Роман Котляр. Інтерв'ю із Віктором Романчуком, майстром ФІДЕ з шахів


Віктор Романчук, Вахаг Хачатрян

На світлині: Віктор Романчук, Вахаг Хачатрян.

 

 

Роман Котляр

ІНТЕРВ'Ю ІЗ ВІКТОРОМ РОМАНЧУКОМ, МАЙСТРОМ ФІДЕ З ШАХІВ

(публікація у газеті "Сільські обрії" від 6 лютого 2019 року)

 

— Вітаю, Вікторе! Пропоную не дотримуватися хронології, а влаштувати щось на кшталт творчого єралашу. Тож почнемо одразу з наболілого. На якому рівні шахи в Черкаській області на даний момент? Чи є якісь перспективи? Чи можна при цьому стати майстром спорту?

— Пропозиція приймається. Якщо порівнювати з іншими областями України, рівень шахів у Черкаській області посередній, якщо не низький. З тих гравців, які можуть щось гідне показати, регулярно в Черкасах грають С. Опришко (2400, в дужках рейтинг спортсмена), В. Хачатрян (2445) та, власне, В. Романчук (2450) — за міжнародними нормативами вказаний рейтинг відповідає рівню міжнародного майстра. Щось показати — це рівень майстра спорту України та міжнародного майстра. Наприклад, для виконання майстерського нормативу вказаній трійці бракує лише спонсорської підтримки для 1-2 поїздки на півфінал особистої першості України (де з’явилася б реальна нагода виконати бажану норму майстра спорту з шахів). Чому саме спонсорської підтримки? Та тому, що від обласного спортивного керівництва не дочекаєшся коштів на квиток хоча б в одну сторону для чемпіона області. Не віриш? То ось тобі факт — останній раз, коли черкаські державні функціонери (які вдало ділять кошти, що виділяються з держбюджету на спорт) виділяли кошти для найсильнішого шахіста області для участі у першості України, було аж у 2011 році. А зараз вже 2019-й!!! А без фінансової підтримки годі й сподіватись на якісь вагомі результати спортсменів!  

[Десь з 2002-го чи роком пізніше я очолював Черкаську обласну федерацію шашок. У обласному спорткомітеті мав справи переважно з Лідією Петрівною Лєнською. Ніколи не було жодних проблем! Але це все було по 2007 рік включно, бо потім я переїхав до Дніпропетровська. Р. К.]

При певних обставинах вказана трійка могла б підкорити і гросмейстерські нормативи — але це вже рівень професійних шахів. А професійний рівень потребує і відповідної матеріальної бази — стипендії на рівні середньої заробітної плати та фінансування 3-4 поїздок протягом року на змагання (на кшталт Чемпіонату України, Першості Європи, потужних фестивалів в Україні та сусідніх європейських країнах).  
Рівень майстра ФІДЕ (міжнародне звання, яке котується нижче за звання міжнародного майстра, але може бути прирівняне до національного майстра спорту) здатні показати Ю. Воронов (він, власне, й є майстром ФІДЕ, мешкає зараз в Києві та рідко навідується до Черкас), О. Кайтмазов та, як не дивно, першорозрядник С. Яковлєв з Умані. Він набив собі великий рейтинг (2310), але не переймається оформленням розряду «Кандидат в майстри спорту України». Цей психологічний нюанс «допомагає» його суперникам ставитися до Сергія легковажно, а йому — інколи навіть перемагати майстрів.
Для виконання наведених вище нормативів треба взяти участь у мінімум двох відповідних турнірах протягом року. Вважаю, що без спонсора це зараз нереально, оскільки там бувають турнірні внески. А ще треба жити, харчуватися, витрачатися на дорогу, не кажучи вже про втрату заробітної плати (беручи участь у змаганні, шахіст не працює на основному місці роботи, отже нічого і не заробляє за цей період), що відчутно позначиться в момент, коли буде потрібно оплачувати рахунки за комірне. 
Звання «Майстер ФІДЕ» я наразі можу отримати, оскільки протягом декількох років у мене був відповідний рейтинг — за 2300. Оформлення може дещо затягнутися, але все повинно закінчитися добре. Правда, вся ця процедура коштує не менше 100 ЄВРО. Ми звернулися по допомогу до депутата Черкаської міської ради та директора «ТЕМПу» Олександра Згіблова, але він все це проігнорував. До речі, мій батько, провідний шахіст, кандидат в майстри спорту та тричі чемпіон Черкаської області з шахів (1981, 1995 та 2012 років), пропрацював на «ТЕМПі» десь років 25, не менше.

