Світлана Пасенюк. Зимові поезії

    Світлана Пасенюк  

       ПРИХІД ЗИМИ

Ось, нарешті, вже й зима.
Вже мороз, тепла нема.
Побіліло все навколо:
Білі луки, біле поле.
Ось і гірка стала біла –
Не сидіти ж нам без діла.
Ми з повітки візьмем сани,
Ще покличем Юлю й Саню.
І підемо всі гуртом
Ми на гірку за селом.
Ось і гірка. Каже Саня:
– Та у нас одні лиш сани.
– Це нічого, – ми рішили
І разом на сани сіли.
І з гори летить клубок –
Різнобарвний колобок,
А в клубку отому: сани,
Юля, Валя, Люда, Саня.
Галас, сміх звідтіль лунає.
Люда сани доганяє,
Животом з’їзджає Юля,
Саня й Валя – в кучугурі,
Запорошені по вуха,
А над ними завірюха!
Та біди у тім нема,
Бо на те вона й зима!

              * * *

    БІЛОСНІЖНА ЗИМА

Тріщить мороз, щіпа за ніс.
Він, навіть, під кожух заліз.
Заліз у рукавички
І зарум’янив щічки.
А під ногами сніг рипить.
І з неба все летить, летить.
Білесеньки сніжиночки –
Немов легкі пушиночки
Намисто з неба зависа.
Ти подивись, яка краса
І дивуватись не втомись,
А все дивись, дивись, дивись
Нічого ж чарівніш нема
Ніж білосніжна ця зима.

    ЗИМОВИЙ РАНОК

Поглянь-но, друже, у вікно,
Доки краса не згасла.
Лиш чорне й біле, все одно,
Яке усе прекрасне.
Скупались в інеї сади
І в білім шумовинні
Казкові квіти розцвіли
На чорному корінні.
Ще пізнє сонце не встає,
Ще тіні й напівтіні
Та світить у вікно моє
Те біле шумовиння
Ніхто байдужим не пройде
Повз те казкове диво,
А у душі лиш промайне:
– О, Боже, як красиво.

           * * *

     ХУРДЕЛИЦЯ

За вікном хурделиця,
Розігралась віхола:
Скрізь сніжку насипала
Білого на втіху нам.
Ми візьмемо з друзями,
Лижі і санчата
Й підем за околицю
Зимоньку стрічати.
Не страшна хурделиця,
Не боїмся віхоли.
Граємося весело –
Сумувати ніколи.
Із сніжку пухнастого,
Отам, під горою,
Зліпимо бабусеньку
І візьмем з собою.
Снігова, бабусенько,
Ми – твої внучата.
Будем разом весело
Новий Рік стрічати.

                      МЕТЕЛИЦЯ

Хурделиця, метелиця понад землею стелиться.
Зав'южила, захужила дороги і сади,
Дрібним сніжком все сипала
І навкруги засипала усі людські сліди.

А ми – маленькі хлопчики,
Сіренькі два горобчики,
В віконце виглядаємо
І так собі гадаємо:

– Тітусенька метелиця, не треба дуже сердиться –
Либонь нема біди.
Посердишся, посердишся та все ж назад не вернешся.
Похужишся, пов'южишся – біля дороги влежишся.
А ми себе потішимо і на сніжку залишими
Дрібні свої сліди.

                         * * *

   ГОТУЄМОСЯ ДО НОВОГО РОКУ

Сніжинок сріблястих пухкі намистинки
Нанизують в небі біляві хмаринки.
І висне намисто – намисто кошлате,
Від темного лісу – до білої хати.
Пухнастих сніжинок легкі намистинки
Прикрасили в лісі зелені ялинки.
Завмерли ялинки, немов на картині.
Бояться згубити дрібні намистини.
Чудові, нівроку. Не ступлять ні кроку.
Красу зберігають до Нового року.
Щоб сонце сміялось, щоб люди раділи
І всю цю красу пам’ятати хотіли.

КОМУ І ЩО ПРИНІС ДІД МОРОЗ

Прийшов сьогодні Рік новий,
Йому радіють люди.
Проте у всіх у голові:
– А як же завтра буде?
Сьогодні свято, Дід мороз,
Який приніс дарунки, – 
Заглянуть хочеться усім:
"А що в нього у клунку?"
Відійде свято, й Дід мороз.
Залишиться із нами
Всього лиш те, що він приніс,
У клунку за плечами.
Комусь приніс у рік новий
Він щастя і удачу,
А ще комусь приніс старий
Таке, що той заплаче.
Проте не знаєм ти і я,
Кому і що судилось.
І всяк радіє, мов дитя.
Всю ніч всі веселились.
Таке життя! (Хай йому грець!)
Радіймо й веселімось!
Доки не взнаєм, накінець,
Кому і що судилось.

           * * *

НОВОРІЧНІ ПОБАЖАННЯ

Надворі мете сніжок,
Засипає поріжок.
Дід Мороз іде до хати
З новим Роком Вас вітати.
Він гостинці Вам приніс –
Побажань аж цілий віз:
І любові, і удачі,
І діток, котрі не плачуть.
Люблять тата, люблять маму,
Все робить уміють самі.
Щастя, радості, пісень –
Щоб було вам кожен день.
Щоб у затишне віконце
Вам завжди світило сонце.
Тяжко все перелічити.
Тож бажаю добре жити
В новім році вам усім!
Хай вас радує ваш дім!