з дуба крук
Та кота по тім'ю стук!
— Ми відучим цих котів! —
І з кота аж пух летів...
Спільно друзями садка
Порятовано шпака.
* * *
КРАСЕНЬ ДЯТЕЛ
Хто на дереві вгорі
Барабанить по корі?
Красень дятел на вербі,
Знай вистукує собі:
«А я дятел-трудівник,
А я дятел-будівник.
Я не просто б'ю в вербу,
Я гніздо собі довбу!
Я довбаю, як ніхто,
В мене дзьоб, як долото.
Я не тільки що вербу,—
Навіть дуба роздовбу...»
Там, де дятел на суку,
Начувайся, шкіднику!
У щілини не залазь.
Утекти хотів? А зась!
ГУЛІ МОЇ МИЛІ
І
Мій друг Алі Алієв
В Баку ще навесні
Двох голуб'ят у Київ
Подарував мені.
В Ростові пересадка.
Дорога — три доби...
І ось чудесна згадка —
Бакинські голуби...
Які вони простори
Долали під вітри!
Вони Каспійське море
Там бачили згори.
Над нафтовії вишки
Літали в небеса.
В нас їм інакше трішки,
Та в нас — своя краса.
Тому й гудуть так гучно,
Що все їм до смаку,
Хоч, може, трохи й скучно
За Баку-у...
ІІ
Гулі, гулі мої милі
В синє небо піднялись.
Наче цятки білі-білі
Між хмаринок блись та блись.
Ось униз їх двійко лине —
Не надивишся ніяк...
Гульк — аж яструб з-за ялини
Із дзьобилом, наче гак.
Полетіло біле пір'я.
Я спочатку остовпів,
Потім — миттю на задвір'я
Рятувати голубів.
Ех, якби оце рушниця!
Я кричу: — А киш! Го-го-о!..—
Але підла хижа птиця
Вбила голуба мого.
Він упав, лапатий, білий,
Під кущем... бакинець мій.
Підбігаю — цілий, цілий!
Хоч не цілий, так живий...
Свіжу рану біля спини
Я загою голубку.
Про поріддя ж яструбине
Написав я і в Баку:
«Де побачиш — хижа птиця, —
Яструби,— то ти, Алі,
Знищуй, нічого дивиться,
Чи великі, чи малі!»
ТРОЄ ГОЛУБ'ЯТ
Чуєш, як туркоче
Горлик між дубів?
Я б його охоче
Взяв до голубів.
Як його дістати?
Це як двічі два.
Тільки треба знати,
Що з того бува...
Довго я нікому
Не казав про це:
Я приніс додому
Горлиці яйце.
У густій алеї,
Там, на деревці,
Взяв тайком у неї,
Грію у руці.
На горище лізу
На свою біду,
Під голубку сизу
Те яйце кладу.
Не прошло й три тижні
Троє голуб'ят:
Кволі, ніжні-ніжні,
Менші за курчат.
Ось ростуть малята,
Більшають щодня.
Двоє — голуб'ята,
Третє — горленя.
Годі бути в стінах —
Вийшли новачки.
В горлика в пір'їнах —
Жовті торочки.
Ось старі лапаті
Йдуть у голубник,
Малюки на хаті,
Горлик — віддалік.
Бачу — в небо оком
Так він і пряде.
До лапатих — боком,
В голубник не йде.
Тут ще, як навмисне,
Курява знялась.
Горлик мій як блисне,
Крилами лясь-лясь!
З ним — ще двоє з хати
Вітер підганя.
Двоє — голуб'ята,
Третє — горленя...
Двоє із блакиті
Сіли знов на дах.
Третьому — на вітті
Жити по садах,
Як у водах рибі.
Глянь, куди пішов!
За хліб-сіль спасибі
І — бувай здоров!..
* * *
А ЧИ ВИНЕН ЖУРАВЕЛЬ?
«Занадився журавель,
Журавель
До бабиних конопель,
Конопель...»
Кричить баба журавлю,
Журавлю:
— Києм ноги переб'ю,
Переб'ю!..
Може, баба просто зла,
Просто зла,
Нас в оману увела,
Увела?
А спитаймо журавля,
Журавля:
По коноплях він гуля,
Він гуля?
— Сім'я любиш, журавлю,
Журавлю? —
А журавлик:
— Ой, люблю, Ой, люблю!
— Так було таке? Було?
— Ой, було!
З'їв зернину... Збив стебло…
Збив стебло...
— То бабуся не клепа?
Не клепа?
— Не клепає, а скупа-
Прескупа!
За дрібницю: «Журавлю,
Журавлю,—
Кричить,— ноги переб'ю,
Переб'ю!..»
* * *
НАД РІКОЮ
Шелюгами, осокою
Льоня йшов із вудкою.
Птах майнув понад рікою,
Впав на воду грудкою.
Враз пірнув і знявсь хутенько,
Блиснувши рибинкою.
Ну й пташина: коротенька,
З голубою спинкою.
«Дай же тут і я закину»,—
Став хлопчина з вудкою.
А пташок із'їв рибину
Й знов на воду грудкою.
Льоні ловиться погано,—
Ну хоч раз би клюнуло.
А воно уже й не рано,
Та таке насунуло!
Глянув хлопчик: це на зливу.
Висне хмари кудли ще.
Раптом птах той — що за диво?
Льоні сів на вудлище.
Рибку в дзьобику тримає,—
Хоч дістань долонею.
«Ну, хто більше з нас піймає?» —
Мов дражнився з Льонею.
Аж сяйнули барви в перах,
Як злетів на гілочку,
І — подавсь на другий берег
До пташат у нірочку...
Птах рибалить і хлопчина —
Ну й завзята парочка!
Як же зветься ця пташина?
— Голуба рибалочка!..
* * *
ОДУД
Прилетів весною одуд
У село Веселий Кут.
І навколо залунало:
— Буду тут! Буду тут!..
Оселився він на груші
У старезному дуплі.
Часом спурхне, сяде долі,
Ходить просто по землі.
Пострибає до криниці,
Підлетить, сі да на зруб.
Довгодзьобий та строкатий,
На голівці в нього чуб.
Там, де одуд появився,
Комашні, вважай, капут.
По весні ще довго чути:
— Буду тут! Буду тут!..
А буває — понад садом
Хрипло крикне на льоту
І з поживою у дзьобі
Мчить на грушу на товсту.
Видно так уже по всьому,
Радий літній він порі,
Бо живе в нас ціле літо,
Поки в школу дітворі.
Коли ж вересень надходить,
В теплий край його маршрут.
А весною знов почуєм:
— Буду тут! Буду тут!
* * *
ПЕРЕПЕЛ
Волотками, волотками
Задзвеніло жовте просо.
Небо хмарками заткане,
Дрібен дощик сіє косо.
Вітерець кленка торкає,
Пахне матірна і плоскінь.
Тільки перепел гукає:
— Падь-падьом! — аж в серці лоскіт.
— Де ж ти звив собі гніздечко —
На кленочку чи в муравці?
А гніздечко недалечко
Я схо-вав, схо-вав у травці!..
І спада роса краплисто,
Й без смичка, без каніфолі —
— Падь-падьом! — луна сріблисто,
Що аж виляски на полі!
ЗВІДКИ ДУБ У СОСНЯКУ?
В ліс пішов я в день осінній
Промайнули крила сині.
Сойка! Сіла на дубок,
Жолуді взяла в дзьобок
І — гайнула між сосною,
Жолуді хова під хвою.
Коли вдосталь жолудів,
То не страшно й холодів!
Але сойці й так буває...
Де їх клала,— забуває...
Ось дихнув весною ліс —
Жолудь схований проріс...
Що за парості і звідки —
Вже забули й сосни-свідки.
Я ж виходжу по гриби
Й знаю, звідки там дуби.
ШИШКАР
У зимовий день на сонці
Птах щебече на сосонці:
— Цок-цок-цок! Цік-цік-цік!
Може, вас мороз припік? —
Це шишкар червоно-бурий,
Не буває він похмурий,
Все доводить він комусь:
— Я морозу не боюсь! —
Там, де гілка пелехата,
Шишкарева тепла хата.
Хай там хвижа, сніговій —
В ній сиди, яєчка грій.
У гніздечку шишкариха,
А шишкар співає стиха.
Чом журитися пташкам?
Ліку ж тут нема шишкам!
І шишкар літає в лісі,
Носить їсти шишкарисі.
—Цік-цік-цік! Цок-цок-цок!
От і вивели діток!..
Носять їм з шишок зернята,
Підростають шишкарята
І запікають ось-ось:
— Холодів не боїмось!
СНІГУРІ
В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.
Прилетіли снігурі!
Це зима на порі...
Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.
Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима...
Сірі та червоногруді
— Дю-дю-дю,— гукають,— дю-ді…
А самі аж із тайги
Принесли до нас сніги...
От за це ми їх із вами
Й називаєм снігурами.
ЯК СОЙКА БАБУСЮ ПІДВЕЛА
Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх — і вже як не було...
Хто ж її пісень послуха —
Скаже: — Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.—
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
{ частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка й вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Та й собі — на всі лади:
То мов жайворон з-під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж...
Сойці втриматись несила —
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: — Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію! Звідкіля
Ти взялась? Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і-ю!..—
Сойка знову: — Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас.—
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся —
Аж не віриться самій:
«Бий же мене сила вража,
Об'явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!»
Крик той сойка повторила:
— А знайти мене вам зась! —
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила...
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх — і вже як не було.
Ох і сойка! Ну й пустуха!..
* * *
ПРО ГОРОБЧИКА-МОЛОДЧИКА
І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив...—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.
ІІ
А зав'юга на порозі,
Холоди пішли страшні,—
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.
Скільки градуси не міряй —
Лід, звичайно, не черінь...
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..
— Ти, горобчику, в турботі? —
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, —
Їж, горобчику меткий.
Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі «а киш!»—
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..
* * *
Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу — скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено-сірий
До сосни,
Що летіть не хоче в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку — кидь!
І — спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає —
Що в ній є?—
Обшукає — обшукає,
Поклює...
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю — пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом — шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І — майнув!
Раді-раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.
* * *
ХОРОБРИЙ ВОДОЛАЗ
Ополонка де-не-де,
Хай не більша блюдечка,—
Там пісні свої веде
Пташка білогрудочка:
— Дідусеві дюдя вдень —
В хату йде з ковінькою.
А мені анітелень,—
Я собі й цвірінькаю...
Де тут яструб не візьмись —
А нащо їй сутичка? —
В ополонку тільки плись
Наша білогрудочка.
Чи втопилася дурна?
Обірвалась пісенька...
Коли раптом вирина —
І суха-сухісінька!
Черв'ячка взяла з денця
Дзьобом, наче лапкою.
Білогруда пташка ця
Зветься ще оляпкою.
Так сидить-сидить і враз —
Плюсь, мов повна пляшечка.
Це ж хоробрий водолаз,
А не просто пташечка!
* * *
Познайомив, друже мій,
Я тебе з оляпкою?..
Якщо так, то віршик свій
Я закінчу крапкою.
* * *
ЗНАЙШЛИ ЛЕЛЕКУ
— Лелеко, лелеко,
До осені далеко! —
Викрикує на лузі
Засмагла дітвора.
А він кружляє в хмарі
З лелечихою в парі,
Мовляв, у вирій, друзі,
Мені ще не пора.
А ген над рікою
Зрослись верба з вербою,
Лелечина там хата
Із хмизу в вишині.
А в ній сім'я лелеча,
Сидить його малеча,
Біленькі лелечата,
Носаті та смішні...
Якось після бурі
У літній день похмурий
Знайшли лелеку діти
В леваді за селом.
Ой леле! Ой лелеко!
У теплий край далеко,
А як тобі летіти
З пораненим крилом?
Взялися юннати
Лелеку лікувати.
Летить його родина
У теплий край сама.
А він у хатній тиші
Їсть рибу, м'ясо, миші
І жде тієї днини,
Коли мине зима...
І ось над рікою
Повіяло весною.
Пускають діти в квітні
Лелеку у політ.
А він, немов вітрила,
Розправив дужі крила,
І птиці перелітні
Кричать йому: — Привіт!..
— Лелеко, лелеко,
До осені далеко? —
Знов голос друзів щирий
Лунає із двора.
Гляди ж но, довгоногий,
Щоб не забув дороги,
Як відлітать у вирій
Настане знов пора!
* * *
ПІСЕНЬКА ПРО КУЛИЧКА
— Кулик, куличок!
А завбільшки з кулачок.
—Так є ж різні кулачки.
—А є різні й кулички —
І великі і малі,
На Дніпрі і на Сулі.
— Кулик, куличок!
Він у нас не новачок;
Ще торік він на лужку
В ямці вивівся в пушку.
І обсохнути не встиг,
Як за їжею побіг,
— Кулик, куличок!
Де комашка, хробачок —
Піде сушею і вбрід,
А здобуде на обід...
Прийде ж осінь — проводжай
Куличка у теплий край!
— Кулик, куличок!
До боліт і до річок
Лине з теплих він країв...
Де б не пив і де б не їв,
А весною, прийде час —
Повертається до нас.
ОЛЕНЧИНЕ ГОРЕ
Плаче Оленка,
Плаче, рида. —
Що мені робити?
Просто біда.
Залетіло в хату
Пташеня мале.
Я йому хотіла
Помогти, але...
Я його піймала,
Щоб надвір пустить.
Злегка підкидаю —
Пада, не летить.
Роззявля роточок
Мій маленький гість.
Хлібця я давала,
Але він не їсть.
Я зловила муху —
Їжа знов не та,
Дзьобом перекусить,
Тільки не ковта.
Що ж... як я робила
Все це навмання...
Адже я не знала,
Що за пташеня...
Сіре... ще й біленьке
На крилі було.
Я дала водички —
Кашлять почало.
Може, десь забилось,
Летючи сюди?
Може, захлинулось,
Як дала води?
Помогти хотіла,
А воно... вмира...—
Плаче Оленка,
Сльози втира...
— Це якби був дома
Коля, старший брат,
Знав би, що робити,
Адже він юннат!
ШВИДКА ДОПОМОГА
Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика,—
Я тоді назад.
Придивився — щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.
Я забув про яблука,
Я над ним присів:
— Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?
Може, їсти хочеться? —
А пташок мовчить:
В горлечку шовковиця
Впоперек стирчить...
Вийняв соломинкою:
— Що ж ти так їси?! —
Напоїв краплинкою
Чистої роси...
Річ така шовковиця —
І смачний шматок,
Тільки ж бо, як мовиться,
Не на твій роток!
Ну, нічого, зяблику,
Це не дивина.
Підростеш — шовковиця
Буде не страшна!
ДОКИ БУДЕШ ТИ, КІНДРАТЕ,
ПТИЧІ ГНІЗДА ВИДИРАТИ?
Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.
Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку вбив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.
Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів,—
Руки й губи в полині.
Не одна кричала птаха:
— Пожалій гніздо моє! —
Наче думала, бідаха,
Що в Кіндрата серце є.
Не хотів він їх і знати,—
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.
Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав...
Ось затявся в одну душу:
— Злізу, що б там не було! —
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.
А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
— Ой! Гадюка! — зблід зухвалець.
Ой, рятуйточки мене!
Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани...
Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: — Бідний друже...—
Кажуть гусінь та мошва.
Гусінь що ж і примовляла:
— Будь би всі, як цей Кіндрат —
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..
За матеріалами: Дмитро Білоус. "Пташині голоси". Художник Валентин Литвиненко. Київ, видавництво «Веселка», 1961 рік, 50 с.
Більше творів Дмитра Білоуса на нашому сайті:
Вірші для дітей Дмитра Білоуса з ілюстраціями художника Олександра Кошеля: "Барвінковий цвіт", "Найдорожче", "Вогнище родинне", "З одного джерела", "Вічно жива", "Веселковий розмай", "Духмяний дивосвіт", "З коси бузько летів на балку. Каламбур", "Рідне слово", "Клумачний словник", "Із прадавнього коріння", "Загадка дитинства", "Гуси", "Чудесні барви", "Михайло Свєтлов читає Руданського", "Невмирущий рушничок", "Злитки золоті", "Це ж як вірш!", "На уроці математики", "Діє слово!", "І якби моя бабуся встали", "Як цар повелів", "Веселе слово", "Скоро вже канікули", "Причарована", "Маленькі посестри", "Чи важко розгадать?", "Випадкова назва", "Про півня", "Ще про співуна", "Жахлива плутаниця", "Мамут", "Тлумачний словник", "Щоб дужче світом дорожить", "Що значить слово «значить»?", "Хліб і слово", "Коли забув ти рідну мову", "Дивне розмаїття", "На горі Тарасовій", "Диво калинове", "Другові пернатих", "Дивний кошик", "Пригода в саду", "Красень дятел", "Гулі мої милі", "Троє голуб'ят", "А чи винен журавель?", "Над рікою", "Одуд", "Перепел", "Звідки дуб у сосняку?", "Шишкар", "Снігурі", "Як сойка бабусю підвела", "Про горобчика-молодчика", "Не розгубився", "Хоробрий водолаз", "Знайшли лелеку", "Пісенька про куличка", "Оленчине горе", "Швидка допомога", "Доки будеш ти", "Кіндрате, птичі гнізда видирати?".