Василь Стус, вірш "Символ віри"

Василь Стус

СИМВОЛ ВІРИ

Те, що було в дитинстві щемним коханням,
стало нині Олександрою, Валею, Людою,
а за торсами знаних і незнаних коханок
я втратив почуття, що таке любов?
Це спокій Людмили? Це самозречення Валі?
Це нестерпна жага подощів'я?
Це втрата? Це неперейдена грань
між "до" і "після"? Це тьмяно
і незбагненно подосі.

Те, що було в дитинстві вірою в добро,
стало нині солоним болем: немає
добра. Немає на всьому світі. Добро —
це сон, це смерть, це втрата свідомості.

За матеріалами: Василь Стус. Дорогами болю. Поезії. Упорядник М. X. Коцюбинська. Редактор В. Р. Коломієць. Художник В. Я. Чебаник. Київ, видавництво "Радянський письменник", 1990 р., стор. 275.

   Більше віршів Василя Стуса на нашому сайті: 

"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів...  Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)