Техніка вишивання бісером
Традиція вишивання бісером бере початок з давньоруського мистецтва гаптування та шиття перлами. У ХІХ - ХХ ст. вишивкою бісером оздоблювали переважно головні убори, стрічкові ґердани та крайки (Іл. 15). Дрібні скляні коралини подекуди використовували також у вишивці одягу.
Від давньоруського часу відоме вишивання «за контурами» та «паралельними рядами». Обидва ті способи потрапили у шитво бісером з гаптування.
Вишиваючи «за контурами» або «по формі», разки бісеру певного кольору накладали на фрагменти (форми) орнаментального чи сюжетного зображення й прикріпляли до тканини стібками шовкової нитки. Напрям укладу бісерних низок на суміжних фрагментах був різний, внаслідок чого композиція вишитого у такий спосіб твору відзначалася динамікою. Вишиваючи за контурами, використовували бісер різних розмірів, що додавало твору ще більшої декоративности.
ДІВЧИНА У ВИШИТІЙ БІСЕРОМ СОРОЧЦІ. Буковинська ноша.
Вишивання «за контурами» виконували стародавніми прийомами «уприкріп», «уприкріп по біллі», «уприкріп по карті» та «уприкріп по настилу». Під час шиття «уприкріп» разки бісеру викладали безпосередньо на тканині і прикріплювали їх непомітними стібками шовкової нитки. Шиття іншими прийомами відрізнялося тим, що на елементи малюнку спершу накладали лляний шнур («уприкріп по білі») чи вирізані згідно з узором клаптики картону («уприкріп по карті») або ж нашивали опуклий «настил» із товстих м'яких ниток («уприкріп по настилу»), Пізніше на таку основу клали разки бісеру потрібного кольору й прикріпляли їх шовковими нитками до тканини. Багатошарові підсліди з картону або тканини надавали творам, вишитим бісером (а також гаптованим золотом та сріблом), рельєфності!, яка виділяла форми зображуваних предметів та персонажів. Вишивання «за контурами» найчастіше можна побачити на давніх пам'ятках сакрального мистецтва, які переважно виготовляли черниці в монастирях і, цілком ймовірно, звичайні селянки. (Іл. 9).
Іл. 9. ІКОНА «МАРІЯ І ЄЛИЗАВЕТА». Дерево, полотно, олійні фарби, бісер, дуті намистини, стрази, канитель, бавовняні нитки, фольга, малярство, вишивання «за контурами уприкріп по настилу». Кінець XIX ст., Україна (натисніть на картинку, щоб збільшити зображення).
Однак компонентів народного одягу з XIX ст., у яких використано вишивку «за контурами», на загал збереглося мало. Проте, незважаючи на свого нечисленність, вони все ж свідчать, що давньоруська традиція шиття кораликами розвивалася надалі не лише в українському сакральному, але й у народному мистецтві.
Вишивання «паралельними рядами», або «по рахунку», полягає в тому, що орнаментальна чи сюжетна композиція твориться нашиванням (на повну ширину або довжину зображення) довгих рядочків різнобарвного бісеру, набраного згідно із мальованим зразком. Рядочки ці клали паралельно один за одним і прикріпляли до основи непомітними стібками шовкової нитки - тобто застосовуючи прийом шиття «уприкріп». Таким чином відбувалося поступове - від нижнього до верхнього (рідше від лівого до правого) краю виробу - вишивання «по рахунку»: вираховували скільки та якого кольору бісерин відповідно до зразка потрібно набрати у кожний повий ряд. Таким способом в XIX ст. у папських маєтках створювали картини та пано, зрідка декорували побутові речі. Композиції виробів, виконаних вишиванням «паралельними рядами» менш динамічні, ніж сюжетні чи орнаментальні зображення, вишиті «за контурами», однак вони захоплюють своєю багатобарвністю та витонченістю, бо зазвичай їх виконували з дуже дрібного бісеру.
Від початку XX ст. вишивка бісером, завдяки західним впливам, набуває нового розвотку. В Україні входять у моду вишиті бісером, січкою та склярусом святкові «горсети», або ж «лейбики», «камізельки», «сардаки», «кептарики» та «запаски» (Іл. 16). Вишивання кораликами особливо поширилося на Буковині, де тривалий час бісером, січкою та склярусом декорували також сорочки, хутряний одяг, шкіряні пояси і навіть взуття, Творчі усміхи буковинок у 1960-1980-х рр. надихнули на творчість гуцулок та покутинок, які відтоді, крім «кептариків» та «запасок» стали вишивати бісером та січкою також сорочки. В деяких селах Північної Буковини та Західного Поділля оздоблений бісером одяг ще й досі вельми популярний.
Поширення бісерної вишивки в декоруванні народного одягу супроводжувалося своєрідними технологічними новаціями. У роботі з бісером майстри стали застосовувати прийоми аналогічні вишиванню нитками, а саме: стіб «уперед голкою» (або «затяганка»), «стебловий шов» та «півхрестик» (відомий також як «монастирський шов» або «гобеленовий шов») (Іл. 17, 18).
Ілюстрації 16, 17, 18 (натисніть на картинки, щоб збільшити зображення)
«Півхрестик» був найпоширенішим й донині застосовується у творчості буковинських майстрів. Вишиваючи тим прийомом, стібок зі січкою (бісером) кладуть навскіс, тимчасом як з другого боку тканини (на вивороті вишивки) стібок лягає паралельно до ниток її основи (або піткання), утворюючи при цьому рівну лінію з акуратно припасованих стібків. (Рис. 45).
Перевагою прийомів, запозичених з вишивання нитками, є те, що взір твориться короткими стібками з невеликого кількістю бісеру: на голку з ниткою набирають одну чи декілька бісерин або одну склярусну трубочку. Шиття ж «уприкріп», «уприкріп по білі», «уприкріп по карті» чи «уприкріп по настилу» передбачає набір довгого разка намистин, проте твори, виконані прийомами подібними до гаптування, е винятково міцними й значно менше піддаються руйнівним виливам часу. Виготовляти вироби з бісеру можна також й іншими техніками, прийомами та варіантами, але ми розглянули лише ті, які були відомими українським народним майстрам XIX - І половини XX ст.
КЕПТАР. Фрагмент спинки. Січка, нитки, вишивання.
Початок ХХ сторіччя, село Топорівці Новоселянського р-ну Чернівецької області
За матеріалами: Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісеру. - Львів: Свічадо, 2007, с. 46 - 48 ( з ілюстраціями)
Дивіться на нашому сайті усі матеріали з книги Олени Федорчук:
