Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
85. ЯК СПОНУКАТИ ДО САМОВИХОВАННЯ В ПРАЦІ Й НАВЧАННІ
Для цього необхідна насамперед атмосфера праці, яка б оточувала вихованця в школі й дома. Неробство — чи то на уроках, чи то вдома — перетворює в пустий звук найцінніші повчання відносно того, як працею виховувати самого себе.
Є загальні повчання, однаково цінні для різного віку. Вони в нашому педагогічному колективі виражаються в таких істинах;
1. Пам’ятай, що без праці людина вироджується — перетворюється в огидну, мерзенну істоту.
2. Людину узнають по колосу пшениці, яку вона посіяла і виростила,— так говорить народна мудрість. Ти виражаєш сам себе своєю працею. Дерево, вирощене твоїми руками,— це ти, твоя працьовитість і майстерність. Твій робочий зошит — це теж ти, твоя праця, твій обов’язок перед батьком і матір’ю.
3. Навчаючись за шкільною партою, ти береш у борг у старших поколінь матеріальні цінності, необхідні тобі для життя. Мати й батько дають тобі хліб і одяг, книжки й наочні посібники для того, щоб ти вчився й готувався трудитися в майбутньому. Твій обов’язок — якнайраніше почати продуктивну працю, допомогти сім’ї заробляти гроші для того, щоб за них купували тобі одяг, взуття, підручники.
4. Знай, що праця — нелегка справа. Праця немислима без поту, втоми, напруження фізичних і духовних сил. Праця не може бути такою ж цікавою, як гра, забавка, розвага. Праця цікава іншим — тим, що, вкладаючи в роботу свій розум, мудрість, напруження своїх рук, людипа створює потрібні й красиві речі — творить життя і красу, утверджує, виражає в речах саму себе. Людина живе сімдесят, вісімдесят років, а дуб, посаджений і вирощений її руками, може прожити сімсот, тисячу років. Залишай себе в праці — і ти будеш щасливим.
5. Із самого початку праці вмій уявити її завершення. Не бійся одноманітності, нехай не лякає тебе в роботі те, що і сьогодні, і завтра, і місяць підряд треба робити одне й те саме. Праця — як сходження на високу гору: її сяючої вершини не досягаєш, якщо не пройдеш важкою, вис-нажливою кам’яною стежкою.
6. Праця робить людину зрілою і мужньою. З шести-річного віку починай роботу, розраховану на кілька років. Живи так, щоб уже в десятирічному віці, оглянувшись на-зад, побачити те, що ти зробив своїми руками,— плодонос-не дерево, родючий грунт, створений на тому місці, де ніколи нічого не росло. Мудрість науки, світло знань по справжньому відкриються перед тобою лише тоді, коли трудяться твої руки, коли ти знаєш, що таке піт, трудова втома, мозолі.
7. Навчання стане для тебе працею і ти зможеш керувати сам собою, оволодіваючи знаннями, лише тоді, коли ти вмієш долати труднощі в роботі, де зливаються майстерність рук і мудрість розуму. Тільки той, хто вміє думати, працюючи, збагне таємницю роботи думки.
Пам’ятай, що рідко хто народжується з природними задатками Ньютона чи Ейнштейна. Розраховуй на найгірше — на те, що природа обділила тебе. Виробляй, розвивай свої здібності працею, творчістю.
8. Ніколи не залишай початої справи, доводь її до кінця. Якщо ти звикнеш кидати почате і без кінця переходити від одного до іншого, ти станеш ледарем і неуком.
9. Знай, що майстерність безмежна. Можна десятки разів переробляти одну й ту саму роботу, щоразу піднімаючись на нову сходинку досконалості. Виховуй у собі майстра, умій бути невдоволеним тим, що ти вже зробив. Є сотні спеціальностей, всіма ними ніколи не оволодієш. Оволодівай чим-небудь одним, але оволодівай так, щоб бути господарем у своїй справі.
Ці повчання доходять до свідомості вихованців лише за певних умов. Вони залишаться звуком пустим, їх навіть не зрозуміють вихованці, ніби ви говорите з ними невідомою їм мовою, якщо в школі немає атмосфери радості праці. У школі має панувати радість праці. Що ж це таке?
Радість праці — це самовираження в праці. Це той складний духовний стан, коли людина з подивом і захопленням бачить витвір своїх рук, знаходить у ньому саму себе, своє напруження, години одноманітної, нічим не примітної праці. Щоб зробити працю сферою самовиховання (а без трудового самовиховання взагалі самовиховання немислиме), треба дати кожному вихованцеві радість праці, добитися того, щоб праця стала творчістю. У праці починаються ті пошуки самого себе, які, триваюча кілька років, завершуються становленням покликання.
Радість праці, трудова творчість, пошуки самого себе — усе це можливе лише в тому разі, коли в праці розкривається індивідуальність. Трудове самовиховання — це не просто вихід на збирання картоплі, на збір металолому. Це заглиблення в самого себе, злиття розумових сил і майстерності рук, свідома постановка мети й подолання труднощів. Я ще раз підкреслюю, що трудове самовиховання неможливе без напруженої думки, без розумової творчості, без книжки, без того виходу за межі елементарної шкільної програми, з якого починається становлення покликання. Там, де немає цікавих уроків, де в одухотвореному слові вчителя на уроці учень не чує заклику випливати в безмежний океан знань і не йде на цей заклик,— трудове самовиховання неможливе. Неможливе воно й там, де в кожного вчителя немає своїх вихованців, де кожний учитель не залишає себе в своїх вихованцях завдяки глибокій закоханості в науку.
Якщо все це є, тоді давайте кожному своєму вихованцеві таке трудове завдання, яке пробудило б у нього захопленість, одухотвореність, потребу знати більше, ніж він внає. Ваш вихованець захоплюється, наприклад, дослідами з грунтознавства. Ви помічаєте: у нього в очах загорається вогник цікавості, коли ви розповідаєте про складні біохімічні процеси, що відбуваються в грунті. У вас є біологічний кабінет, є теплиця. Відведіть своєму вихованцеві куточок, зацікавте його дослідом: мертву глину можна перетворити в живий грунт. Разом з ним ви поселяєте в грунт корисні мікроорганізми; за вашою порадою вихованець ваш створює умови, сприятливі для життєдіяльності мікроорганізмів. І ось почалося самовиховання: підліток уже не може залишити свій куточок. Він засиджується за ящиком з грунтом, за пробірками й мікроскопом, за книжками до півночі. Ніякого спонукання тепер не потрібно — людина запалилася. Тепер остерігайтесь, щоб вихованець ваш не охолов до справи. А для цього необхідні дуже тонкі, тактовні доторкання вихователя до вогника захопленості: його треба підтримувати.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 612 - 614.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.