Вишивання гладдю: лічильні шви, шви вільної гладі (одностороння гладь, двостороння вільна гладь без настилу, двостороння гладь з настилом) - зображення, техніка вишивання (з книги Елли Литвинець "Голки, нитки, намистинки")

Елла Литвинець

ГОЛКИ, НИТКИ, НАМИСТИНКИ

(Науково-популярна книжка для дітей)

 

ВИШИВАННЯ

 

 

ВИШИВАННЯ ГЛАДДЮ

 

Гладь — це вишивання прямими та похилими стібками, які повністю або частково заповнюють площину узору. Існує багато технік її виконання. Це і вже відомі нам шви: вперед голку, строчка, стебловий, ланцюжок, і спеціальні — пряма й коса гладь, гладь з перехватами, верхошов та багато інших.
Існує кілька видів гладі: одностороння, двостороння, без настилу і з настилом, прорізна тощо. Розрізняють також точну (або лічильну) гладь, яку виконують по рахунку ниток на тканині, та вільну, або рисовану, в якій стібки кладуть по контуру малюнка, нанесеного на тканину. Лічильною гладдю виконують в основному геометричні орнаменти, а вільною — рослинні й тваринні.
Вишивати гладдю можна на будь-якій тканині, нитки краще брати м’які — муліне, заполоч, ірис, шовк. Розглянемо деякі гладдєві шви.

ЛІЧИЛЬНІ ШВИ

 

Виколювання (рис. 58). Цей спосіб вишивання дуже простий, а назва його походить від техніки виконання: викол, виколювання, довбанка, солов’їні вічка. Окремі елементи можна робити квадратними або круглими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спочатку по лічбі ниток (або по намальованому контуру) визначають сторони майбутньої виколки. В центрі проколюють дірочку і кладуть перший стібок від центра в лівий або правий кут — в залежності від узору. Кожен новий стібок має починатися в центрі — місці виколу — і закінчуватися на сторонах квадрата або кола на одну нитку далі від попереднього стібка, як показано на рис. 58 а. Виконують виколювання стібками гладі та петельного шва (рис. 58 б — д).
Сучасне вишивання пропонує нескладні в роботі візерунки: зірочки й квіточки, які прикрасять блузку чи платтячко, якщо розкидати їх по рукавах або подолу. їх можна робити одно- або різнобарвними, однаковими та різними по довжині стібками (рис. 59).

Вирізування (рис. 60) — це ажурна вишивка, техніка виконання якої пов’язана з вирізуванням ниток тканини. Виконують цю вишивку в кілька прийомів. Спочатку хрестиками позначають контури фігури для вирізування. Стібками прямої гладі обшивають краї, закріплюючи таким чином місця вирізування ниток. Після цього нитки тканини піднімають на голку, обережно підрізають і витягують, залишивши ті з них, які утворять сітку (рис. 60 а). Сітку цю обкручують нитками, одночасно заповнюючи квадрати павучками, хрестиками тощо (рис. 60 б). Інколи серединки квадратів не вирізають, а зашивають гладдю кольоровими нитками. Цей вид заповнення називають обманка (рис. 60 в).
Техніка вирізування дуже популярна на Україні. Найчастіше виконують її білими нитками, але часом шиють кольоровими: сірими, блакитними, червоними, чорними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До лічильних швів належить набирування (рис. 61). У цей спосіб вишивають переважно кольоровими нитками ромбічні узори. Набирування дуже поширене на Київщині, Чернігівщині, Черкащині. У Росії цю техніку вишивання називають «кирпичики».
Вишивають зліва направо дрібними стібками, строго по нитці. Стібки, одинарні або подвійні, кладуть паралельно горизонтальним ниткам тканини і один одному. На голку набирають парну кількість (4 — 6 — 8) ниток основи. Кожен новий стібок кладуть вправо від середини попереднього (рис. 61 а), вище або нижче на одну нитку піткання тканини. При вишиванні набируванням стібки настилають щільно, без найменших пропусків (рис. 61 б, в).
Виконується набирування вузькими смугами на манішках, комірах, по низу рукавів чоловічих сорочок, на вуставках рукавів жіночих сорочок. Узори геометричні, кольори чорний і червоний з вкрапленням жовтого, білого, голубого (Київщина, Черкащина), або білий з вкрапленням червоного і чорного (Чернігівщина, рис. 61 г, д). В узорах набирування доповненням узору служать ретязь, гребінчик, хрестик.

 

Гребінчик, сіточка, які доповнюють і прикрашають лічильні шви, не дуже складні у виконанні. Послідовність їх вишивання подано на рисунку 62.

Дуже цікава, ошатна і маловідома техніка вишивання поверхниця поширена на Поділлі та Буковині. Цією технікою виконують геометричні узори на чоловічих і жіночих сорочках, блузках, поєднуючи її з іншими техніками вишивання — низинкою, качалочковою лиштвою, двобічною штапівкою (рис. 63). Виконують цей шов окремими вертикальними рядами паралельних горизонтальних стібків односторонньої гладі, покладених по ширині узору. Довжина стібка 3 — 5 ниток, а відстань між ними 2 — 3 нитки. Шиють знизу вгору або згори донизу, справа наліво та зліва направо (рис. 64).

Перший ряд виконують так: закріпивши нитку (1), вколюють голку з ниткою зліва направо на довжину першого стібка (1 — 2). Для початку другого стібка виводять голку вверх по вертикалі на відстані двох-трьох ниток над кінцем першого стібка (2 — 3). Другий стібок кладуть над першим справа наліво (3 — 4) виводять голку в початок третього стібка (4—5). Третій стібок, як і перший, знову кладуть зліва направо (5 — 6). В залежності від узору відстань між стібками то збільшується, то зменшується. Четвертий стібок кладуть справа наліво, відступивши вгору 6 — 9 ниток (6 — 7 — 8). Останній ряд узору закінчують у точці 22 і виводять голку з ниткою зісподу в точці 23 на відстані довжини першого стібка другого ряду (рис. 64 а). Починають другий, тобто наступний, ряд згори донизу стібком 23 — 24 і продовжують роботу за цифровими позначками (рис. 64 б — г). Вишивають поверхницю сірими, бежевими, золотистими, коричневими, коричнево-зеленими нитками.

Качалочки (рис. 65) — вид лічильної двосторонньої гладі, поширений на Поділлі, де її ще називають качалочкова лиштва, шатранка, колодочки. Качалочками вишивають рушники, хустки, скатерті, подушки. Ця техніка зустрічається на рукавах жіночих сорочок, вишитих вовняними нитками чорного, темно-червоного та бордового кольору або кольоровою заполоччю і муліне. Зараз вишивання качалочками дуже популярне у селі Клембівка Вінницької області.
Поздовжні або поперечні качалочки утворюють із ряду паралельних стібків, покладених упритул один до одного. Довжина стібків залежить від узору.
Качалочками вишивають геометричні та стилізовані орнаменти — квіти, листочки, птахів, метеликів, фігури людей. Кольорові сполучення дуже контрастні: червоний, зелений, чорний, жовтий, оранжевий тощо. Часто елементи узору, вишитого качалочками. обшивають двобічною штапівкою нитками чорного кольору. Тоді вишивка стає рельєфною.
 

 

Рушникові шви (рис. 66).  Споконвіку люди прикрашали рушниками свої оселі, широко використовували їх у побуті (народження дитини, заручини, весілля, похорон, на рушнику подавали хліб-сіль тощо). В деяких місцевостях вони правили за жіночий головний убір, який називався «намітка». Вишивали рушники спеціальними швами червоними нитками, інколи додаючи синього, жовтого і зеленого кольорів. 
Рушниковий шов виконують так. Спочатку на полотні позначають олівцем контур візерунка і вишивають його стебловим або тамбурним швом, прутиком двобічної штапівки. Потім площину узору заповнюють різними комбінаціями стібків — заповненнями — переважно лічильних: «вперед голку», гладдю, штапівкою, кривулькою, хрестиком, козликом, сітками тощо. У народних вишивках існує понад 20 видів заповнень. Усі вони дуже характерні для української вишивки. Наприкінці минулого та на початку нашого століття у вишиванні рушників широко застосовували старокиївський шов, який нагадує довгі (довжиною 1 — 1,5 см) стібки стеблового шва, та вільною одно- або двосторонньою гладдю нитками переважно червоного кольору. Рушниковими швами вишивають не тільки рушники, а й декоративні панно, скатерті, хустки та інші побутові речі.

