Про те, яким був Шевченко, свідчать, насамперед, його твори. Адже вони — внутрішній світ, стан душі, духовність та мораль. Серед сучасників утвердилася думка, що він велет, геніальний поет, художник, мислитель, великий син народу. І це не пафосні слова, а свята правда. Таку оцінку генію дав час, склали уми. Але напевно можемо сказати, що ми до кінця ще не осягнули вагу світоча не лише України, а й усього людства. Бо сила його творчості не вписується у якісь межі. Вона по-новому розкривається перед новими поколіннями українців. Ця сила небезпідставно дає право твердити про пророчу сутність Тарасової творчості, осмислити яку сьогодні, жити його піднесеним духом більш ніж актуально. Шевченко вчить, переконує, кличе. Дає відповідь на безліч запитань сьогодення. Але зараз мова не про те. Хочеться глянути на Шевченка з іншого боку. Людського. Який завжди цікавий, бо за його творчою величчю проглядається фізичний образ великого українця. Яким він був як звичайна людина ? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Коли радів, а коли сумував? Може, у чомусь сумнівався, чимсь захоплювався? Яким був його побут, уподобання, характер, вдача?...
Івана Купала — це день літнього сонцевороту, що є одним з найдавніших свят нашого народу. Символізує він єднання сонця і води, і головними його атрибутами є купальне дерево і опудало Марени. Купальне дерево дівчата прикрашають квітами, ягодами, стрічками і водять навколо нього хороводи. В інших селищах замість дерева роблять солом 'яне опудало — Марену. Одягають у жіночу сорочку, прикрашають. Після всіх веселощів і танців Марену кидають у воду. Якщо Марена — символ води, то палаюче колесо — символ сонця.
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.
"Do you know what I asked?
Do you know what I believed?
Do you know what I counted?
Because a prisoner in Olenivka.
Do you know what I did?
Do you know what I earned?
Because a prisoner in Olenivka..."(Kurama)
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.
"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."(Володимир Шовкошитний)
"Ліжник полонини витягувався на сонці, здавалось, що його китиці, відгорнені вбік вітром, пестять, ніжно рухаючись, стовбури дерев, що повиструнчувались по її краях. Григорій не зупинявся, він минув полонину та продовжив йти знайомою стежкою вгору до вилизаної небом голої вершини. Тут, з-під великих утаємничених каменів, сміливо й щемко стрибала вода, витворюючи веселі криволапі потічки, що змійками стікались докупи, ніби відчуваючи один одного. Музика, створена краплями, лягала на душу витонченіше, сильніше, ніж нещодавно почутий симфонічний концерт, який прорвався до Григорія з радіоприймача поміж новинами..." (Галина Мирослава)
Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Це день пам’яті і скорботи про тих, хто загинув або постраждав в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму. День пам'яті відзначається відповідно до Указу Президента України від 23 березня 2017 року № 75/2017 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років».
Трійця відзначається на сьомий тиждень після Великодня ще називається Зеленими святами.
Зілля в свято приймає
На відправі освячення –
Бог у зілля вселяє
Особливе призначення.Після Божої служби –
Всі до гаю скоріше...
І поринемо дружно
В свято найвеселіше.Під прикрашеним колесом
На найвищім з дубів
Той, хто славиться голосом,
Вже затягує спів.
Вирішення актуальних проблем сьогодення потребує радикальних змін у методиці навчання, що у свою чергу неможливе без озброєння школи, вчителів конкретними методиками, технологіями та рекомендаціями для їх упровадження. Однією з нових форм інтерактивної взаємодії педагога і учнів є навчання у малих групах.
Музей історії села Хмельове, що на Кропивниччині, днями отримав у дарунок для формування постійно діючої виставки писанки, відтворені за мотивами писанок, які побутували 120 років тому серед наших краян.
"Друзі, повертаємось до нашої історико-просвітницького блогу. Отже, сьогодні на порядку денному десятий випуск історичної рубрики «Бункер», який переносить нас у далеке урочище Сандармох, що в Карелії, де з 1 по 4 листопада 1937 року зустріли свою смерть 1111 ворогів червоного режиму. Страшна таємниця цього урочища випливла на світ лише у 1997 році завдяки міжнародному товариству «Меморіал», котре провело розслідування та експедицію у ті місця, що дало змогу розкрити добре приховувану правду..." (Володимир Ухач)
"Товариство, сьогодні ми поговоримо про дев’ятий випуск історико-просвітницького проекту «Бункер», що розповість нам про «Валуєвський циркуляр». Одну із вагомих заборон української мови. У коментарях можете написати скільки заборон пройшла наша мова за період свого існування..." (Володимир Ухач)
"Під містечком Берестечком змовкли вже литаври,
Поламались гострі списи, кулі одсвистали.Налетіло гайвороння та й заголосило:
«Скільки тої молодої перебито сили!Справа - триста, зліва - триста, попереду — триста.
Скільки того молодого впало товариства!»..."(Йосип Струцюк)
"Мій тато не повернеться додому...
Він — ангел, і тепер — на небесах...
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках.
Ніколи не візьме мене на руки
І пісню він уже не заспіва.
Я вдячний долі за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш спогляда..."(Карина Гусельникова)
Вірші Тараса Шевченка, Костянтини Малицької, Йосипа Струцюка, Марії Пригари, Яни Яковенко, Марії Хоросницької та інших українських авторів про козаків та козацтво.
"Запорізька січ", "Хочем знати", "Прадід", "На Янівському цвинтарі", "Прапорець" - дитяча поезія львовської поетеси Марії Хоросницької, присвячена козакам та стрільцям-патріотам, що боролися за нашу країну.
Вірші "Про козаків", "Козацька мирилка", "Козацька розминка", "Гей, козаче – козаченько".
"Старезні сосни гомонять із вітром,
Доволі недосяжні, граціозні.
Утаємничена земля ця і повітря,
Відчути все лише душею можна.
Сплять лицарі: письменники, поети,
Митці, міністри, вчені і селяни.
Їх не везли сюди кабріолети,
А вантажівки... до одної ями..."(Марія Яновська)
Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями. З далекої давнини збереглися в українського народу ці купальські звичаї.
