Марія Хоросницька
РОЗПОВІДЬ ПРО ТАРАСОВУ ВЕРБУ
1
У дикій пустелі
далеко від нас
у царській неволі
карався Тарас.
Спитаєте, діти:
— Завіщо? Чому? —
Хотів Тарас волі
народу свому,
бо горе і сльози
були навкруги,
бо волю скували
царі в ланцюги.
— Вставай, мій народе,
вставай, не барись,—
промовив Шевченко,—
за волю борись!
Жени царя-ката,
вогнем осліпи! —
... Забрали в солдати,
в степи...
2
Чужими пісками
Шевченко ішов
і прутик вербовий
в пилюці знайшов.
Підняв Тарас прутик,
зрадів, як добром.
Згадав рідні верби
над рідним Дніпром.
І плакав, і мріяв,
і виніс води,
і прутик вербовий
в піску посадив.
В далекім степу
за Україною туга-журба.
3
Поїхали люди
з поклоном від нас,
туди, де карався
великий Тарас,
туди, де схилилась
плакуча верба,—
за Україною
туга-журба.
Віддавши належну
пошану-хвалу,—
зламали львів'яни
галузку малу
і бережно, ніжно,
як тільки могли,
тендітну галузку
у Львів привезли.
І в Стрийському
парку
зима — не зима,—
до сонця пагіння
своє підійма
вербиця, -
подібної
в світі нема!
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Мандрівка по Львову". Вірші. Художник невідомий. Львів, видавництво "Каменяр", 1970.
* * *
Марія Хоросницька
ЗАПОВІТ
Хоч мені всього
шість літ,
я вже знаю
«Заповіт».
Написав його
для нас
невмирущий
наш Тарас.
Кожне слово
в «Заповіті» —
ясне сонечко
в зеніті.
* * *
СВЯТО
Заквітчаний
для свята клас.
Сьогодні так годиться!
З портрета
дивиться Тарас —
всміхнувся нам,
здається...
З-за парт ми вийшли.
Стали в ряд...
Ми «Заповіт» співаєм.
Ми величаєм Кобзаря.
Весь край наш
величає!..
«Садок вишневий» і «Кавказ»
звучить у класі лунко,
і всі, як є,
стоїть весь клас,
мов по команді «струнко».
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Матусина радість". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1991 рік.
* * *
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ГАЙ
Селом карпатським я весь день ходив
і ні на мить не розлучався з Львовом!
Ви скажете, таких немає див?
Є! Є! Повірте,— чесне* слово.
Я гори-доли бачив немалі,—
мені здавалось, ніби я в Карпатах!
І ліс шумить у дивнім цім селі,
і, мов картина, гарна кожна хата...
Коли від хати повернути вбік,
стоїть обора, в ній — і ціп, і вила,
і глиняний, твердий, широкий тік —
снопи колись на тоці молотили...
Зерно возили возом до млина,
а бідні люди двигали на спині...
Ось що мені сказала давнина:
немов на каторзі жилось людині!
Нелегко нашим прадідам було,
тут кожна річ про це розповідає...
Під львівським небом є таке село,
воно Шевченківським зоветься гаєм.
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Рідне місто пізнаю". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1980 рік, 44 с.
Більше віршів про Великого Кобзаря на цьому сайті:
Більше творів Марії Хоросницької на "Малій Сторінці":