 

* * *

 

ШВИ ВІЛЬНОЇ ГЛАДІ

 

Двостороння вільна гладь без настилу

 

Назва цієї техніки походить від способу накладання стібків: при вишиванні двосторонньою гладдю з обох боків тканини — лицевого і зворотного — утворюється однаковий малюнок.

Гладь проста (рис. 67). Широко використовується в кольорових рослинних орнаментах. Стібки треба накладати так: вишити дрібні листочки косою гладдю, а ягоди — прямою (рис. 67 а, б). В більших елементах стібки гладі розташовують по формі узору: в пелюстках квіток — від краю до центра (рис. 67 в), в листочках — від краю до середини, у напрямі жилок. Інколи контур листка зашивають не повністю (рис. 67 г).

Штрихова гладь (рис. 68) складається із окремих стібків, які нагадують промені або штрихи, що йдуть в різних напрямках від центра. Техніка виконання цього шва дуже проста. Узор переводять на тканину крапками, які позначають місце накладання стібків (рис. 68 а, б). Стібки можуть бути прямими й похилими, з різними, але не дуже довгими проміжками між ними (рис. 68 в). Штрихова гладь широко застосовується в оздобленні дитячого одягу, серветок, панно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Художня гладь (рис. 69) вишивається кольоровими нитками різних відтінків плоскими двосторонніми стібками. Переведений на тканину малюнок обшивають по контуру стібками «вперед голку». Потім починають класти стібки з верхньої частини пелюстки або листочка до низу. Спочатку кладуть стібки світлих кольорів, потім темних. Перехід від одного відтінки до другого має бути плавним. Досягти цього можна, якщо робити стібки різної довжини, які ніби продовжуватимуть попередній ряд.

 

Двостороння гладь з настилом

До цієї техніки належать шви, які виконуються по настилу, попередньо прокладеному по площині малюнка густими стібками «вперед голку». Щоб гладь була опуклою, настил роблять з ниток, товщих за робочі.

Одним з різновидів цього шва є біла гладь (рис. 70 — 73). Нею колись оздоблювали постільну, столову й жіночу білизну. Вишивали білими нитками по білому лляному полотну. Звідси ще одна її назва: білизняна гладь. Згодом цією гладдю почали оздоблювати комірці, манжети, носовички з тонких прозорих тканин, жіночі блузки, дитячі платтячка. І стали називати її білою гладдю, високою або бродері. Послідовність виконання цього шва така: на тканину переводять малюнок, контури обшивають стібками «вперед голку», роблять настил, який потім зашивають гладдю в напрямі, протилежному настилу (рис. 70). Для роботи потрібні нитки м’які й блискучі — муліне або шовк. Біла гладь складається з кількох технік. Не всі вони знайомі вам. Щоправда, шви «вперед голку», строчка і стебловий, якими вишивають контури узору і стебла, вам уже відомі, вмієте ви також вишивати насип.

 

Тепер познайомимося з технікою виконання шнурочка, горошку, вузлика, лапочки, листочка, квіточки, підкладної гладі.

Шнурочок (рис. 70 а) утворюють прямі вертикальні стібки, які вкривають настил, прокладений по контуру малюнка. Вишивають зліва направо.

Горошок починають вишивати з контурів, які прокладають швом «вперед голку» (рис. 70 б). Настил можна робити, як показано на рис. 70 в — д. Потім його вкривають стібками гладі, так щоб вони закривали намітку контуру (рис. 70 е — є). Роботу починають від середини: спочатку вишивають одну половинку горошини, потім другу. Треба стежити, щоб кількість стібків на обох половинках була однакова.

Вузлики. Цим швом заповнюють контури листочків і квітів. Вишивають їх на однаковій відстані один від одного, рядами, паралельними контуру малюнка. Існує кілька способів виконання вузликів. Три з них показано на рис. 71.

 

Лапочка і листочок (рис. 72). Стібки гладі вкривають малюнок зверху донизу (рис. 72 а, б).

Квіточка (рис. 72 в). Спочатку роблять серединку — вишивають гладдю або проколюють дірочку, потім швом «вперед голку» позначають контур квітки і роблять настил. Після цього вкривають пелюстки стібками гладі від середини до краю або навпаки.

