Марія Хоросницька
РОЗПОВІДЬ ПРО ТАРАСОВУ ВЕРБУ
1
У дикій пустелі
далеко від нас
у царській неволі
карався Тарас.
Спитаєте, діти:
—    Завіщо? Чому? —
Хотів Тарас волі
народу свому,
бо горе і сльози
були навкруги,
бо волю скували
царі в ланцюги.
—    Вставай, мій народе,
вставай, не барись,—
промовив Шевченко,—
за волю борись!
Жени царя-ката,
вогнем осліпи! —
... Забрали в солдати,
в степи...
2
Чужими пісками
Шевченко ішов
і прутик вербовий
в пилюці знайшов.
Підняв Тарас прутик,
зрадів, як добром.
Згадав рідні верби
над рідним Дніпром.
І плакав, і мріяв,
і виніс води,
і прутик вербовий
в піску посадив.
В далекім степу
за Україною туга-журба.
3
Поїхали люди
з поклоном від нас,
туди, де карався
великий Тарас,
туди, де схилилась
плакуча верба,—
за Україною
туга-журба.
Віддавши належну 
пошану-хвалу,— 
зламали львів'яни 
галузку малу 
і бережно, ніжно, 
як тільки могли, 
тендітну галузку 
у Львів привезли.
І в Стрийському 
парку
зима — не зима,— 
до сонця пагіння 
своє підійма
вербиця, -
подібної
в світі нема!

За матеріалами: Марія Хоросницька, "Мандрівка по Львову". Вірші. Художник невідомий. Львів, видавництво "Каменяр", 1970.
* * *
Марія Хоросницька
ЗАПОВІТ
Хоч мені всього 
шість літ, 
я вже знаю 
«Заповіт». 
Написав його 
для нас
невмирущий 
наш Тарас. 
Кожне слово 
в «Заповіті» — 
ясне сонечко 
в зеніті.
* * *
СВЯТО

Заквітчаний 
для свята клас. 
Сьогодні так годиться! 
З портрета 
дивиться Тарас — 
всміхнувся нам, 
здається...
З-за парт ми вийшли. 
Стали в ряд...
Ми «Заповіт» співаєм. 
Ми величаєм Кобзаря. 
Весь край наш 
величає!..
«Садок вишневий» і «Кавказ»
звучить у класі лунко,
і всі, як є,
стоїть весь клас,
мов по команді «струнко».

За матеріалами: Марія Хоросницька, "Матусина радість". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1991 рік.
* * *

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ГАЙ
Селом карпатським я весь день ходив 
і ні на мить не розлучався з Львовом! 
Ви скажете, таких немає див?
Є! Є! Повірте,— чесне* слово.
Я гори-доли бачив немалі,— 
мені здавалось, ніби я в Карпатах!
І ліс шумить у дивнім цім селі, 
і, мов картина, гарна кожна хата...
Коли від хати повернути вбік, 
стоїть обора, в ній — і ціп, і вила, 
і глиняний, твердий, широкий тік — 
снопи колись на тоці молотили...
Зерно возили возом до млина, 
а бідні люди двигали на спині...
Ось що мені сказала давнина: 
немов на каторзі жилось людині!
Нелегко нашим прадідам було, 
тут кожна річ про це розповідає...
Під львівським небом є таке село, 
воно Шевченківським зоветься гаєм.
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Рідне місто пізнаю". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1980 рік, 44 с.
Більше віршів про Великого Кобзаря на цьому сайті:
Більше творів Марії Хоросницької на "Малій Сторінці":

