Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
93. УМІЙТЕ ЗРОБИТИ ДОБРОЧЕСНІСТЬ ПРИВАБЛИВОЮ
Якщо 17-річних тягне до яскравого, значить, треба найвищі принципи нашої етики й моралі зробити яскравими. Дехто з педагогів вважає: наші моральні принципи самі по собі такі прекрасні, що не потребують якоїсь особливої форми подачі, не потребують «прикрашення». Це далеко не так. Чим благородніший принцип, тим яскравішою, виразнішою має бути діяльність, яка розкриває цей принцип.
Будь чесним, правдивим, нетерпимим і непримиренним до лицемірства — якби ми тільки без кінця повторювали ці слова, вони перетворилися б для вихованців у надокучливі нотації — до них ставилися б як до дуже корисного, але відразливого риб’ячого жиру. Чесність, правдивість, нетерпимість до обману повинні стати хвилюючою, привабливою, принадною діяльністю (зазначимо в дужках, що влиття, єдність діяльності й доброчесності — одна з головних проблем практичної педагогіки). Нам вдалося досягти того, що юнаки й дівчата не списують, не підглядають у підручник під час виконання самостійної роботи: соромно самим перед собою. Якби ми без кінця повторювали: трудитися своїми силами — добре; списувати, користуватися чужою працею — погано, наші хороші повчання перетворилися б в набридливі нотації.
Ми спонукаємо вихованців до діяльності, яка розкриває красу, привабливість доброчесності. Змалку щороку в дні літніх канікул наші учні кілька днів живуть у Школі під голубим небом. Так називаємо ми солом’яні або зроблені з гілля курені, в яких у жарку літню пору влаштовуються діти. Тут не тільки повне самообслуговування, але й самозабезпечення всіма необхідними продуктами харчування. Перед тим як перейти в Школу під голубим небом, діти приносять у свою схованку (в усьому потрібна романтика) продукти, складають їх у паперові мішки і в металеві банки. Тут немає ніякого обліку, кожний приносить продукти тоді, коли в схованці немає нікого. І не було випадку, щоб хто-небудь пішов на обман: це немислимо уявити. Діти тут самі відчувають, що своєю працею, своїми турботами вони створюють радість для колективу. І якби в когось зародилася думка обманути колектив, усі поставилися б до цього, як до спроби вкрасти радість.
У роки дитинства й отроцтва діти мають свої матеріальні цінності — колективні бібліотечки. Коли клас припиняє своє існування, бібліотечка передається молодшим школярам. В окремих випадках бібліотечку дарують одному з молодших школярів. Ця подія хвилює юнаків і дівчат, запам’ятовується на все життя.
Наші юнаки й дівчата прагнуть принести радість тим, хто вже не може трудитися, живе самотньо. Щовесни старшокласники розбивають кілька квітників для одиноких старих. Ця праця — оточена романтичним ореолом доброчесності. У ці дні юність переживає думку: всі ми станемо старими, про всіх нас будуть турбуватися молодші покоління. Як потрібно, щоб ця думка переживалась у роки отроцтва і юності! Вона облагороджує юнака, робить його справжнім чоловіком. Вона готує дівчину до великої материнської місії. Романтична, приваблива праця, яка виражає турботу про старість,— це найпотрібніша, найблагородніша діяльність. Не упускайте, мій друже, жодної можливості, щоб доторкнутися до того потаємного куточка душі вихованця, де зберігаються думи й тривоги про старість. Турбота про старих — це найзворушливіша любов до людини. Байдужість до старості жорстоко мстить суспільству — виростають люди з кам'яними серцями.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 637 - 638.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.