— Щодо ситуації та нормативів зрозуміло. А як щодо перспективної молоді? Адже вона — наше майбутнє! smiley

— Є цікаві діти з Кам’янки, Золотоноші, Черкас. Дехто навіть займається по Інтернету з міжнародним гросмейстером з Києва Спартаком Височиним. Євгеній Єщенко, Микита Магльований, Андрій Карасевич, Максим Пустовіт… Перші двоє (Єщенко та Магльований), на мою думку, зможуть через 3-4 роки вийти ні рівень кращих шахістів області. А при належній матеріальній підтримці вони змогли б підкорити висоти майстра ФІДЕ.

— Не можу обійти важливе для читачів газети питання. А що робиться із шахами на теренах Черкаського району? Здогадуюсь, що будеш дещо критикувати. Тому прошу одразу висловлювати свої пропозиції.

— З гірким присмаком можу наголосити на тому, що, за великим рахунком, шахів у Черкаському районі немає. Є окремі шахісти, але не існує регулярних змагань, не бачу навіть спроб щось організувати та налагодити. Щодо пропозицій, то варто хоча б у великих селах відкрити шахові гуртки для дітей. Це рано чи пізно у будь-якому випадку принесе свій позитивний результат. Треба, просто необхідно регулярно проводити чемпіонат Черкаського району з шахів (краще відкритий, щоб можна було запросити сильних гравців з обласного центру, що є запорукою досвіду для сільських шахістів), ініціювати командний чемпіонат Черкаської області, якщо такого немає. Треба організовувати сеанси одночасної гри по селах. А в команди, до речі, брати не тільки тих, хто прописаний (зареєстрований) у селі, а й тих, хто там фактично живе (наприклад, за місцем реєстрації дружини або дитини).
Я та Фелікс Зольдін (кмс, в 80-х роках минулого століття займав друге місце в першості Черкаської області) мешкаємо в Руській Поляні. В цьому ж селі раніше жив Олег Дєрновий. Колись на чемпіонаті Черкаської області з швидких шахів він розділив друге місце, а я став чемпіоном. Але безпосередньо у селі про це, мабуть, нічого не знали. У селі Хутори мешкає Ф. Шаріпов. Колись він був провідним гравцем, призером чемпіонатів Черкаської області. Але роки дають про себе знати, адже зараз йому, мабуть, десь під 80… (Біля 70 — Р. К.) І в нашому селі жив кандидат у майстри Василь Білка. Але захопився релігією та, кажуть, переїхав до Києва. Про інших шахістів з Черкаського району не знаю геть нічого.

— «Ты помнишь, как всё начиналось?..» — співала популярна група «Машина часу»… Повернемося до дитинства? Коли в твоєму житті з’явилися шахи? Як це відбулося?

— Звичайно, що правилам гри мене навчив батько. Він же допомагав на перших порах, дещо пояснював і таке інше. Але для мене він був консультантом, не тренером. Тренера як такого в мене не було взагалі. Всі практичні та теоретичні знання здобував самотужки завдяки своїй наполегливості.
Свою майстерність відточував, аналізуючи партії з татом, спостерігаючи за його грою та беручи участь у місцевих змаганнях. Їх в 90-х роках в Черкасах, проводилося достатньо. Всі вони відбувалися завдяки підтримці та організаторським здібностям Валерія Миколайовича Іщанова (в нього були певні зв’язки в бізнесі, тому доволі часто надходила фінансова допомога на забезпечення невеликого призового фонду для змагань). Але таких змагань було достатньо лише для виконання нормативу кандидата в майстри спорту — з підкоренням цієї вершини я впорався в 1995 році. В подальшому, аж до 1998 року, рівень моєї майстерності збільшувався доволі повільно.
У 1998 році був справжній прорив — до нього приклав свою руку В. М. Бодягін, залучивши спонсорські кошти для моїх поїздок на змагання на території України. В рамках «прориву» вдалося покращити майстерність своєї гри до рівня провідних шахістів області, вперше виграти чемпіонат міста Черкаси, зайняти друге місце на першості області та вдало виступити (9 місце) на представницькому масовому (близько 120 учасників) фестивалі в місті Лева. До речі, в цьому змаганні брало участь 10-15 майстрів та чемпіон України 1998 року гросмейстер Любомир Михалець. Власне, з Любомиром ми грали у восьмому (передостанньому) турі: він грав білими, а сама партія завершилася нічиєю.
В подальшому (починаючи з 2001 року), за ініціативи Бодягіна та матеріальної підтримки Павла Григоровича Багача (президента обласної федерації шахів), я інколи брав участь в багатьох змаганнях у межах України. Це дало змогу закріпитися в групі найсильніших спортсменів області та досягти рівня гри майстра спорту і рейтингу майстра ФІДЕ. Однак матеріальна підтримка Багача не безмежна — на його плечах було фінансування і інших спортсменів та змагань області. Тому спонсорських коштів на оформлення майстра ФІДЕ тоді не знайшлося — 100 ЄВРО на той час було достатньо для забезпечення призового фонду двох місцевих змагань, де сумарно могли  взяти участь близько 200 спортсменів області (тому Багач приймав сторону масовості). У 2010 році П. Г. Багач повністю зосередився на бізнесі та відмовився очолювати обласну федерацію шахів.

