"Ранок умостився на волошку
І в рожеве небо поглядав,
Прокидається Земля потрошку,
Сонцепромінь зазира у став.
Вербонька дивилась у озерце:
Довгокоса, човники-листки...
Сонечко торкнулось її серця —
Стала птахам кубельця плести.
До лелек лелека прилетіла,
Їм малечі стільки принесла!.."(Марія Дем'янюк)
"Квітка з твоєї долоні
проросла у моєму серці.
Тану в твоєму полоні
крапелиною в сині озерця..."(Марія Дем'янюк)
"Розфарбовую свою душу:
Сіре — в синє, а чорне - в зелене.
Розфарбовую своє серце
У всі відтінки, що має Вселенна..."(Марія Дем'янюк)
"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)
В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Богдана Ступки, Василя Стуса, Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Андрія Малишка, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Ганни Черінь, Ігоря Калинця, Леоніда Талалая, Сергія Губерначука, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Надії Кир'ян, Марини Брацило, Марії Дем'янюк, Марії Яновської, Людмили Кибалки, Інни Паламарчук.
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... Читайте поезії про Тараса Шевченка від Марії Пригари, Володимира Підпалого, Ліни Костенко, Леоніда Кисельова, Уляни Кравченко, Лесі Храпливої-Щур, Андрія Малишка, Костянтини Малицької, Василя Голобородька, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Юрія Рибчинського, Івана Огієнка, Івана Коваленка, Лесі Українки, Любові Пшеничної, Богдана Столярчука, Миколи Тимчака, Сергія Рачинця, Вікторії Климентовської, Грицька Чубая, Олександра Богачука, Лідії Рибенко, Любові Пшеничної, Лозенка Г., Михайла Чигирина, Максима Рильського, Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Володимира Самійленка, Анатолія Камінчука, Марії Чепурної, Марії Хоросницької, Дмитра Чередниченка, Євгена Маланюка, Петра Мельника, Марії Яновської, Марії Дем'янюк.
"Розчісує вітер волосся мені,
А небо вплітає хмарину,
І я вже лечу наче в дивному сні,
В блакить світанкову полину."(Слова Марії Дем'янюк
Музика Мирона Павельчака)
"Сяйвом світ умився — Христос Народився!
Радісно співаймо — Його величаймо!
Дай нам, Боже, сили, щоб лани родили,
Добробут, хлібину в кожну родину,
Діточок багато господарю в хату.
І мирного неба просимо у тебе!"(Марія Дем'янюк)
"«Ой, як я замерз. Холодно», - бідкався велетень Світ, знімаючи холоднючі крижані бурульки зі своєї бороди та вусів. «Щось треба з цим робити», - мислив далі. - Але що?». Тут його задумливий погляд піднявся із Землі до Небес і зупинився. Радості Світу не було меж, адже він тепер певно знав, як зігріти руки. Світ піднявся наскільки міг вище, зрештою встав навшпиньки і дістав до хмар. Тепер він відібрав дві теплі вовняні хмаринки і зодягнув їх собі на руки..." (Марія Дем'янюк)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного – рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець. До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому…" (Марія Дем'янюк)
"Моє сонечко, моя квітонька,
Моя радість, моє зайченятко,
Чом всміхаєшся, моя донечко,
Мабуть знову наснився татко?
Моя зіронька, моє серденько
Уві сні шепотіла тихенько:
Я чекаю на тебе татечку
І молюся щодня, як і ненька..."
(Марія Дем'янюк)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
«Наші друзі з Ельфірії» — збірочка казок, які розповідають малечі про ельфів, що живуть поруч, а також знайомить маленьких читачів з дивовижною Ельфірією — країною ельфів. Книга утверджує ідеали добра й справедливості, навчає доброзичливому та дбайливому ставленню до навколишнього світу. Чарівні розмальовки до кожної казки неодмінно подарують гарний настрій дітям.
"Збираю себе по краплинах,
Збираю себе по камінчиках,
Збираю себе по хмаринах,
Вплітаючи сонце у вінчики.
Збираю себе по пелюстках
У цілісну літа квітку,
Збираю себе по пір'їнах,
По клекотах в небі лебідки..."(Марія Дем'янюк)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка – наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну."(Марія Дем'янюк)
"Проліски не можна рвати! Так-так, Надійка добре це знала. І не лише тому, що вони занесені до червоної книги, а й через те, що це особлива квітка – квітка білосніжних мрій, або, як каже матуся, білоніжних мріянь. Проліски квітують ранньою весною. На тендітному пагоні з’являється біленький дзвіночок із довгуватих білих пелюстків. Це – домівки мрій. У кожній квітці живе чиясь світла мрія. Коли з’являється вітер, то пелюсткові дзвіночки дзвенять. Так мрії поміж собою спілкуються. А ще вони ой як полюбляють танцювати! Вилітають зі своєї квітки, беруться за руки та рухаються по колу. Оскільки мріяння завжди добрі й щирі, то вони сяють. Отож під час танцю світлих бажань утворюється сяюче коло, або такий собі вінець із мрій. Весні дуже подобається цей віночок. Вона радо одягає його, а тоді мандрує повсюди, наспівуючи ніжні мелодії. Від привітних усмішок Весноньки та її пісень весняніє усе довкола: на деревах наливаються бруньки, птахи радо виспівують, а земля дістає пензлик і фарби, щоби у подальшому намалювати довкола сині підсніжники, різнокольорові крокуси: білі, сині, блакитні і, звичайно, жовті – кольору сонця. Та цьогоріч Весна забарилася..." (Марія Дем'янюк)
"Зайчики дрімають в нірках, Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли, Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома, Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок, Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти - Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку, Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички, Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома: Це позиція свідома!""
(Марія Дем'янюк)
«А минулого року Святий Миколай поклав мені під подушечку різочку. Так-так — різочку!, — пригадував Михайлик. — І коли раненько, щойно розплющивши очі, я зазирнув під подушечку, то ой як розчарувався. Почав згадувати, коли це я був неслухом. І згадав, як літечком відламав гілку зі смородинового куща, щоб зробити пахучий прутик. І як бігав з ним аж допоки дідусь не покликав мене й не почав говорити про те, що деревця та кущі відчувають біль так само як і люди. Мені було дуже соромно, але ж я нічого не міг заподіяти: як то кажуть — відламану гілку до дерева не прилаштуєш. Довго я засмучено розглядав таки не дуже приємний дарунок від Миколая, аж допоки в кімнату не зайшов дідусь. «Оце то подарунок, — сказав він, — мабуть, щось накоїв. Нумо разом пригадаємо»..." (Марія Дем'янюк)
"Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.
Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги
Окрасою грядки..."(Марія Дем'янюк)