В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Богдана Ступки, Василя Стуса, Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Андрія Малишка, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Ганни Черінь, Ігоря Калинця, Леоніда Талалая, Сергія Губерначука, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Надії Кир'ян, Марини Брацило, Марії Дем'янюк, Марії Яновської, Людмили Кибалки, Інни Паламарчук.
З раннього дитинства Марина Брацило відчула потяг до поетичного слова. Дитячі та юнацькі роки пройшли на острові Хортиця, який поетеса вважала одним із джерел своєї творчої наснаги. Переможниця багатьох Всеукраїнських пісенних та поетичних конкурсів і фестивалів. На підтвердження зрілості її творчості, в 19-річному віці, Марину Брацило було прийнято до Національної спілки письменників України (1997 р.). За фахом філолог (закінчила Запорізький державний університет). Працювала редактором в ряді всеукраїнських періодичних видань (м.Київ), разом із видавництвом «Смолоскип» проводила величезну роботу серед літераторів-початківців, зокрема, в якості одного із організаторів Ірпінських семінарів та як член журі фестивалю живої поезії «Молоде вино». Марина Брацило представляє літературне покоління дев’яностиків, яке сформувалось разом із незалежною державою, згуртувавшись навколо видавництва «Смолоскип», підтриманого українською діаспорою та Спілкою письменників України. Це середовище огранило її перші кроки у віршуванні українською, поволі привело і до авторської пісні. Марина була першою українською поетичною ластівкою зрусифікованого Запоріжжя.
"Я люблю його, мамо —
як люблять дітей і квіти,
Навіть більше — як люблять
свою найдзвінкішу пісню.
Я впустила Любов — як у вікна
впускають вітер,
Та вона не лишилась,
бо їй було надто тісно."(Марина Брацило)