Листочок в розкол. Так називають листочок, розділений посередині на дві частини. Спочатку прошивають контур, роблять настил з довгих паралельних стібків. Якщо по довжині листочок розділений на три частини: верхню, середню і нижню (рис. 72 г), то верхню і нижню частини вишивають суцільними стібками, покладеними перпендикулярно настилу (по ширині листочка). Середню частину «розколюють» на дві половини — праву й ліву. Коли листочок поділений на дві частини, як на рис. 72 д, то спочатку гладдю зашивають верхню частину, а потім розділену навпіл.

Коса гладь (рис. 73 а, б) призначена для вишивання листочків та узорів з хвилястими лініями контуру.

Різаний листочок (рис. 73 в) виконують косою гладдю і вузликами. Контур половинки, вишитої вузликами, обшивають шнурочком, строчечкою або стебловим швом.

Підкладний шов (рис. 73 г) виконують дрібними стібками шва «за голку», які йдуть по контуру малюнка з правого боку тканини. На звороті утворюються густі перехрещені стібки у вигляді козлика. Цим швом прикрашають вироби з прозорих тканин: батисту, маркізету, крепдешину тощо.

Для оформлення країв виробу фестонами застосовують крайовий, або петельний, шов з настилом (рис. 73 д, е). Фестони роблять круглі, гострі, зубчасті тощо. При вищиванні фестонів стібки треба класти перпендикулярно краю виробу.
У білій гладі для серединок квітів і великих пелюсток часто застосовують різноманітні ажурні сітки (рис. 73 є). Біла гладь поєднується з такими швами, як прорізна гладь і мережки. Познайомимося з технікою їх виконання.

Прорізна гладь (рис. 74) складається з дірочок різної форми і розміру. До узорів прорізної гладі належать дірочки, калачики, листочки. Для вишивання потрібна тонка і міцна тканина, краще лляна, нитки муліне, коротка тонка голка. Як і в білій гладі, по нанесеному на тканину малюнку прошивають контури окремих деталей стібками «вперед голку». Потім тканину посередині розрізають і обшивають шнурочками зліва направо. Закріплюють нитку зісподу кількома дрібними стібками і обрізають її кінці. Кожну дірочку вишивають окремо, щоб на звороті не лишалося переходів ниток. Дрібні дірочки проколюють кілочком або в'язальною спицею і кожну з них обшивають шнурочком без попередньої намітки. Можна спочатку зробити з одного-двох рядів стібків «вперед голку» настил но контуру майбутньої дірочки, потім — прокол і обшити вузеньким (1 — 2 мм) шнурочком через край. При вишиванні дірочок більшого діаметра (до 10 мм) в центрі гострими кінцями ножиць розрізають тканину навхрест (рис. 74 а). За допомогою голки кожен клаптик підгинають на лівий бік тканини (по лінії намітки) і обшивають через край шнурочком. Після закінчення роботи кінчики підігнутої тканини зісподу обережно обрізають гострими ножицями.

 

При вишиванні калачика контури обшивають у два або три ряди, як показано на рис. 74 б. Край широкого боку вишивають гладдю, а вузьку частину шнурочком.

Листочок, або човник (рис. 74 в, г), обшивається шнурочком, під який забирають розрізану тканину.  На рис. 75 ви бачите узори для вишивання білою гладдю, які можна використати для оздоблення блузок, дитячого одягу й білиз ни та для вишивання серветок.
 

 

Одностороння гладь

 

При вишиванні односторонньою гладдю на лицевому боці утворюється основний малюнок, а на споді — маленькі пунктирні стібки по контуру рисунка та його площині. До цієї гладі належать: верхошов, вісімка, полтавська, російська, атласна, гладь уприкріп.

Верхошов — кольорова гладь, вишита глухим вільним швом. Виконують верхошов так. На тканину наносять малюнок і починають вишивати густими стібками, кладучи їх від краю до центра або від центра до краю узору, як показано на рис. 76. На зворотному боці утворюється пунктир по контуру малюнка з стібків-переходів. Відстань між стібками по краю буде більшою, ніж усередині. Стібки кладуть по формі узору: в квітках — від краю до центра, в листі — з нахилом від краю до краю (рис. 76 а — в). Якщо робити стібки різної довжини, то контур узору буде зубчастим (рис. 76 г).

Великі заокруглені деталі узору можна вишити гладдю вісімка (рис. 76 д). Це один з видів верхошва. Техніка виконання показана на рисунку. Під час вишивання треба стежити, щоб верхні стібки завжди починались і закінчувалися на однаковій відстані від контурів узору.
Виконують верхошов товстими кольоровими нитками: ірис, муліне в пасмі, вовняними, синтетичними. Основний колір червоний, додаткові — синій, зелений, жовтий, у сучасних верхошвах вводять додатково коричневий та бежевий кольори. 
Верхошов доповнюють і прикрашають всякими розшивками (заповненнями): лічильною гладдю, нівхрестом, стібками «вперед голку». Характерними для цього шиття є великі рослинно-тваринні узори — квіти, листя, ягоди, птахи, комахи, фігури людей.

Глухі накладні сітки є доповненням до верхошва. Сітка може бути пряма й коса, її можна вишити нитками одного кольору, а закріпити — іншими. Як вона виконується, показано на рис. 77. До тканини сітку прикріплюють по-різному: косим або прямим хрестиком, ланками, тамбурною петлею, навскісними стібками тощо (рис. 77 а, б). Після закріплення сітки її обшивають по контуру стебловим або ланцюжковим швом. Декоративними накладними сітками можна вишити серединки квітів, окремі деталі узору або й весь узор (рис. 77 в).

Оформлюють вироби з верхошвом смужками, вишитими козликом, китичками та каймою червоного кольору різної ширини. Кривульку, яка з’єднує верхні й нижні пучки китичок, доповнюють стібками півхреста або козликом.

Гладь уприкріп (рис. 78) застосовується в основному для заповнення великих площин узору. Така гладь давно була відома на Близькому Сході. Виконують її так. Спочатку всю площину узору вкривають стібками верхошва. Потім поверх них на відстані 0,5 — 1 см прокладають поперечні або навскісні ряди ниток і закріплюють їх в шаховому або іншому порядку (рис. 78 а — в). Цю гладь можна виконувати різнобарвними нитками (рис. 78 г).

Полтавська гладь (рис. 79) — один з різновидів гладі уприкріп. Вона дуже поширена на Україні. Шиють її стібками верхошва з перехватами, які закріплюють нитку на тканині. На довгому стібку роблять 2—4 перехвати, а щоб вони були не дуже помітними, кладуть їх не на одному рівні (рис. 79 а — в). Стібки треба класти щільно один до одного, щоб не просвічувала робоча тканина. Полтавською гладдю здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, оздоблювали свитки й кожушки. Тепер, крім того, вишивають доріжки, серветки, панно (рис. 79 г).

 

 

 

 

 

 

 

 

Атласна гладь. Свою назву цей шов одержав за подібність вишитого ним виробу до атласної тканини. Стібки атласної гладі дрібні, кладуться щільно і ніби заходять один за другий. Як це робиться, видно з рис. 80. Напрям стібків має відповідати контурам узору — листка або пелюстки, їх жилкам. Атласною гладдю вишивають предмети домашнього вжитку — скатерті, диванні подушки, портьєри. Нитки можна брати одного або двох кольорів.

Російська гладь (рис. 81) виконується швом «вперед голку». Напрям стібків по всьому малюнку має бути горизонтальним або вертикальним. При вишиванні на голку набирають 1—2 нитки тканини, а під голку М) —15 ниток. При зворотному ході голки стібки повинні щільно прилягати до попереднього ряду і перекривати проміжки. На зворотному боці вишивка має вигляд дрібненьких стібків, розташованих паралельними рядами. Вишиваючи, треба стежити, щоб стібки були однакової довжини. Узори російської гладі оздоблюють ажурною сіткою.

 
За матеріалами: Елла Литвинець. "Голки, нитки, намистинки". Науково-популярна книжка для дітей. Художник Наталія Шульга. Київ, "Веселка", 1989 рік, стор. 35 - 48.

 

 

Дивіться також:

 

Більше матеріалу з книги Елли Литвинець дивіться за посиланням: