"Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…" (Леся Українка)

Леся Українка

ХОТІЛА Б Я ТЕБЕ, МОВ ПЛЮЩ, ОБНЯТИ

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
(16.11.1900)

За матеріалами: Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Київ. Видавництво "Наукова думка", 1975 р., том 1, стор. 260.