Володимир Лучук
НАЙРІДНІШІ СЛОВА
(Збірка віршів, лічилок, скоромовок та віршованих казок за мотивами казок різних народів світу)
Розділ "РАЗОК ЗАГАДОК"
* * *
Володимир Лучук
НАЙБИСТРІШИЙ ЗОРЕЛІТ
Я кругленьке і маленьке,
каре,
сизе,
голубеньке —
не
ракета я,
проте
знайте, дітоньки, про те:
я, всьому наперекір,
вмить долаю шлях до зір.
(око)
* * *
НЕУТОМНИЙ МАНДРІВНИК
Поїздами
їздить він,
любить він літати,—
але все ж
найбільш привик
пішки мандрувати.
Ходить світом
навпростець,
не пита й дороги:
всюдиходи має він —
неутомні ноги.
Перепинить шлях вода —
він піде й водою,
тільки раптом сколихне
хвилі за собою.
На заваді стане ліс —
теж не перепона:
він ступа
з верха на верх,
пробіжить по кронах.
А зимою на сніжку —
килимку пухкому —
він слідів не залиша,
як спішить додому.
Тиша...
Він за обрій зник,
небо чисто витер...
Незвичайний мандрівник —
то, звичайно,— ...
(вітер)
* * *
БІЛА ПРИГОДА
Навколо — біло-біло.
Іскриться сніг в очах.
Крізь шибку сторопіло
дивлюсь на білий шлях.
Дорогою два чоботи
ідуть самі — дива!
Є чоботи —
де ж ноги ті?
Де тулуб? Голова?
Самі собі два чоботи
ідуть —
за кроком крок.
Два чоботи, мов роботи,
звернули в наш садок.
Ось чути —
на порозі
вони збивають сніг.
Лишився
на дорозі
глибокий слід від ніг...
Я не злякався, друзі.
Цікаво — чий то слід?
Це в білому кожусі
ішов до хати дід.
* * *
РАЗ-ДВА-ТРИ
Два батьки
і два синочки
в ліс ходили
по грибочки.
Кожен з них у козубку
ніс додому по грибку.
Я рахую:
— Раз-два-три!—
Чом їх три тут —
розбери!
* * *
ЧОТИРИРОГЕ ЗВІР’Я
Що за звір’я
хто вгадає?
що чотири
роги має?
Вийде з хати
на подвір’я —
за собою
губить пір’я.
Нашорошив
зайчик вушка:
— То не звір’я, а...
(подушка)
* * *
РАХІВНИЧКА
До бабусі на село
мчать велосипедики:
весе-весе-весело їдуть
два ведмедики.
А до діда-дідуся
на кані-канікули
зайчик, білка й порося
дріботять,
бо ніколи!
Із віконця електрички,
чемні, що не говори,
неве-неве-невеличкі
визирають три синички,
три малесенькі сестри.
В літаку,
не знати звідки,
дятленя летить
до тітки.
До села,
що у долині,
їде півник
на машині.
Врешті-решт, признаюсь вам;
пішки йду туди я сам.
Хто ж то вичислити б міг,
скільки разом нас усіх?!
* * *
КЛЕНОВИЙ ВИРІЙ
Летіли птахи зелені,
сіли спочити на клені.
По десять птахів
на кожну вітку,
Сіли весною,
сидять улітку.
А прийде осінь —
запалить крони,
Птахи зелені
стануть червоними.
Зірвуться з віток
у мжичці сірій —
полинуть з вітром
в кленовий вирій.
(листя)
* * *
ЖОВТИЙ ВІЛ
Мовби нам усім на зло,
звідкись літо привело
до пшениці, до зела
сіро-жовтого вола.
Біля броду віл той став:
— Вип’ю річку!
Вип’ю став! —
В річці щуки і лини
налякались мілини...
На лану льони й жита
жовтий смуток огорта...
Ненаситний жовтий віл
воду випив наокіл!..
Прийшов другий
віл моругий,
крикнув він
на сто гір,
на сто річок,
на сто сіл.
Дощ немов
з відра полив!—
жовтий смуток
з поля змив!
Лийся, водо, згори
і в стави, і на бори!
Жовтий віл тіка за овид...
Нумо, діти,
хто ж вій?
Хто він?
Жовтий віл —
то літній сквар,*
віл моругий — дощ із хмар!
* Сквар — спека.
* * *
ЦУКРОВА КРАЇНА
Чи знаєте, діти,
є дивна країна,
де білого цукру
лежить по коліна.
Хіба ви не бачили
тої країни,
де навіть хмарки
із цукрової піни?
Там брилами в ріках
заліг рафінад.
Там струшує цукор
з гілок своїх сад.
Та цукру не їли
того й мимохідь —
ні люди, ні бджоли,
ні білий ведмідь.
Щороку жар-птиця
одна золота
в ту дивну країну
здаля приліта;
своїм чародійним
змахне лиш крилом —
і топиться цукор,
спливає струмком.
Потік за потоком
до річки впада...
Чому ж не солодка
у ріках
вода?
* * *
БІЛИЙ ВІРШ
Білий огир в білім полі
креше білим копитом.
Білий дід майструє тихо
через річку білий міст.
Біла баба білим ситом
сіє біле борошно.
Біля білих хат вдягнули
клени білі кожухи.
Білий вітер до крайнеба
білі крила розпростер.
І тому кмітливим дітям
написав я білий вірш.
За матеріалами: Володимир Лучук. "Найрідніші слова". Вірші, казки. Художник Людмила Лобода. Київ, видавництво «Веселка», 1989 рік, стор. 32 - 46.
