Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
"ШКОЛА РАДОСТІ"
НАШІ ПОДОРОЖІ В СВІТ ПРАЦІ
«Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовпню потребою дітей?» — це питання хвилювало весь наш педагогічний колектив. Учителі початкових класів В. П. Новицька, Г. О. Нестерепко, М. М. Верховинна, В. С. Осьмак, К. М. Жаленко з першого дня виховання залучали дітей до посильної праці в шкільному саду, на навчально-дослідницькій ділянці. Разом з В. П. Новицькою ми побудували маленьку теплицю, де діти працювали взимку. Радячись, як надихнути дитячу працю високими ідейними спонуканнями, вчителі вирішили: давайте щороку, в День Перемоги над фашистською Німеччиною саджати один дубок. Це буде живий літопис нашої радості. З того часу кожного року в нашій Діброві Перемоги з’являється ще одне столітнє дерево — так діти називають дуб.
Ми бачили важливе виховне завдання в тому, щоб дітей оточував не тільки світ природи, а й світ праці, творчості, будівництва. Краса людини найяскравіше розкривається з праці.
Почались «подорожі» нашої «Школи радості» в світ праці. Ніколи не забудеться дітям перша «подорож» — у зерносховище. Діти побачили ворохи пшениці — тисячі центнерів хліба. Батько Вані розповів нам про людей, які вирощували високі врожаї сільськогосподарських культур. Комбайнер Григорій Андрійович повів дітей у поле — воно поряд із селом, відразу за зерносховищем. «От на цих ста гектарах,— сказав він,— я зібрав цього року чотири тисячі центнерів хліба. А всього за десять років я зібрав своїм комбайном стільки хліба, скільки треба для такого міста, як Олександрія».
Це пізнання світу не тільки розумом, а й серцем. Дітей вражає краса людини-трудівника. Вони переживають почуття гордості за людину. Ще глибшим це почуття стає тоді, коли під час «подорожей» у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками й матерями. На тваринницькій фермі вони дізналися, що мати Тані забезпечує молоком півтори тисячі чоловік. Теплого осіннього дня ми поїхали на машинобудівний завод. Там нас зустрів батько Валі.
Він повів дітей у ливарний цех, що виплавляє чавун. Це була, мабуть, найцікавіша з усіх казок, які діти чули і які створювали самі: людина перетворювала тверду речовину в багряну вогненну річку, річка волею і працею людини перетворювалась на металеві злитки. Я з великою радістю побачив, як дитяча творчість сповнилася новим змістом: діти почали складати казки про богатирів, що створюють вогненні металеві річки, малювали робітників-металургів. Перше відвідування ливарного цеху справило незабутнє враження. Діти немовби по-іншому побачили те, що вони бачили раніше: людина не могла б жити й працювати жодного дня, якби не було металу. Робітники, металурги, машинобудівники — де справжні творці життя. До них у моїх вихованців утвердилося почуття глибокої поваги.
Цікавими були наші «подорожі» до умільців—майстрів машино-тракторної станції — слюсарів, токарів. Тут діти побачили, як з куска металу народжується деталь для трактора, комбайна. Затамувавши подих, вони дивились, як умілі руки батька Лариси створюють гвинт, без якого не може працювати машина.
Стосунки людини з людиною, її суспільне життя розкриваються насамперед у праці на благо людей. У тому, як людина працює для інших, виявляється її гуманізм. Однією з перших моїх турбот було те, щоб у середовищі, яке оточує дітей, розкривався саме цей бік нашої дійсності. Я прагнув, щоб дітей захоплювало, надихало не тільки те, що пов’язане з красою природи, а й те, що становить саму сутність нової людини нашої країни — її служіння Батьківщині, суспільству, людям. Любов дитини до людей праці — джерело людської моральності.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 61 - 62.
Усі статті книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям":
Василь Сухомлинський. "Серце віддаю дітям" (читати, завантажити)
