Галина Ткачук, "Гойдалка під кленом" (оповідання)

"У школі найбільше мені не подобалося, що в класі постійно треба було з кимось говорити. Легше й цікавіше було мовчати, дивитися й слухати. На початку зими в першому класі я довго хворіла й батьки забрали мене зі школи. Другий раз у перший клас мене вела бабуся й казала: «Галочко, ти ж зараз, як побачиш дітей, не супся, усміхайся. У тебе в портфелі дві груші. Одну з’їж — іншу комусь подаруй...» Цього разу в мене з’явилися друзі, щоправда, я не перестала бути тихою й сором’язливою. Однак я знаю, що багатьом  людям якраз і потрібен саме такий друг, тому й не переживаю". (Галина Ткачук)

Ніна гойдається на гойдалці й виглядає літо. Аж ось виявляється, що не буде ні квітів на клумбі, ні синіх дельфінів. І все через Нінину необережність! Але не варто впадати у відчай. Трішки зусиль — і Ніна та решта героїв книжки не тільки врятують літо, а й здобудуть для себе щось дуже особливе...

Галина Ткачук

ГОЙДАЛКА ПІД КЛЕНОМ

Ось наш двір.
Найкраще в ньому — це майданчик під кленом.
А найкраще на майданчику — гойдалка.
Якщо розгойдатися дуже сильно, то можна злітати високо-високо.
Я літаю — а малюки порпаються в піску.
Я літаю — а Марко з’їжджає з гірки.
Я літаю — а Марків дід садить квіти між тополею і кленом.

Квіти ще не схожі на квіти. Але Марків дід каже, що вони виростуть і зацвітуть у липні. Або навіть раніше, якщо нам пощастить.

— Як називаються ці квіти? — питаю.
— Дельфіній, — каже Марків дід.
Мені подобається їхня назва. Мати дельфіній біля майданчика — це майже як мати справжніх дельфінів.
Я розгойдуюсь іще сильніше — і бачу маму. Вона повертається з роботи.
Я зупиняюся, швидко злізаю з гойдалки. Біжу.
— Стій! Ніно, спинися! — раптом кричить мама і застигає на місці.
— Що ти накоїла?! — супить брови Марків дід.
— Дивися під ноги! — біжить до мене Марко.
Я дивлюся під ноги, а там — розтоптані квіти. Не знаю, як це сталося. Сльози печуть в очах.
— Я ж не хотіла! — тікаю від усіх.

Якби ж я дивилася під ноги! Тоді дельфіни були б цілі.
Увечері я крадуся в кімнату батьків. Мама вже спить, а тато, глянувши на мене, міцно пригортає.
— Тепер у нас не буде дельфінів, — бурмочу.
— Хтозна, — відповідає тато. — Може, й будуть.
Наступного ранку ми з татом ідемо на великий ринок. 
Тут продають овочі, фрукти і — квіти. Ми обходимо всі ряди, але дельфінів ніде немає.
Дорогою додому бачимо квіткову крамницю. Тут є троянди, тюльпани, різні вазони, кактуси.
— У вас є дельфіни? — питаю у продавця.
— Дельфіни? — не розуміє він.
— Дельфіній! — сміється тато.
— А, дельфіній! Ось!

Ми з татом ніколи не садили квітів. Але все робимо так, як казав нам продавець.
Одна, дві, три, чотири нові рослинки з’являються на клумбі між тополею і кленом.
Мама бачить нас із вікна й гукає:
— Що ви там робите?
— Заводимо дельфінів! — кричу.
Тоді мама виходить і береться мені допомагати. А тато майструє навколо клумби дерев’яний парканчик.
Гойдалка під кленом широка. Ми з Марком поміщаємося на ній удвох.
Ми літаємо — а з вікна на нас дивиться Марків дід і махає рукою.
Ми літаємо — а за парканчиком ростуть квіти.
Ми літаємо — а попереду ціле літо, і понад хмарами стрибають сині й блакитні дельфіни.

За матеріалами:

Галина Ткачук. "Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree". Книжка-білінгва. Ілюстрації Оксани Були. Київ, видавництво "Братське", 2016, 24 с.

Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання етяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 50 - 53.

Інші твори твори Галини Ткачук на нашому сайті:

"Мені завжди подобалося щось вигадувати, не тільки історії. Якось із моєю найкращою подружкою М. ми вирішили понавигадувати нових чудових ігор, щоб грати на вулиці удвох. Аби не забути їх, вирішили скласти по одній грі на кожну літеру абетки. Улюбленою була на літеру У. Правила такі: коли тобі сумно, треба ввечері вийти надвір, залізти на високе дерево, повернутися обличчям до місяця і тихенько завести: «У-у-у-у-у-у!». Ми жодного разу не грали в цю гру. По-моєму, ми жодного разу не грали у більшість вигаданих ігор. Але ж якою насолодою було саме вигадування!.." (Галина Ткачук)