Тарас Шевченко
ДУМА ПРО ПИРЯТИНСЬКОГО ПОПОВИЧА ОЛЕКСІЯ
(народна дума)
На синьому морі, на білому камені
Ясненький сокол жалібно квилить, проквиляє,
Смутно себе має, на синєє море спильна поглядає,
Що на синьому морі недобре щось починає:
Що на небі всі зорі потьмарило,
Половина місяця в хмари вступило,
А із низу буйний вітер повіває,
А по синьому морі супротивну хвилю поднімає,
Судна козацькі на три часті розбиває.
Одну часть взяло,
В землю Агарську занесло;
Другу часть гирло
Дунайськеє пожерло;
А третя — де ж ся має?
В синьому морі потопає!
При той часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький.
Той по судну походжає, словами промовляє:
«Хтось меж нами, панове, великий гріх на собі має,
Щось дуже злая хуртовина на нас налягає;
Сповідайтесь, брати, Милосердному Богові,
Синьому мореві і мені, отаманові кошовому!
В синєє море впадайте,
Війська козацького не губіте!»
То козаки теє зачували,
Та й всі замовчали:
Бо в гріхах себе не знавали.
Тільки обізвався писарь військовий,
Козак лейстровий,
Пирятинський попович Олексій:
«Добре ви, братця, учиніте,
Мене самого возьміте,
Мені чорною китайкою очі зав’яжіте,
До шиї білий камінь причепіте,
Та й у синєє море зопхніте!
Нехай буду один погибати,
Козацького війська не збавляти!»
То козаки теє зачували,
До Олексія поповича словами промовляли:
«Ти ж Святеє Письмо в руки береш, читаєш,
Нас, простих людей, на все добре научаєш:
Як же найбільше од нас на собі гріхів маєш?»
«Хоча Святеє Письмо я читаю,
Вас, простих людей, на все добре научаю,
А я все сам недобре починаю.
Як я із города з Пирятина, панове, виїзжав,
Опрощення з панотцем і з паніматкою не брав,
І на свого старшого брата великий гнів покладав,
І близьких сусідів хліба й солі безневинно збавляв,
Діти малії, вдови старії стременем у груди штовхав,
Безпечно по улицях конем гуляв,
Против церкви, дому Божого, проїзжав —
Шапки з себе не знімав.
За те, панове, великий гріх маю,
Тепер погибаю!
Не єсть се, панове, по синьому морю хвиля вставає,
А єсть се мене отцевська й материнська молитва карає!
Коли б мене сяя
Хуртовина злая
В морі не втопила,
Од смерті молитва боронила,
То знав би я отця й матір шановати, поважати!
То знав би я старшого брата за рідного батька почитати
І сестру рідненьку за неньку у себе мати!»
То як став попович Олексій гріхи свої сповідати,
То стала злая хуртовина по синьому морю стихати;
Судна козацькії догори, як руками, підіймала,
До Тендера острова прибивала.
То всі тойді козаки дивом дивовали,
Що по якому синьому морю, по бистрій хвилі потопали,
А ні одного козака змежи війська не втеряли!
Отже тойді Олексій попович із судна вихожає,
Бере Святеє Письмо в руки, читає
І всіх добрих людей на все добре научає,
До козаків промовляє:
«От тим би то, панове, треба людей поважати,
Панотця і паніматку добре шановати!
Бо которий чоловік теє уробляє,
Повік той щастя собі має,
Смертельний меч того минає,
Отцева й матчина молитва зо дна моря виймає,
Од гріхів смертельних душу откупляє,
На полі й на морі на помоч помагає!»
Дума про пирятинського поповича Олексія увійшла до Букваря, виданого Тарасом Шевченком у 1861 році
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів у 6 томах. Київ, Том 5, стор. 245 - 255.
Ясненький сокол жалібно квилить, проквиляє,
Смутно себе має, на синєє море спильна поглядає,
Що на синьому морі недобре щось починає:
Що на небі всі зорі потьмарило,
Половина місяця в хмари вступило,
А із низу буйний вітер повіває,
А по синьому морі супротивну хвилю поднімає,
Судна козацькі на три часті розбиває.
Одну часть взяло,
В землю Агарську занесло;
Другу часть гирло
Дунайськеє пожерло;
А третя — де ж ся має?
В синьому морі потопає!
При той часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький.
Той по судну походжає, словами промовляє:
«Хтось меж нами, панове, великий гріх на собі має,
Щось дуже злая хуртовина на нас налягає;
Сповідайтесь, брати, Милосердному Богові,
Синьому мореві і мені, отаманові кошовому!
В синєє море впадайте,
Війська козацького не губіте!»
То козаки теє зачували,
Та й всі замовчали:
Бо в гріхах себе не знавали.
Тільки обізвався писарь військовий,
Козак лейстровий,
Пирятинський попович Олексій:
«Добре ви, братця, учиніте,
Мене самого возьміте,
Мені чорною китайкою очі зав’яжіте,
До шиї білий камінь причепіте,
Та й у синєє море зопхніте!
Нехай буду один погибати,
Козацького війська не збавляти!»
То козаки теє зачували,
До Олексія поповича словами промовляли:
«Ти ж Святеє Письмо в руки береш, читаєш,
Нас, простих людей, на все добре научаєш:
Як же найбільше од нас на собі гріхів маєш?»
«Хоча Святеє Письмо я читаю,
Вас, простих людей, на все добре научаю,
А я все сам недобре починаю.
Як я із города з Пирятина, панове, виїзжав,
Опрощення з панотцем і з паніматкою не брав,
І на свого старшого брата великий гнів покладав,
І близьких сусідів хліба й солі безневинно збавляв,
Діти малії, вдови старії стременем у груди штовхав,
Безпечно по улицях конем гуляв,
Против церкви, дому Божого, проїзжав —
Шапки з себе не знімав.
За те, панове, великий гріх маю,
Тепер погибаю!
Не єсть се, панове, по синьому морю хвиля вставає,
А єсть се мене отцевська й материнська молитва карає!
Коли б мене сяя
Хуртовина злая
В морі не втопила,
Од смерті молитва боронила,
То знав би я отця й матір шановати, поважати!
То знав би я старшого брата за рідного батька почитати
І сестру рідненьку за неньку у себе мати!»
То як став попович Олексій гріхи свої сповідати,
То стала злая хуртовина по синьому морю стихати;
Судна козацькії догори, як руками, підіймала,
До Тендера острова прибивала.
То всі тойді козаки дивом дивовали,
Що по якому синьому морю, по бистрій хвилі потопали,
А ні одного козака змежи війська не втеряли!
Отже тойді Олексій попович із судна вихожає,
Бере Святеє Письмо в руки, читає
І всіх добрих людей на все добре научає,
До козаків промовляє:
«От тим би то, панове, треба людей поважати,
Панотця і паніматку добре шановати!
Бо которий чоловік теє уробляє,
Повік той щастя собі має,
Смертельний меч того минає,
Отцева й матчина молитва зо дна моря виймає,
Од гріхів смертельних душу откупляє,
На полі й на морі на помоч помагає!»
Дума про пирятинського поповича Олексія увійшла до Букваря, виданого Тарасом Шевченком у 1861 році
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів у 6 томах. Київ, Том 5, стор. 245 - 255.
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
Останні коментарі до сторінки
«Дума про пирятинського Поповича Олексія (Тарас Шевченко, "Буквар південноруський", 1861 р.)»:
Всьго відгуків: 0
+ Додати коментар