Більше...

"Свої і чужі про велич Тараса Шевченка" - з книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко"


Дмитро Чуб (Нитченко)

ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО

(Шевченко в житті)

 

СВОЇ І ЧУЖІ ПРО ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Траплялись на світі письменники, які завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв чи пророків лунала скрізь, не зважаючи на арешти, заборони чи заслання. Ці генії з’являлись на світ переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. Іншим доводилось чекати довгі роки, доки світ визнав їхню всесвітню чи загальнолюдську вартість.
Світова велич письменника визначається багатьма складниками: його місцем у світовому літературному процесі, впливами на читача та на хід історичних подій, внеском нових ідей і нових мистецьких засобів та скарбів у загальнолюдську скарбницю культури. Тож і поява Шевченка пов’язана із дуже своєрідними обставинами в поневоленій Москвою Україні. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові 1805-го року та в Києві 1834-го. Також поява таких талантів, як філософ Григорій Сковорода, Іван Котляревський, що випередили Тараса Шевченка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий рівень.
З другого боку, боротьба Козаччини за волю України, а потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решти українського руху, що викликало велике обурення, навіть серед свідомішого панства. І, зрештою, щасливі обставини для Шевченка: його вроджений талант, допитливість, незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебували тодів в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою — все це було ґрунтом для появи його геніяльних творів.
Отже, тепер історичні перспективи, довготривала боротьба за Шевченка і дослідження його тварчости дали можливість точніше окреслити значення і місце нашого поета-мислителя як серед українських письменників, так і серед світових геніїв. Тим часом знаємо, що від виходу з друку першого видання «Кобзаря» і до сьогодні про Тараса Шевченка, його життя і його геніяльну творчість надруковано стільки статтей, розвідок, не тільки в Україні, а й по інших країнах світу, що їх тяжко навіть перелічити.
Аналізуючи й зіставляючи відгуки українських письменників, науковців та діячів, впадає в око той момент, що чужинці, які ознайомились з творчістю і життям нашого поета, раніше й переконливіше заявили про те, що Тарас Шевченко поет світового значення, що творчість Тараса Шевченка силою свого полум’яного й мистецького слова, силою своєї загальнолюдської правди переступила кордони своєї батьківщини.
При цьому слід сказати, що умови чи обставини для українського друкованого слова були тоді жахливі. Це бачимо хоч би й з листа Квітки-Основ’яненка до Шевченка, де він писав: «Надрукував 600 примірників, книжок, а продав усього 50, 200 роздарував, а 350 ніхто не хоче взяти й даром... Пани кажуть: хіба ми школярі? Пані кажуть: ми терпіти не можемо малоросійського язика». Та Тараса Шевченка не спіткали такі труднощі з розповсюдженням першого видання «Кобзаря», що вийшов 1840 року. Навпаки, його твори відразу пробили мур байдужости й ворожости до українського слова, піднісши відразу нашу мову й літературу на нечувану височінь, дарма, що відомий російський критик Віосаріон Бєлінський, висміюючи українську мову, писав: «Якщо й зможе в Малоросії появитися великий поет, то не інакше, як при умові, щоб він був «русским поэтом... сыном России».

Перші глибоко емоційні й захоплюючі відгуки на поезії Тараса Шевченка та на вихід його «Кобзаря» та «Гайдамаків» читаємо в листах тодішніх сучасників Шевченка — Квітки-Основ’яненка та Гребінки. А біограф Шевченка Михайло Чалий, що випустив три книжки про життя і творчисть Тараса Шевченка, писав: «Поезія Шевченка прозвучала високою піснею по всьому слов’янському світі, переконала в здібності українця до вищого поетичного розвитку навіть і тих, які «маючи вуха слу хати — не чують, маючи очі бачити не бачать». І далі зазначає, що «Муза нашого Кобзаря піднесла нарід у власних очах,а той православний нарід, який під гнітом кріпацької неволі, перестав себе вважати за створіння Боже». І далі підкреслює: «І дивовижна сила генія! Закинутий долею в темне царство кріпацтва, яке вбиває зародки всякого прояву таланту, всякий порив до розумного розвитку, — поет тяжкими зусиллями вибивається на світ Божий, самотужки поповнює прогалини в світі і, не маючи зразків, залишає нащадкам зразки незрівнянні».

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, видання 1987 року, Шевченко в житті, Свої і чужі про велич Тараса Шевченка


Ще сміливіше оцінювали творчість нашого поета пізніші письменники. Борис Грінченко писав: «Шевченко своєю національною свідомістю єсть геній, а своєю незмірною вагою, значенням у справі національного відродження свого рідного краю єсть явищем феноменальним, єдиним, може, на світі». Тому він вважає, що нашого Кобзаря слід ставити не в гурт безіменних народній співців, а в товариство інших світових поетів».
Одним з найбільших прихильників і популяризаторів творчості Шевченка був Іван Франко. У своїй автобіографії він писав, що коли був ще в молодших клясах гімназії, то такі книжки,як «Переяславська ніч» Костомарова та «Русалка Дністровая» для нього були незрозумілі, «За то Шевченка, — згадує Франко, — я вивчив майже всього напам’ять».
Тож не даром Іван Франко написав не одну статтю про творчість Тараса Шевченка, перекладав його поезії німецькою мовою, а також часто виступав з декламаціями його поезій.
Сучасник Шевченка, літературознавець Павлин Свенцицький, пишучи про українську літературу 19-го віку і порівнюючи, хто з письменників більше відбив життя і душу свого народу, зазначає: «Хто не чував про Шевченка? Хто не знає чудових його творів? (Великі поети: Байрон, Ґете, Словацький, великий і поет Шевченко! З тими поетами до ряду він став, перевищив їх, величний! Доказати легко. Всі тамті поети в творах своїх власну лиш проявляють індивідуальність. За Англію не промовив Байрон; не виявлена в Гете Німеччина; всієї Польщі не добачимо у Словацькім; а погляньмо, чи є найменша проява життя України, щоб не відбилась вона, мов у чистому дзеркалі, в Тарасових поезіях? Вона живе своїм поетом, пишається в ньому; в поезіях його вона вся. Поміж 15-ма мільйонами не подибуємо душі живої, щоб не спорупшлась в грудях на відгомін Кобзаревої пісні. Байрона — пише він далі, — розуміють два мільйони англічан, Ґете — мільйон німців, Словацького — півмільйона поляків, Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів», — так закінчує Свенцицький своє порівняння з велетнями чужих літератур.
Недаром і Пантелеймон Куліш, який часом нападав на Шевченка за його російські поеми та оповідання, писав: «...се вже був не кобзар, а національний пророк», а поруч дуже важливу оцінку дав і Іван Франко про Шевченка, пишучи: «Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя». А в іншому місці висловив знову глибоку думку, пишучи: «Він терпів 10 літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж 10 побідних армій».
Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка часом декого навіть лякала. Письменник й історик Микола Костомаров згадує про свою одну зустріч з Шевченком у Києві, де наш поет прочитав йому свої не друковані ще вірші. «Мене обдало страхом, — писав у спогадах Костомаров, я побачив, що Шевченкова муза роздирає завісу народнього життя... Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпну ти або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові, — закінчує Костомаров, — він забуває, що він людина».
Але великі успіхи й популярність Шевченка декого з росіян, не кажучи вже про царських урядовців, навіть дратували. Таке трапилося з журналісткою Е. Штакеншнейдер, коли після заслання Тарас Шевченко виступив в Петербурзі на літературному вечорі, де брали участь і видатні російські письменники. У своєму щоденнику вона записала: «От вік вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пассажу просто з небес. Ледве він зайшов, як почали плескати, тупотіти, кричати... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський більший мученик за ту правду... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але не так. От і розбери» — закінчує вона свій запис. Але треба зазначити, що майже всі ті прихильники Шевченка серед росіян, відразу ставали проти Шевченка, коли заходила мова про самостійність України.
Активними популяризаторами життя і творчости Тараса Шевченка з українців були його біографи й дослідники творчости: М. Чалий (1816 — 1907), О. Я. Кониський (1836 — 1900), проф. В. Дорошенко (1879 — 1963), проф. Павло Зайцев (1886 — 1965). А з сучасних професор д-р. Ю. Бойко-Блохин, проф. П. Одарченко, проф. Ю. Луцький та багато ще в Україні сущих.
Але одно діло, коли Шевченка високо оцінює своя критика, свої фахівці літератури, а інше — коли про нього говорять діячі та знавці літературного світу.
Починаючи від 1843 року, тобто за два роки після виходу Шевченкового «Кобзаря», коли в Німеччині з’явились перші прихильні відгуки про його творчість, щороку все більше й більше по всіх країнах світу виходили з друку нові й нові розвідки, статті, окремі видання про неперевершену силу, мистецтво, і загальнолюдське світове значення творчости нашого Шевченка.
Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської Академії Наук, Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури... в історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко... В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від брондзи».
Австрійський письменник, дослідник творчости Шевченка, Карл Еміль Францоз у своїй прачі про нашого поета ще в 1878-му році писав: «В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу, геніального поета. Його талант не міг повністю розвинутись, та вже одне те, що він зміг написати, забезпечує йому безсмертну славу». А про біографію Шевченка він каже: «Його біографія читається, як роман, в якому герой, замість вийти з темряви до світла, потрапляє з ночі в ніч».
Багато користи для ознайомлення й популяризації творчості Шевченка на Заході зробила німецька поетеса Юлія Вірґінія, що переклала вибрані твори нашого поета німецькою мовою, додавши прихильну статтю про його творчість. У своїй статті вона зазначає, що успіх Шевченка не мав собі рівних в історії літератури і що він «має право займати у світовій літературі визначне місце».
У Франції перші статті про Шевченка з’явилися в пресі ще в 1847-му році, але найбільше французів познайомив з Шевченком французький культурний діяч Еміль Дюран, що був викладачем у Петербурзькому університеті. Він опублікував 1876-го року в одному журналі статтю, де писав: «Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер «відкрити читачеві», є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам’ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народніх співців-кобзарів». Підкреслюючи глибокий філософський зміст поезій Шевченка, Дюран зазначав, що Шевченко такий великий поет, що він має всі дані, «щоб слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Европі». Ця стаття була перекладена англійською мовою і того ж 1876-го року була надрукована в Нью-Йорку.

