Публікації за тегом: Інга Квітка

"...Побачили воєводи, що король знову став колишнім, й впали перед ним на коліна. Дівчина розгубилася та подивившись на щура, який весело помахав їй хвостом та щез у траві, погодилася вийти заміж за короля. Вибачився король перед всіма за те, що ледь не почав війну, та відправився зі своїм військом назад додому. Наказав він покликати чаклуна до себе. Хотів його покарати, та його наречена попросила не робити цього. Махнула вона чарівною гілочкою перед чаклуном, і той замовк назавжди, бо не зміг побороти свою лють та подобріти.
А король замість війни прославився на увесь світ своєю добротою." (Інга Квітка)

"Наближається найособливіша ніч у всьому світі... Різдвяна. От вже й ялинки в домівках прикрашені різнокольоровими кульками, зелені гілочки вдягнуті в яскраві, сяючі гірлянди, а шишечки, немов зелені вогники визирають з-під іграшок то тут то там. Морозець тріщить, аж кашляє. Вітер холодний завиває, свистить, безжально снігами дороги закидає. Тільки дихне, як відразу підкине білу ковдру аж до самісіньких хмар, потім трохи зглянеться, видихне, й сніжок знову на землю відпустить". (Інга Квітка)

"Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали листи до Миколая. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які впродовж року були чемними, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою. Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая була пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали вірити в нього? Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала..." (Інга Квітка)

"Це було дуже давно. Прийшла зима. Заблукав грудневий морозець по світу. Тільки-но дихне, як дерева та кущі аж до землі гнуться. Охопились дні густим туманом, й щезло яскраве сонечко. Та ось нарешті розступилися хмарини, і – диво… з’явились у небі крижані коні. Змахнули вони своїми гривами, знову крихітний вогник засяяв. Розправив він свої промінчики. До дерев та річок потягнувся! І тоді білий сніг на гілочки посипався. Поспішили крижані коні на землю, аби усе живе про свято сповістити! Як побачили їх птахи, ох і зраділи ж… Горобці, і сороки, снігурі й голуби змахнули своїми крилами. Закружляли між хмарин, заспівали пісню святкову.." (Інга Квітка)

"Було це колись дуже давно. Жила на землі прекрасна країна. Звали цю країну - Україна. Була та країна настільки красивою, що коли її хтось бачив, відразу хотів навчитися на її мові розмовляти.Все живе, від пташки до квітки в цій країні, почувши найчарівнішу, мелодійну мову говорили на ній. Квіти пританцьовували. Від вітерця ледь заколишуться й повторюють слова, що немов найніжніша мелодія лунають. А сонечко… що тут й казати, ледь українську мову почує, вмить починає світити ще яскравіше". (Інга Квітка)

"Жив на світі один цар. Був він дуже злий, підлий та жорстокий. Володарював на своїх землях багато років, але для свого народу нічого доброго не робив. Не піклувався цар про своїх людей, лише про власні вигоди думав. Любив поганий цар на чужі землі задивлятися. На одну країною війною піде — шмат землі відбере, до другої з мечем в руці увірветься — море привласнить, в третьої — худобу вкраде, пшеницю потопче. Багато горя він у світі накоїв. Стільки сліз людських через нього пролито було, що коли їх всі разом зібрати, певно увесь світ у воді б потонув. І от одного разу повертався злий цар з війни та завернув до сусідньої країни. Здалося йому, що таких зелених лугів та лісів, прозорих рік та озер ніде нема. Вразили його і родючі поля, на яких завзято працювали люди. Вони наче й не помічали, що цар спостерігав за ними. Потихеньку землю обробляли, з такою повагою та любов’ю до кожної її крихти ставилися, ніби серця матерів своїх в руках тримали..." (Інга Квітка)

"Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову: "Кхе-кхе...". До своєї ввечері ледь доторкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, ввімкнув нічник та й заговорив: "Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю. Ще з давніх прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову українську землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов’їна, завжди — немов кістка в горлі були нашим ворогам.Тому козакам постійно треба було захищати рідну землю від недругів. Отож, якби вони, як ти, свою вечерю на тарілці залишали, а хліба і зовсім не їли, хтозна… чи змогли б вони нашу неньку рідну до цього часу вберегти?.."" (Інга Квітка)

"В прадавні часи жили на світі дивні істоти, які на відміну від звичайних людей володіли безліччю чарівних вмінь. Звали їх чаклунами та відьмами. Зовні вони мали обличчя, ноги та руки, як у звичайних людей, а от величезні, чорні, воронячі крила за їхніми спинами давали їм можливість літати, як птахам! Вони з легкістю підіймалися до самісіньких небес та парили між хмарами. В ті часи людей геть замучили безкінечні війни між собою, хвороби та бідність. Не витримавши постійних випробувань від долі, люди вирішили піти до чаклунів, щоб попросити тих про допомогу. Чаклуни пожаліли людей, вилікували їхні хвороби, подарували багато золота та дозволили жити поряд з собою. Але натомість попросили лише про одне — ніколи не воювати! Раз та назавжди чаклуни заборонили людям війни. Багато років так і було, доки... на один з престолів у світі не сіла нова княгиня. Дуже позаздрила ця нова княгиня силам чаклунів та відьом. Розуміла вона, що поки людство буде слухатися чарівників, не зможе вона ні на кого піти війною. А їй, княгині, дуже хотілося якомога більше земель собі загарбати..." (Інга Квітка)

Інга Квітка – редактор, новинар, автор казок та творів для дітей. Народилася 22 жовтня 1986 року у місті Світловодськ Кіровоградської області. Закінчила Національний авіаційний університет за спеціальністю "психологія". Працює редактором стрічки новин, живе у Львові. Увесь свій вільний час пані Інга присвячує написанню дитячих казок.  Читаймо!!! ;))