Євген Гуцало. "Без дороги ходить дощ" (вірші для дітей)

Євген Гуцало

КАЧКА

Гуска з гускою до качки
Йшли й казали:
— Ми лякачки!

— Ти лякачка! 
— Й ти лякачка,
бо удвох ідем до качки.

А якби ми не лякачки,—  
по одній ішли б
               до качки.
— Може, качка 
теж лякачка? — 
запитала гуска 
в гуски. —
Може, качка 
теж лякачка, 
раз до нас не видно 
                качки?
— Раз до нас не видно 
                   качки,
значить, качка — 
не лякачка.
А коли ми вдвох
                до качки,— 
значить, ми таки
                лякачки.

ЛИС ЗУСТРІВ У ЛІСІ ЛИСА

Лис зустрів у лісі лиса.
Лис із лисом обнялися.

—    Здрастуй, лисе!
—    Здрастуй, лисе! —
Й знову звірі обнялися.
—    Ти не лисий?
—    Я не лисий...
—    Так чому ти звешся лисом?

—    Але й ти зовешся лисом, 
хоч і ти також не лисий!
—    Чом я лис?
—    А чом я лис?
—    Бо я лисом в лісі зріс.
—    І я лисом в лісі зріс.

Й лис із лисом 
           розійшлись. 
Й розійшлися
           лис із лисом: 
той — не лисий, 
й той — не лисий! 
Розійшлися —
            та й гадали: 
і чому їх так назвали?

ЇЖАЧИХА І ЇЖАК

Їжачиха і їжак 
не помиряться ніяк.

— Ти колючий! Пострижися! 
— Ти колюча! Не колися!

— Я колючий?
           Хто б казав! 
— Нащо ти колючу взяв?

— Від колючого я чую! 
— Я колючій не дивую!

— Не дивуєш? От дивак! 
А іще ж, либонь, їжак.

— Не дивуєш? От дивачка, 
а іще ж, либонь, їжачка...

Їжачиха і їжак 
не помиряться ніяк.

МАМО, СТАЛО ХОЛОДНО

— Мамо, стало холодно, 
надворі зима, 
а в Кота Котовича 
рукавиць нема.

— Мамо, стало холодно, 
надворі зима, 
а в Кота Котовича 
валянок нема.

— Мамо, стало холодно, 
пада білий сніг, 
а в Кота Котовича 
лиш сумні пісні.

— У Кота Котовича 
став червоний ніс, 
у Кота Котовича 
повні очі сліз.

— Тож Коту Котовичу 
гірко цілий день, 
хай в мої озується 
і надвір іде.

ДВІ ЛИСИЧКИ — ДВІ СЕСТРИЧКИ

У лисички 
є сестричка.
Та сестричка — 
теж лисичка.

Дві лисички —
дві сестрички —
мають коника та бричку.

Зветься коник
           стрибунець. 
Коник — справжній
            молодець.
А якби не стрибунець, 
був би він не молодець.

Дві лисички — 
дві сестрички — 
бричку
мають із травички: 
павуки її зв'язали 
й двом лисичкам — 
двом сестричкам — 
бричку ту подарували.

Дві лисички — 
дві сестрички — 
запрягали стрибунця 
й, сівши в бричку 
із травички, 
поганяли молодця.

Поганяли нагайкою 
із квіткою-китайкою.

В лісі сині дзвоники 
кланялися конику, 
кланялись лисичкам 
у зеленій бричці...

І куди їм Їдеться, 
і куди приїдеться?

Може, й досі Їдеться, 
ще кудись приїдеться.

Ще кудись приїдеться, 
раз так славно Їдеться, 
раз у лісі дзвоники 
кланяються конику 
і отим сестричкам, 
у зеленій бричці.

ФОНТАН

У колгоспі був баран. 
Звавсь баран той — 
Митрофан.

Якось вибрався баран 
подивитися фонтан,— 
й гайда в місто
            на майдан, 
де і був отой фонтан.

Зупинився на майдані — 
і стоїть перед фонтаном.

Дивувалися:    
— Баран
задивився на фонтан!    

Дивувалися:
— Баран
дуже схожий на фонтан!

А баран
той Митрофан
справді був немов фонтан.

Й думав так собі баран: 
«От якби в село фонтан! 
От якби в село фонтан, 
а фонтан той 
на майдан!

То б тоді сільський баран 
мав би свій
          сільський фонтан.
І не їхав би баран 
в місто на оцей майдан.
В місто на оцей майдан, 
щоб дивитись на фонтан!»

СИНЯ СКРИНЯ

Дерев'яна синя
             скриня
в хаті — справжня
             господиня.
Синя скриня
             всіх взуває,
синя скриня
             й зодягає.
В синій скрині
             є убори
без узорів
і в узорах.
В синій скрині
             є обновки
полотняні,
з льону, 
з шовку.
В скрині є весільна квітка. 
Є сережки. Є намітка.
В дерев'яній синій скрині 
Є намисто старовинне. 
Голки є. І є наперсток.
Є маленький
            срібний хрестик.
            
В дерев'яній 
            синій скрині 
з торочками є хустина. 
Ця хустина,
           мов жар-птиця, 
жаром грає та іскриться. 
Ця небачена хустина — 
ще бабусі Катерини.

В синій скрині
             є намисто,
самоцвітне, променисте.
 
В дерев'яній синій скрині 
є каблучка старовинна.
В скрині гребінь є 
                 із рогу,
що лежить там
             довго-довго. 
Рушники у синій скрині, 
мов птахи —
          зелені й сині. 
Плахта є, і є запаска — 
теж з бабусиної ласки. 
Бинди* є у синій скрині, 
бинди теж —
             зелені й сині.
Є вишневі, наче вишні,  
що в саду вродили пишно. 
Навіть заполоч у скрині 
ще бабусі Катерини!

В синій скрині
              дерев'яній 
скатертина є предавня. 
Скатертина ця
             предавня — 
про бабусю
             пам'ять славна.
             
Про бабусю Катерину, 
бо її ця синя скриня.
То бабуся все надбала — 
й нам у спадок
              передала. 
Добре нам цей 
спадок мати 
у веселій рідній хаті.

Дерев'яна синя 
             скриня
в хаті — справжня
             господиня. 
Наче й зовсім то не 
              скриня, 
а бабуся Катерина!

*Бинди - стрічки. 

ВОРОНА З ЛІСАБОНА І КРУК ІЗ ПРИЛУК

Якось стрілися — 
               ворона
із самого Лісабона 
і дзьобастий чорний крук 
із самісіньких Прилук. 
Гордо каркнула ворона:
—    Я — ворона з Лісабона! 
Гордо каркнув
             чорний крук:
—    Я — з самісіньких
                    Прилук! — 
                    
Й запишалися 
          ворона
із самого Лісабона 
і дзьобастий чорний крук  
із самісіньких Прилук.

БЕЗ ДОРОГИ ХОДИТЬ ДОЩ

—    Звідки дощ іде?
—    Із неба!
—    Де іде той дощ?
—    Де треба!
Без дороги ходить
                          скрізь —
через поле, через ліс.

—    А чи є у нього ноги?
—    Та нащо дощеві ноги, 
коли ходить без дороги!

ЗНОВ ПРИЙШЛА НА ЗЕМЛЮ ОСІНЬ

Знов прийшла на землю 
                   осінь,
розпустила сиві коси, 
а у неї в сивих косах 
позаплутувались оси.

Позаплутувались оси 
і бринять в її волоссі.

Дуже любить осінь 
                оси,
що бринять у сивих
                косах,
і, мабуть, що через оси 
та й назвали осінь — 
                осінь.

ВЕЛИКИЙ ТРУДІВНИК

— Я у тебе дармоїд, 
якось бабі каже дід.

— Ну, який ти дармоїд? 
Ти у мене славний дід!

— Може, справді
             славний дід, 
але й славний дармоїд, 
каже бабі впертий дід.— 
З'їв сніданок, з'їв обід 
і нестямивсь, як допіру 
з'їв добрячий підвечірок, 
а теперь от жду вечерю, 
бо такий я ненажера.

— Та який ти ненажера? 
Скоро матимеш вечерю. 
Ти — великий трудівник, 
все життя трудитись звик. 
Так багато працював, 
що, було, й недоїдав.
Ти у мене славний дід, 
зовсім ти не дармоїд.
 
— Ох і славно розказала!
Ти мене переконала,—
Так до баби каже дід.— 
Зовсім я не дармоїд.
Я великий трудівник, 
все життя трудитись звик. 
Я багато працював, 
я, було, й недоїдав.
Зовсім я не ненажера, 
а тому-то на вечерю каші дай, 
спечи пампушку 
й не забудь найбільшу 
                  грушку.
                  
— Каші дам, спечу 
                   пампушку,
не забуду дати грушку, 
бо великий трудівник 
їсти вволю не відвик! 

ПАВУЧИХА З ПАВУКОМ

Павучиха з павуком
павутину ткали
і тихесенько ладком
пісеньку співали:

—    Добре нам,
павукам,
павутину ткати,
добре нам,
павукам,
у кутку співати.

—    Добре нам,
павукам,
у кутку живеться,
добре нам,
павукам,
їсться тут і п'ється.

—    Добре нам, павукам,
в павутині жити.
Добре нам,
павукам,
сонних мух ловити.

—    Добре нам,
павукам,
павутину ткати,
добре нам,
павукам,
пісеньку співати!..

Павучиха з павуком 
павутину ткали 
і тихесенько ладком 
пісеньку співали.

ГОВОРИЛО МИЛО З ШИЛОМ

Говорило
мило з шилом
що у шила — 
гостре рило,
а тому-то рило 
в шила
дуже важко мити
               з милом.
                 
Ну, а шило 
з гострим рилом 
дивувалося із мила. 
Дивувалося із мила, 
що чіпляється до шила.

Говорило
шило
милу:
— Ох, вчепилося до шила 
Відчепись мерщій
               від шила — 
не потрібне шилу 
                  мило.
                  
Не потрібне шилу 
мило:
вік живе без мила 
шило.
Вік живе без мила 
шило —
й далі житиме без мила.

ЦАР ГОРОХ І ХЛОПЧИК ОХ

Жив на світі цар Горох. 
Був у нього хлопчик Ох.

Цар Горох
і хлопчик Ох
скрізь ходили тільки вдвох.

Цар Горох питався:
—    Ох,
правда ж, добре нам удвох?

—    Цар Горох, 
нам добре вдвох,— 
радо згоджувався Ох...

Якось ставсь переполох: 
загубився хлопчик Ох! 
Дуже бідкавсь цар Горох, 
що вони тепер не вдвох.

Ох
і охав цар Горох — 
тільки «ох» 
та тільки «ох»!..

Та знайшовся хлопчик Ох - 
знову радий цар Горох. 
Дуже радий хлопчик Ох, 
що минув переполох.

Цар Горох промовив:
—    Ох, дуже добре, що ми вдвох!
І промовив хлопчик Ох:
—    Ох і славний цар Горох!

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

Зайчик сонячний у Жені 
цілий день сидів у жмені.

Як заснув маленький Женя, 
то заснув і зайчик
                   в жмені.
Міцно спить до ранку в Жені
зайчик сонячний у жмені.

І встають уранці — Женя 
й зайчик сонячний
                 у жмені!