
27 січня 1927 року народився Олекса Тихий. Він, уродженець Донеччини, став одним із найяскравіших представників українського руху опору другої половини ХХ століття. Філософ, правозахисник, педагог, публіцист, член-засновник Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Вперше заарештований у 1948 році за критику радянської виборчої системи. Перший тюремний термін отримав у 1957-му за те, що виступив із протестом проти вводу радянських окупаційних військ до Угорщини. Загалом, відбув у тюрмах і концтаборах майже 15 років. Помер від виснаження та хвороб у радянській в’язниці в травні 1984 року. Був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості й виняткової терпимості. Життєвий подвиг Олекси Тихого, та його побратимів, з Донеччини, Луганщини та Приазов’я – Василя Стуса, Івана і Надії Світличних, Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка є промовистою відповіддю усім тим, хто ще сумнівається що Донеччина – це правдешня Україна. Саме представники дисидентського, правозахисного середовища сформували модерну українську національну ідею, в основі якої є ідея прав людини, базована на Загальній Декларації Прав Людини. Сьогодні на лінії фронту наші бійці ціною свого життя тримають фронт проти безтями і хаосу. Олекса Тихий у другій половині минулого століття разом із малою горсткою дисидентів також тримали фронт Честі і Гідності українства. Пам’ятаймо про це! Світла пам’ять Олексі Тихому! Світла пам’ять усім борцям за волю України! (Павло Жебрівський)