Олег Буцень
ПІД НОВИЙ РІК
(оповідання)
— Як ти гадаєш, Ваню, що нам подарує Дід Мороз на Новий рік? — запитала Женя у брата, добре загортаючи ляльку в картату ковдру.
Ваня ще зручніше вмостився на канапі і відповів:
— Мені — ковзани. А тобі — ляльку.
— Не хочу я ляльки,— образилась Женя.— Ляльку він уже подарував мені.
— А що ж ти хочеш?
Женя на мить замислилась, потім усміхнулась і сказала:
— Білку. Тільки справжню.
— От ще вигадала. Таких подарунків Дід Мороз не робить.
— А тобі ж хотілося велосипед — і подарував?
— Так то ж велосипед, а не білка!
— Ну то й що! Коли він Дід Мороз, хай відгадає, що я хочу.
— А де ж твоя білка житиме? — поцікавився Ваня.
— А я попрошу тата, він їй будиночок зробить. І колесо, щоб вона бігала в ньому.
— А чим годувати її — знаєш?
— Горішками,— відповіла Женя.— В магазині їх багато.
Ваня зітхнув. «А й справді,— подумав,— добре було б мати живу білку. Мама завжди купувала б горішки. А смажені — вони смачні-смачні».
Він глянув у куток кімнати — там, біля вікна, стояла прикрашена ялинка. А під нею — Дід Мороз, маленький, у ватній шубі, з палицею в руці. І Вані ще дужче схотілося мати ковзани. Він, звичайно, швидко навчиться кататись. І не буде тепер Мишко хвалитись своїми лижами.
В кімнаті тихо. Мама пішла в магазин.
Тато досі не повернувся з відрядження.
Ваня дивиться на блискучу зірку, прикріплену на верхівці ялинки, і відчуває, як у нього злипаються очі...
У передпокої хтось подзвонив. Сусідка, тьотя Клава, вийшла і когось впустила.
Потім почувся важкий стук.
— Це тато приїхав! — крикнула Женя. Ваня теж схопився. Але ось відчинилися двері, і на порозі з’явилася тьотя Клава з незнайомим чоловіком.
— Це до вас,— сказала вона. І, обернувшись до незнайомця, привітно запросила:
— Проходьте. Це вони і є. Влаштовуйтесь.— І пішла.
Незнайомець пройшов у кімнату, поставив два чемодани і зняв засніжену шапку.
— Ну, здорово, молодці!
Женя й Ваня так і прикипіли на місці. Від незнайомого потягнуло холодом. На вусах і бровах сніг відтанув, і тепер висіли великі краплинки.
— А... ви хто будете? — невпевнено запитав, нарешті, Ваня.
— Не впізнали? Тоді відгадайте.
Женя перезирнулась з Ванею і скоріш запитала, ніж відповіла:
— Може, Дід Мороз?
— А хіба такі Діди Морози бувають? Ось у вас під ялинкою стоїть Дід Мороз.
— Так то ж іграшковий, не справжній,— відповіла Женя.
— А я, виходить, справжній?
— Ну, не зовсім справжній, але такий, що подарунки носить,— несміливо додав Ваня.
— Оце ти вгадав. Подарунки я дійсно привіз.
Незнайомий, не поспішаючи, роздягнувся і почав розпаковувати валізки.
Ваня від задоволення навіть ущипнув Женю, але на цей раз вона тільки скривилась і не образилась.
Чоловік дістав з чемодана хутряну шубку і подивився на Женю.
— Це мені? — зашарілася Женя.
— Вона хотіла білку,— втрутився Ваня.
— А я вже передумала! — вигукнула Женя і взяла подарунок.
— А це тобі: костюм і ковзани з черевиками.
Ваня так розгубився, що забув навіть подякувати. Він стояв посеред кімнати з ковзанами і костюмом у руках і ніяк не міг зрозуміти, що сталося.
Тим часом Женя, розчервоніла, сяюча, підійшла до незнайомого і сказала:
— Спасибі! Ви як справжній Дід Мороз.
Незнайомець посміхнувся, хотів щось сказати, але Женя тихенько запитала:
— А ви мамі теж принесли подарунок?
— Аякже! Він в другій валізці.
Через годину, коли мама прийшла з базару, Женя сиділа на колінах у Діда Мороза, а Ваня, тримаючись за стільці, вчився ходити на ковзанах по паркету.
І тут виявилося, що це ніякий не Дід Мороз, а татків брат, який приїхав погостювати на кілька днів.
І тим краще, що все так сталось. Може, справді ще завітає Дід Мороз і подарує Жені білку, а Вані... Ваня ще подумає, який подарунок він хотів би мати.
За матеріалами: Олег Буцень. "З ранку до вечора". Малюнки Ніни Божко. Київ, Державне видавництво дитячої літератури, 1961 р., стор. 43 - 47.
Більше творів Олега Буценя на нашому сайті:
