Володимир Даник
КНИГА, ЯКУ... ТРЕБА ДИВИТИСЬ!
Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те, хто ж... творець дотепного малюнка.
А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто.
І тут, мабуть, варто звернути увагу і на такий фактор. Ну, скажімо, ви читаєте вірш когось з поетів. І вірш вам сподобався. Минув час. І вам потрапив на очі ще один вірш цього ж автора. І він теж знайшов у вас небайдужий душевний відгук. А якщо об'єднати ці, вже прочитані вами поезії з іншими у потужненьку добірку чи і невелику книжечку, то вони сприйматимуться вами, як читачем, уже сильніше. Талановиті твори ніби підсилюватимуть один одного у своєму впливі на читача. Мабуть, щось подібне наявне і в карикатурі. Як жанрі гумористичної творчості. Бо одна справа — побачити кілька карикатур у газеті чи журналі, а інша, коли у книзі, хоч і невеликій, до сотні малюнків.
Отож книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки” (Київ, бібліотека журналу “ПЕРЕЦЬ. Весела республіка”, 2018). Судячи з назви, це має бути книга більше сатирична. Однак попри вдалу сатиру у представлених малюнках складається враження, що цей художник усе ж — більше гуморист, аніж сатирик.
І ще. Переглядаючи гумористичні журнали, помічаєш і таке — бува, тема карикатури запропонована однією людиною, а малюнок виконував уже художник з іншим прізвищем. І як можна прочитати з передмови до книги, Анатолій Василенко малює карикатури лише за власними темами.
На відео: інтерв'ю з художником Анатолієм Василенком.
Але не в тому справа свої чи чиїсь теми використовує художник. Бо навіть узявши тему чиюсь, митець має виявити і своє власне бачення світу. Виявити своєю творчістю, своїм малюнком.
Але коли художник знаходить теми для карикатур сам, то і хотілося б придивитися — а які ж це теми. Які ж гумористичні ситуації, які проблеми суспільства привертають увагу митця. Бо карикатура — це не тільки малюнок. Це, бува, ще і коротенькі монолог чи діалог.
Отож давайте придивимось уважніше до деяких карикатур, приведених у цій книзі.
Оце нещодавно чув по радіо передачу. Журналіст і експерт, людина обізнана у дієтології, міркували на тему — а яка ж вона... пальмова олія... корисна чи не дуже.
А у одній з карикатур — теж пальми... на невеликому острові! На березі... чи моря, чи океану... міцненький чолов'яга у плавках. І розмовляє по мобільному. І схвильовано говорить:
— Люба, забери мене звідси!
І справді ж чоловікам без жінок важко. Навіть у відносно комфортних умовах.
Ще одна карикатура зі згаданої вище книги.
Стурбований чоловяга на прийомі у лікаря. Жаліється на важкі обставини:
— Від роботи голова пухне!..
Лікар, почувши такий заклик про допомогу, усе ж пігулок не виписує, але... дає конкретну пораду:
— Купіть кашкет на розмір більший!..
І ще одна карикатура. Як перегук з відомою піснею, що частенько звучала у радянські часи.
Поїзд, що збирається рушати. До паротяга підходить чоловік з двома чималенькими чемоданами. І запитує у машиніста:
— Скажіть, а зупинка... в Комуні буде?!..
А ось карикатура така.
Добре помітний на фоні міста храм. І хтось з церковних діячів радісно, з розкритими обіймами зустрічає діяча політичного:
— Ой, кого я бачу? Знову на відпущення гріхів приїхали?
Політика — річ не проста. А політичні оцінки бувають і неоднозначними, і суперечливими. Про це і зміст ще однієї карикатури художника.
За гратами у поліцейській установі люди. І хтось з керівників поліції, приязно звертаючись до них, мовить так:
— Хлопці, щиро вітаю! Рішенням суду ви тепер не хулігани, а герої... Ви вільні!
Отож є книги, які треба усе ж і дивитися, і читати. А від дотепних, вдало намальованих карикатур живеться — і бадьоріше, і веселіше!
Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на нашому сайті:
То треба частіше робити такі книжкові огляди, шановний Володимире Олексійовичу! То хіба хто знав, що така цікавезна книжка існує?
Красно Вам дякую за просвітницьку роботу!
Чудово!
Цю книжку справді треба дивитись, а ВАС, вельмишановний пане Володимире Олексійовичу, - читати!!!!!!)))))))
Ми вчимо ВАС в школі напам'ять!!!!!!!!!
ШАНУЄМО!!!!!!!
РЕСПЕКТ!
Спасибі велике!
Знайома з творчістю Анатолія Василенка, але цієї книги не трапилося бачити.