Василь Симоненко. Вірші, присвячені мамі: "Вклонися їй", "Матері"

            Василь Симоненко

                ВКЛОНИСЯ  ЇЙ

  "…жінки — матері нашого народу..."
                                                 О. Довженко

Коли малим ти вперше став
                                        на ноги -
Яка ж то радість матері була!
Від тихої колиски до порога
Вона тебе за руку провела.

Вона прибігла стомлена з роботи,
І, може, сон їй очі замикав,
А дома — новий клопіт і турботи,
І довга низка непочатих справ.

І ти не знав, що терпли в неї руки,
Коли вона сідала до стола
І, затаївши біль в душі і муку,
Із батьком річ проникливу вела.

Вона писала: “Добре нам живеться,
Ти ж про одне, про перемогу дбай.
Уже синок наш бігає й сміється…
Скоріше окупантів добивай…”

Вона усе тоді робити вміла,
Вона усе тоді робить могла,
Вона усім нам щедро уділила
І ласки, і сердечного тепла.

Їй не шкодуй синівської любові,
Її мозолі й зморшки — все шануй,
Вклонися їй, скажи привітне слово
І руки працьовиті поцілуй.

Навчись її всім серцем поважати
І берегти від злоби і наруг:
Невтомна жінка — трудівниця, мати,
Вона твій перший і надійний друг.

Їй по плечу, здається, світ підняти,
Їй справи по плечу — великі і малі,
Бо це ж вона, вона народу мати,
А значить —
Мати правди на землі.
(08.03.1960)

                      * * *

             МАТЕРІ

В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили —
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
(14.09.1955)