Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
35. ЯК ДОБИТИСЯ, ЩОБ УЧНІ БУЛИ УВАЖНИМИ
Я йду з двадцятьма сімома маленькими дітками на луку — треба показати їм, як різні рослини розповсюджують своє насіння. Рослини, до яких ми йдемо з малятами, ростуть десь аж у кінці луки. Щоб утримати їх усіх біля цих рослин, я прив’язую хлопчиків і дівчаток до себе тоненькими шовковими ниточками уваги. Це справді символічні узи. Серед рослин, поряд з ними — десятки найрізноманітніших дуже цікавих речей, і варто дитині тільки підійти до якої-небудь з них, як шовкова ниточка перервалася, і те, про що я розповідаю, що показую дитині, вона вже не чує,, не бачить — думка її вже десь далеко. Ось спурхнув барвистий метелик, до нього звернулися цікаві оченята Вані й Колі, Ніни й Наталочки — і вже перервалися чотири шовкові ниточки. З-під ніг стрибнула жабка — ще кілька ниточок перервалося...
Таке дуже часто буває й на уроках. Як же утримати біля себе зграйку цих непосидючих, допитливих малят, готових щомиті кинутися за метеликом? Як захопити підлітка розповіддю про нудні, нецікаві речі, підлітка, у якого в момент початку вашої розповіді на думці щось цікаве, захоплююче, хвилююче?
Керування увагою — одна з найтонших і ще дуже мало досліджених сфер педагогічної праці. Щоб керувати увагою, треба глибоко знати психіку дитини, її вікові особливості. Багато років роботи в школі переконали мене в тому, що оволодіти увагою можна, лише створивши, утвердивши, зберігши її певний внутрішній стан — емоційне піднесення, інтелектуальне натхнення, пов’язане з почуттям панування над істиною, з переживанням розумової гордості.
Цей стан треба створювати всією системою розумового виховання. Стан емоційного піднесення, про який іде мова, неможливо створити якимись спеціальними способами на самому уроці, наприклад, тільки вдало підібраними засобами наочності. Цей стан залежить від багато чого — від культури думки й почуття, від кругозору учня.
Оволодіння увагою — це дуже тонкий, філігранний вплив педагога на мислення дитини. Я знаю, наприклад, що учні протягом року вивчатимуть із зоології багато на перший погляд нецікавого — будову організму черв’яків, їх життєдіяльність. Під час вивчення цього матеріалу ніяк не оволодієш увагою дітей, якщо в їхній свідомості не буде думок, за які, як кажуть, «можна зачепитися». Увага учнів тут передбачає знання ряду істин, у світлі яких зовсім нецікавий матеріал сприйматиметься як цікавий. Такими істинами в цьому випадку є: роль корисних черв’яків (наприклад, дощового) в утворенні ґрунту, в життєдіяльності рослин, загальна рівновага між явищами природи, прихована від погляду залежність одних явищ від інших.
Готуючи потрібний мені емоційний стан учнів, необхідний для уважного сприйняття матеріалу про черв’яків, я даю підліткам цікаві книжки про природу, про життя ґрунту. Мої розповіді й пояснення, пов’язані з нецікавим, з першого погляду, матеріалом, спрямовані до думок учнів. Я ніби доторкуюсь до їхніх думок і те, про що ведеться розповідь, викликає в їхній свідомості інтерес. Інтерес цей викликається передусім внутрішніми стимулами, спонуканнями: тим, що думка, яка відклалася в свідомості школяра в процесі читання; ніби оживає, оновлюється, спрямовується до моїх думок,— учень не просто чує, сприймає новий для нього матеріал, він видобуває з глибини своєї свідомості факти, явища, думає над ними.
Мимовільна увага має поєднуватися з довільною. Це поєднання з’являється тоді, коли учень, слухаючи, думає, що можливе лише за умови, коли в свідомості вже є «приманка для мислення» — учневі вже дещо відоме про той предмет, який розглядається на уроці. Чим активніша думка в процесі Сприймання навчального матеріалу, тим легше учневі навчатися.
Увага, підготовлена читанням, — одна з найголовніших умов полегшення розумової праці. Там, де на уроках мимовільна увага учнів поєднується з довільною, немає виснаження, втоми.
Якщо вчитель не думає над тим, щоб створити в учнів внутрішній стан емоційного піднесення, інтелектуального натхнення, знання викликають тільки байдужість, а нечутлива розумова праця приносить утому. Навіть найсумлінніший учень, умисне зосереджуючи свої зусилля на усвідомленні й запам’ятовуванні матеріалу, швидко «вибивається з колії» — втрачає здатність осмислювати причинно-наслідкові зв’язки. І чим більше він напружується, тим важче йому втримати думки. Ті школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхово опановують знання на уроці і все перекладають на домашню роботу. Перевантажені домашніми завданнями, вони не мають часу для читання наукової літератури, журналів. Так утворюється «зачароване коло».
Загальновідомо, що інтерес до предмета й увага учнів збільшуються засобами наочності. Але наочність як принцип навчання має ширше значення, а якщо вбачати в наочних посібниках тільки засіб збудження уваги учнів, то це загрожує примітивізмом і в навчанні, і особливо в розумовому вихованні.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Сто порад учителеві. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 501 - 503.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.