Збірка дитячих віршів про зиму (Микола Вінграновський)

Микола Вінграновський

Новорічна заяча пісня

Хоч раз на рік ми можем не бояться —
Діду Морозе, ніс нам холоди!
Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!

Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —
З капустою у Діда пироги!
І лише літо нам оте, яке ще буде,
Щоб ми до нього бігли крізь сніги.

Від ластівок вітальні телеграми
Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.
Вітри ж тим часом білими руками
Нам вуха труть, аж в носі коле нам!

Хоч раз в житті ми можем не бояться,
Не плутать свої заячі сліди!
Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
1970

* * *

Як ішли неквапи зиму зимувати

У Неквапи білі лапи,
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.

А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
І метеличок бринів.

Йшли Неквапи-непоквапи,
Мабуть, і недовго йшли,
Але ж бачать: жовті шати
Вже гаї собі вдягли.

Що робити, як не мати —
Літа й осені нема!
Бігли-бігли Непоквапи —
На гаях уже зима.

І Неквапа білолапа,
І Неквапоньки — у сни…
Нащо квапитись Неквапам
Через зиму до весни?
1968

* * *

Синичко, синичко

— Синичко, синичко,
А де твоя спідничка,
І ти на морозі
Ходиш в босій нозі?

— Була на весіллі,
Була й на похміллі,
І моя спідничка
Там, де й черевички.

— Сороко, сороко,
А де твоя сорочка,
Що ти на сніжини
Та без сорочини?

— Була на хрестинах,
Ще й на іменинах.
Мені ті хрестини,
Що без сорочини.

— Синичко-сороко,
А де ж ваше око,
Що ні спідничини,
Ані сорочини?
1968

* * *

Куди тобі, сонечко?

— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.

— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!

— Що ж мені робитоньки?
Я пішло.
На затоки й витоки,
Де було.

Там я і сидітиму
На горі,
На морозі грітиму
Снігурів!
1968

* * *

Іде кіт через лід

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Коли чує він: зима
Його біла підзива.

— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
1969

За матеріалами: Микола Вінграновський. "У неквапи білі лапи". Оповідання та вірші. Художники Петро Гулин та Надія Кирилова. Київ, «Веселка», 1989, 56 с.

Більше творів Миколи Вінграновського на нашому сайті:

Твори Миколи Вінграновського
 
 Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...