В Англії популяризатором творчости Шевченка був професор Оксфордського Університету Вільям Річард Морфіл. В Америці проф. Кляренс Маннінґ з Колумбійського Університету. Цікаве й те, що в усіх тих працях в кожній країні автори розвідок чи праць про Шевченка намагаються порівняти чи знайти щось близьке з своїми велетнями літератури. Так болгари знаходили аналогії з своїм Каравеловим та Ботєвим, мадяри — з Петефі, інші з Пуішкіном, Б. Беранже Бернсом, Гомером, поляки — з Міцкєвічем, але всі вони на перше місце ставлять нашого Шевченка. Дуже прихильно оцінювали творчість Шевченка і чеські знавці літератур. Чеський письменник і перекладач поем Шевченка Мілан Яріш у передмові до вибраних творів Шевченка каже: «У світовій поезії немає творів, які були б для чеського народу ближчими, ніж твори Тараса Шевченка». Чехи особливо вдячні Шевченкові за поему «Єретик», де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві — проф. Празького університету Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шаф арик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз.
Велику увагу й заслужену оцінку Шевченкової творчості дають поляки. Польський поет Леонард Совінський ще в 1861-му році написав працю про Шевченка, додавши до книжки й переклад «Гайдамаків». У своїй праці він підкреслював: «Велика це людина — Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у надхненній його пісні»... А польський перекладач А. Гожалчінський у передмові до своїх перекладів творів Шевченка, що вийшли в 1862 — 1873-х роках, називає Шевченка пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню.
Та чи не найсміливіше сказав про Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської Академії наук, проф. Вроцлавського університету Мар’ян Якубець у своїй праці «Шевченко і польська література» у 1961-му році, де він писав: «Небагато було на світі поетів, які відіграли б у житті власних народів більшу ролю, ніж Тарас Шевченко в Україні». А далі пише, що «найславніший польський поет і письменник Адам Міцкєвіч мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в нарід одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, — пише далі лроф. Якубець, — що Шевченко був найбільшим народнім поетом з усіх поетів світу» - «З цього погляду, — підкреслює він, — український поет був вищим за Міцкєвіча і Пушкіна. 
... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі». Цю дмуку підсилив російський критик Аполон Григор’єв, який ще у 1801-му році , відразу по смерті Шевченка, писав у журналі «Время»: «Щодо краси і сили поезій багато хто ставить Шевченка врівень з іншими. Ми підемо далі, — говорить він, — «У Шевченка сяє та гола краса поезії народньої, якої у Пушкіна і Міцкєвіча лише іскорки блищать».
А видатний російський письменник В. Вересаєв (1867 — 1945) з великим захопленням відгукувався про Т. Шевченка: «Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертісь, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівняна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами — все це в поезії Шевченка». «Любити Шевченка, — казав Вересаєв, — любити Україну. Любити Україну —- любити Шевченка».
Перекладали й захоплювались творчістю вашого поета й наші білоруські брати — поет академік Якуб Колас (1882 — 1956) та поет Янка Купала (1882 — 1942). Обидва вони писали статті про Т. Шевченка, перекладали його поезії, читали доповіді та присвятили йому свої поезії.    
В статті про Шевченка Янка Купала писав : «З творчістю великого українського поета я знайомий давно. Я почув уперше його слова, ще не знаючи, кому вони належать. Я почув ці слова з уст білоруських селян.
Я чув ще підлітком, коли в одному селі під Борисовом почув пісню:

Од села до села 
Танці та музики:
Курку, яйця продала,
Куплю черевики.
Од села до села 
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола —
Осталася хата.

Пісню співали білоруські селяни білоруською мовою. Слова врізалися мені в пам’ять, Я тоді ще не знав, що цю пісню співає кобзар в безсмертному творі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Я дізнався про це, коли познайомився з великим Кобзарем українського народу, коли я обізнався з творами Тараса Григоровича Шевченка... У ті лихі роки доводилося ховати «Кобзаря». Царський уряд не допускав до народу полум’яних Шевченкових слів...
Над перекладами з Шевченка я працюю давно. Для «Кобзаря», який видається білоруською мовою, я переклав такі твори; як «Катерина», «Гайдамаки», «Сон», «(Причинна» «Перебендя», «Тарасова ніч» і ряд інших»...
З влеикою прихильністю до творчости Шевченка та про її вплив на білоруських поетів, навіть на молодого Якку Купалу, писав другий білоруський поет Якуб Колас:
«Поезія Шевченка близька й зрозуміла білоруському народові : адже так багато спільного в історичній долі білорусів та українців... Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого народу, непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед білоруського народу...»
Білоруський поет й перекладач Максим Богданович, який перекладав поезії Шевченка на білоруську мову, теж стверджує:
«...В особі Шевченка світова література має поета з віршем мелодійним і витонченим, поета, який красу своїх творів будував не на ефектних засобах поетичного впливу», що його поезія «зовні проста, скромна, повна внутрішньої, прихованої, не всякому погляду приступної краси».
Багато прихильників і популяризаторів творчости та імени Шевченка бачимо серед інших народів, зокрема серед грузинів, як поет і гром. діяч А. Церетелі (1840 — 1916), що був знайомим з Шевченком, читав про нього доповідь у 100-ліття з дня народження.
Тож ми з неприхованою гордістю промовляємо ім’я: нашого пророка, що став гордістю всього цивілізованого й культурного світу. Недаром і в Україні Шевченкові побудовано вже понад 400 пам’ятників, а його твори перекладені на 52 мови світу.

За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Інтимне життя Шевченка). Видання третє, перероблене і доповнене. Австралія, Мельборн, видавництво "Ластівка", 1987, стор. 115 - 124.

 

 

Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:

Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)

Дмитро Чуб Нитченко, Живий Шевченко, Шевченко в житті, читатиПостать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

 

  Більше про Тараса Григоровича Шевченка:

Тарас Шевченко
В цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.

Останні коментарі до сторінки
«"Свої і чужі про велич Тараса Шевченка" - з книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті