Артем Кулигін про себе:
"Народився я 28.02.1987 в місті Свердловськ Луганської області, до семи років жив із бабусею по матері у шахтарському хуторі (поселенні) під назвою Двадцятьп’ятка (на карті Кісіліво). Назва Двадцятьп’ятка використовувалась місцевим населенням тому, що хутір був біля Шахти під №25, де всі переважно і працювали.
Це були важки часи (так звані 90ті) і батьки намагались влаштувати своє життя в місті Свердловськ Луганської області, де батько чи то як інвалід чи то від шахти, точно не знаю, дивом зміг отримати квартиру. Мене вони забрали до себе у місто коли я пішов в перший клас, хоча я дуже хотів залишитись жити із бабусею, в селі мене все влаштовувало, свобода, друзі, там для мене було все рідне, знайоме і зрозуміле. Однак, батьки наполягали на своєму і я поїхав жити до міста, кожні канікули і вихідні при цьому я проводив в селі.
По закінченню мною четвертого класу, батько, який не без складнощів з боку всіх оточуючих все ж досяг своєї мети і здобув юридичну освіту, отримав посаду судді в місті Ровеньки Луганської області, і ми переїхали жити в це місто. В Ровеньках я жив до 11 класу (до 2004 року). По закінченню школи вступив на юридичний факультет в Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, де вчився до 2009 року де і отримав диплом спеціаліста за вказаною спеціальністю.
Також в період з 2009 по 2011 роки заочно вчився в Харкові в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого де отримав диплом магістра.
До 2014 року з дружиною та донькою продовжував жити в Луганську. Після отримання освіти три роки працював в Луганському окружному адміністративному суді. Останні два роки перед переїздом працював помічником адвоката.
Після першої хвилі російської навали в 2014 рокі ми з дружиною і трирічною донькою були вимушені втікати. Виїжджали 23.07.2014 в передостанній день роботи Української залізниці в Луганську через Дебальцево під канонади вибухів. Тоді наші хлопці вперше зіштовхнулись із цими мерзотниками, та я тоді не міг зрозуміти і охопити всієї трагедії того, що відбувається, ми з сім’єю просто тікали від війни і того безладу, який пустив своє коріння в наш регіон.
Приїхали в Київ. Менш ніж за місяць зайняті у родичів гроші закінчились. Влаштуватись одразу на нормальну роботу не вдалось. Жили у пересічних людей, десь тиждень навіть жили в кімнаті підвалу (недобудоване житло для двірників). Як міг нам допомагав мій керівник Раков Володимир В’ячеславович, однак він теж був переселенець, та ми всі тоді ледь виживали.
Наприкінці серпня 2014 року переїхали жити в місто Носівку в Чернігівській області. Там нам дуже допоміг друг батька Кірєєв Олег Васильович. Він знайшов і домовився нам про дешеве орендне житло, допомагав провізією і просто підтримував та постійно був поруч. Місцеві мешканці також допомагали як могли: хто давав одежу, хто якісь меблі, в цілому влаштувались нормально, скаржитись було ні на що.
Я майже одразу влаштувався на фірму в Києві охоронцем автопарку, робота подобова, добирався на роботу з іншими хлопцями із Носівки електричною. Паралельно шукав роботу за юридичним фахом і через місяць влаштувався на юридичну фірму в Києві. Дорога на роботу і з роботи займала 3-4 години в одну сторону, тому спочатку почав жити в Києві в хостелі, а через деякий час моя керівниця дозволила мешкати в приміщенні юридичної фірми, в якій я працював (фактично це була перероблена трикімнатна квартира на першому поверсі ст.м. Арсенальна). Так я жив в Києві з понеділка по п’ятницю, а на вихідні їздив до сім’ї в Носівку.
У такому режими ми прожили два роки, та в 2016 році все ж вирішили спробувати вдруге переїхати до Києва. І з другого разу це величне місто нас все ж таки прийняло.
Зараз ми продовжуємо жити в Києві, тепер вже у своїй квартирі. Тут у 2020 році у нас з дружиною народилась друга донька — Олександра, старшу доньку звати Євгенія.
У 2017 році я отримав свідоцтво адвоката, звільнився з юридичної компанії і створив свою, в якій поки й продовжую працювати.
"Так все влаштовано у світі,
Щось настає, а щось мина.
Хто бореться за право жити,
Той наче промінь запала."(Артем Кулигін)