Більше...

Григорій Квітка-Основ’яненко - зачинатель нової української прози. Коротка біографія


Григорій Квітка-Основ’яненко, коротка біографіяГригорій Федорович Квітка народився 29(18) листопада 1778 року в селі Основі під Харковом. Рід Квітки був здавна відомий на Слобожанщині. Його предки уславилися військовими подвигами, неодноразово виступали на захист рідного краю.  
Батько Квітки був людиною різноманітних інтересів, відзначався м’якістю характеру, природженим гумором, душевним тактом, веселою вдачею та гостинністю. Основу не раз відвідували визначні люди того часу, зокрема письменник і філософ Григорій Сковорода. У цій сприятливій атмосфері й виростав малий Григорій. І недарма згодом своїм літературним псевдонімом він обрав назву рідної оселі - Основи.
Початкову освіту за звичаєм хлопчик дістав дома, потім його віддали до КурязькоГ монастирської школи. 1793 року Квітку записано вахмістром у лейб-гвардії кінний полк, 1797 року він вийшов у відставку в чині капітана.
В Основі Квітка захоплюється домашнім театром, гуртує акторів-аматорів, разом з друзями на свята їздить з виставами по ярмарках і великих селах. Але театр часто розпадався, і все важче було поновлювати його склад. Міщанська обмеженість оточення, дріб’язковість його інтересів дратували юнака. Чи не тікаючи від цього суспільства, майбутній письменник 1802 року перебрався до Курязького монастиря на послух... Та, не добувши й року, він повернувся до рідної Основи. У монастирі Квітка не переобтяжував себе молитвами: в келії стояло фортепіано, лунала флейта, а сам кандидат у ченці досить часто відвідував Основу, навіть грав у домашніх виставах. У монастирській «епопеї» Квітки й досі лишається багато загадкового — від раптового вступу й до ще поспішнішої втечі. Однак зрозуміло, що перебільшувати юнацьку релігійність Квітки не доводиться; тим більше неправомірним було б тут вбачати вияв фанатичного аскетизму.
Повернувшись до Харкова, Квітка ще гостріше відчув свій конфлікт з дворянським середовищем, яке оточувало його старшого брата Андрія - губернського предводителя дворянства «Гомінливе, дозвільне і дурне життя», -  скаржиться він у листі до свого друга А. Владимирова. Знаючи справжню ціну цьому оточенню, Квітка горнувся до простого народу. й усе частіше під різними приводами втікав із бундючного Харкова до «любезної Основи».
Показово, що в цей час він уникав чиновницької служби. Зате його увагу все більше привертає громадсько-культурна діяльність. Саме Квітка був організатором і керівником харківського професійного театру, засновником Товариства доброчинності та керівником Інституту благородних дівчат; він став одним із видавців і редакторів журналу «Украинский вестник», виступивши на його сторінках із своїми першими творами. Почали змінюватися погляди й на чиновницьку службу. У Квітки виникає думка про те, що справедливий чиновник може бути корисним багатьом. У 1817 році він сам стає до служби й на чотири строки підряд - до 1829 року - обирається повітовим предводителем дворянства.
З 1832 року Квітка протягом дев’яти років був совісним суддею Харкова, а з 1840 року й до самої смерті, що сталася 20(8) серпня 1843 року, очолював харківську палату карного суду.
Його ім’я значиться серед засновників Харківської публічної бібліотеки та відкритого в Полтаві кадетського корпусу, він був членом Товариства наук при Харківському університеті й членом-кореспондентом статистичного відділу ради міністерства внутрішніх справ.
У людей Квітка міг би залишити по собі (й зрештою, залишив) тільки вдячну пам’ять як про чулого й справедливого чиновника, і пам’ять ця з роками тьмяніла б, замулювалася й нарешті стерлася б зовсім. Але він був передусім письменником, він лишив свої твори, які зберегли для нащадків ім’я Грицька Основ’яненка навіки, забезпечили йому безсмертя.
Початок літературної діяльності припадає на 1816 рік. А от країнською мовою Квітка почав писати в часи миколаївської реакції. Як засвідчив сам письменник, один із його найвідоміших творів написаний з метою довести зрілість і художню досконалість рідного слова: «Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати,— не повірили, я написав «Марусю». Тому «Супліка до пана іздагеля» (1833) була своєрідною політичною декларацією про права українського народу на національну літературу, а опублікована поряд «латинська побрехенька, по-нашому розказана» - відомий «Салдацьктій патрет» — став естетичним маніфестом цієї літератури.
У гумористичних повістях та оповіданнях Г. Квітка розширив жанрові можливості української прози, знайшов нові засоби висловлення комічного, збагатив літературну мову. В цих творах широко використано приказки, народні повір’я, перекази та яскраво змальовано реалістичні картини селянського життя. Подекуди ці картини переплітаються з фольклорно-фантастичними мотивами та сюжетами («Мертвецький великдень», «От тобі і скарб» та ін.), але при цьому, як правило, вірогідність надзвичайних пригод заперечується або реалістично мотивується, а сама фантастика «Знижується» й набирає комічного забарвлення. Абстрактні фольклорні образи (чорти, мерці тощо) індивідуалізуються, докладно виписуються, внаслідок чого фольклорний сюжет доповнюється подробицями, обростає деталями, конкретизується, стає життєво вірогідним, набуває ознак достовірності. Квітка вдало, скажімо, зіставляє чортів та пекельні порядки з земним панством і чиновництвом («От тобі і скарб»). Реальне тлумачення фантастичних пригод і подій є своєрідною формою іронізування над забобонами темного селянства.
Майстерну сатиру на життя і побут козацької старшини XVIII ст. маємо в повісті «Конотопська відьма». Оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сценами й характеристиками, колоритна мовним малюнком, повість читається з неослабним інтересом. У ній дотепно розвінчано козацьку старшину та її нащадків -  українських поміщиків, не кажучи вже про виняткове своєю реальністю, етнографічно точне відтворення старовинного побуту. Казкова на перший погляд основа повісті насправді грунтується на дійсних, майже документально стверджених і тільки своєрідно осмислених фактах. Посилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії.
Герої гумористичних повістей та оповідань Квітки близькі до героїв Котляревського й Гоголя. Письменник вдало користується засобами літературного опанування фольклорних джерел, вміє проникнути в дух і характер народної творчості, вдається до різноманітних форм народної оповіді з введенням удаваного оповідача Грицька Основ’яненка, який, проте, відрізняється від своїх попередників - гоголівського пасічника Рудого Панька та пушкінського Бєлкіна.
Манеру художньої оповіді, характерні особливості композиції й стилю своїх повістей Квітка запозичував з фольклорної прози. Намагаючись донести свої думки до читача, письменник прагнув насамперед враховувати його смаки та уподобання й писати твори, які б своєю формою максимально наближалися до творчості самого читача. Квітка зачіпав різні сторони соціально-духовного буття селянства - найдревнішого суспільного класу землі.
Широко застосовуючи принципи фольклорної естетики, письменник подавав сільську бідноту як справжнє втілення людського благородства й чесності. Сама оповідна манера з постійним зверненням до читача, жива розмовна мова, насичена характерною для народних витворів лексикою, композиційна чіткість і прозорість робили твори Квітки  настільки близькими народному читачеві, що Грицько з Основи сприймався як свій брат односельчанин, а його оповідання значною мірою позбавлялися прикмет художнього твору, набирали характеру переказу про справжню подію, що недавно сталася десь тут, по сусідству. Квітка одним із перших у європейських літературах реалістично зобразив селянина, став побутописцем реального сільського життя. При цьому опирався він головним чином на досвід народної творчості та досягнення вітчизняних попередників.
Справдився пам’ятний заклик видатного славіста Ізмаїла Срезневського, виголошений біля труни Квітки: «Пам'ятай, Україно, цю могилу, тут похований той, хто, окрилений любов’ю до тебе, до твого благоденствія і слави, захищав твій звичай та мову і вчив тебе твоєю мовою». Уже не одна тільки Україна пам’ятає свого великого сина.

Сергій ЗУБКОВ

За матеріалами: Григорій Квітка-Основ’яненко. Твори в двох томах. Том 1. Київ. Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1978, стор. 5 - 20.

 

Читайте твори Григорія Квітки-Основ'яненка на нашому сайті:

Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчістьГригорій Квітка-Основ’яненко - перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.

 


Останні коментарі до сторінки
«Григорій Квітка-Основ’яненко - зачинатель нової української прози. Коротка біографія»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті