ТАРАС НА ЗАСЛАННІ
Світ перейду — і упаду
десь на чужій стерні.
Вже свого краю не знайду,
не попрощаюсь. Ні.
Світ перейду — металу дзвін,
як млість, мене хмелить.
(А скільки літ, а скільки днів
тобі лишилось жить?)
Світ перейду — поля і меч
тополь. Поля і меч.
І обрію пругке лассо
торка краями плеч.
Світ перейду — услід тополь
(як герметична ніч —
тополя кожна!). Чорних доль
услід. (Якій — навстріч?)
Світ перейду — і упаду
десь на чужій стерні,
немов заброда. Перейду
життям — по стороні.
З крихкого краю. По ребру
Адамовім. І знов
ітиму — казематним сном,
не зрадивши добру.
Світ перейду — і упаду
живе чи й не живе
той край? З біди — в нову біду,
із пекла — у нове
незвичне пекло? бо не звик
ти до незвичних лих?
Повік ти натерпався їх
та й досі — не утік
(незвичних лих? А як ти зміг
ловить крізь ґрати дні,
писать рядки, де кров'ю стік
твій захалявний гнів?).
...А строга варта з-за плечей,
(Кругластий біль ребер!).
Розбавив дьогтем ніч і чез
багнет. Як в прірву — вепр.
Світ перейду — і западусь
десь на чужій стерні.
Бо свого краю не знайду.
Не попрощаюсь. Ні.
* * *
Борітеся — поборете! Мені Тарас порадив у безсонній ночі,
Коли, немов сонця, горіли очі й пашіло тіло в їхньому вогні.
Мені ти радиш наяву і в сні, аж доки я не виповнюсь зневірою,
Хоч тішуся надією: увірую у боротьбу— нехай в далекім дні.
Борітесь — так! Не думайте про смерть, горіть в огні єдиного бажання,
Вам карбувати на своїх скрижалях: постань на прю, на боротьбу, на герць.
Борітеся — поборете! Постань уярмлений, знедолений, закутий,
Порви важкі заіржавілі пута
і грізним громом з піднебесся грянь!
Борітеся — поборете. Мені
Тарас порадив, коли ніч безсонна,
Тривогами і зорями розповнена
Спинилась мовчки при моїм вікні.
Борітеся — поборете. В огні
Пашіє голова моя жертовна,
На все готова і на все вготована,
Чекає одчайдушної борні.
Борітеся — поборете. Чому ж
Стихає крик і непогідь заходить
Крилом похмурим з півночі, і бродить
Забродою твій войовничий муж?
Чому ж посеред довгого мовчання
Вчуваєш тільки криці затихання.
За матеріалами: Василь Стус. Твори у 4 томах, 6 книгах. НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології. Львів, вид. Спілка „Просвіта”, 1994.
Більше поезій Василя Стуса на нашому сайті:
"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів... Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)
Більше віршів про Тараса Шевченка читайте за посиланням:
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації...
клас