Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
27. ЯК ЗЛИТИ ДУМКУ Й ПОЧУТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ГІДНОСТІ
Це теж одне з дуже тонких питань нашої педагогічної праці. Як досягти того, щоб учень гордився, що він навчається добре? Щоб у своїх успіхах, у знаннях відчував громадянську гідність?
Я твердо переконаний: шлях до здійснення цієї мети в тому, щоб знання, інтелектуальне багатство були самовираженням особистості.
Виховну роботу в цьому напрямі треба починати з молодших класів. Виховуючи молодших школярів, я прагнув здійснити принцип: кожний учень повинен зробити свій внесок в інтелектуальне життя колективу.
Власні знання, думка, уміння мають переживатися як честь, як гідність. Цього аж ніяк не можна досягти тільки тим, що учнівський колектив знає, як цей школяр учить уроки, слухає, як він відповідає.
З малятами-першокласниками ми почали ось із чого: завели альбом колективної творчості під назвою «Світанкова зоря». У нас стало звичкою весняного й літнього часу вставати дуже рано, на світанку, виходити в сад, на берег ставка, зустрічати схід сонця. Кожному було відведено сторінку (хочеш — дві-три) — малюй те, що ти полюбив у природі, і напиши одну єдину фразу, кілька слів, «але щоб ці слова були, як гарна пісня»,— так ми говорили. Кожній дитині, звичайно, хотілося намалювати, написати щось гарне. Гарна картинка, красиве слово — у цьому кожний вбачав свою честь. У мене й зараз зберігається цей альбом.
У другому класі ми зимовим присмерком складали оповідання й казки. Кожний розповідав чи про те, що було в його житті, чи про те, що він вимріяв, що вигадав. Важко передати, з яким зацікавленням ставилися діти до цієї творчості: уміння вигадувати, розповідати переживалось кожним як моральна гідність.
З кожним роком обмін розумовими, духовними багатствами все більше визначав стосунки між дітьми. У III і IV класах почалися «вечори книжки»: діти розповідали зміст прочитаних книжок, читали їх уголос, декламували вірші и уривки з художньої прози. Це було своєрідним змаганням розуму й майстерності.
Починаючи з V класу, мої вихованці стали активними мудрими вихователями своїх молодших товаришів-дошкільнят та учнів І — II класів. Дванадцять п’ятикласників керували маленькими гуртками поетичної творчості. У кожному гуртку було 5 — 7 малят, п’ятикласники вчили їх складати твори-мініатюри про природу, читали маленьким друзям свої власні твори й вірші; це утверджувало почуття гідності в старших.
У VI — VII класах кілька учнів стали керівниками гуртків юних математиків І - III класів. Діти розв’язували й складали задачі на «кмітливість». Протягом усього періоду навчання в V — VIII класах учні були також керівниками груп-гурткїв вивчення іноземної мови: першокласники й другокласники вчилися читати й розмовляти по-французькому.
У VII — X класах кожний вихованець виступає на вечорі науки й техніки з доповіддю або повідомленням. Кожний підліток у нас вважає справою честі якнайкраще підготуватися до такої доповіді чи повідомлення.
Усі ці форми роботи спрямовані на те, щоб знання, інтелектуальне життя переживалися школярами як їх моральна гідність. Педагоги так виховують дітей, щоб у їхньому середовищі неуцтво, байдуже ставлення до книжки вважались аморальними.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 485 - 486.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.