— Ти не проти згадати свої найбільш пам’ятні турніри, своїх маститих суперників? Щодо турнірів та інших змагань (якщо були, скажімо, матчі) бажано дотримуватися хронології.

—    Звичайно, не проти. Тож почнемо (посміхається).
Розпочав я свої турнірні виступи в 1989 році. Це була командна першість України серед колективів машинобудівної галузі (проходив чемпіонат в м. Жовті Води, це Дніпропетровська область). Тоді мій тато працював на черкаському «ТЕМПі» і домігся мого включення до складу заводської команди. У тому змаганні я грав, як міг. Але все ж таки здобув одну перемогу для команди.
Вже в дорослому віці в моїй практиці з’явилось чимало партій проти багатьох сильних суперників, включаючи майстрів та гросмейстерів. Особливо хочу виділити успіхи в протистоянні з гросмейстерами.
Мені довелося брати участь в сеансах одночасної гри, які проводили гросмейстери. У 1997 році переміг міжнародного гросмейстера Андрія Максименка (в його фірмовому дебюті — «Система Ботвінника»). Далі були нічиї з міжнародними гросмейстерами Вадимом Малахатько (2002 рік) та екс-чемпіоном світу Русланом Пономарьовим (2007 рік). Всі три партії я грав чорними.
Під час участі у командних першостях України 2002-2009 роках я грав за збірну Черкаської області на першій дошці, отримуючи найсильніших суперників, що брали там участь. У 2002 році я зіграв внічию з трьома елітними гросмейстерами: Андрієм Зонтахом, Владиславом Боровіковим та Олександром Мойсеєнко. Далі були й перемоги над гросмейстерами. У 2007 році переміг Олександра Оніщука (на той час він входив до сотні кращих гравців світу), у 2008 році виграв у Михайла Олексієнка, а в 2009 році здолав Юрія Вовка.
До речі, мої партії із Зонтахом та Боровіковим мають велике теоретичне значення. Такі відомі шахісти, як Лев Псахіс (екс-чемпіон СРСР) та Олександр Халіфман (чемпіон світу ФІДЕ 1999 року), використали в своїх книгах мою партію із Зонтахом як приклад для розігрування «Французького захисту» («варіант Рубінштейна»). А партія з Боровіковим використана в книзі міжнародного гросмейстера О. Дреєва «Меранський та Антимеранський варіанти».
З місцевих змагань хочу виділити декілька турнірів, в яких грали сильні кандидати в майстри та майстри спорту. Це чемпіонат міста Черкаси 1998 року (я посів 1 місце), турнір «8 кращих» 2002 року (я посів 2 місце), «Різдвяний турнір» 2003 року (я розділив 1-2 місце з майстром спорту / міжнародним майстром В. Якимовим).
«Різдвяний турнір» був особливим. У ньому брали участь найсильніші гравці області та шахісти з інших областей країни: міжнародний майстер Роман Хаєцький (Миколаїв), міжнародний майстер Боднар, міжнародний майстер Гудок, майстер ФІДЕ Сіваєв (всі троє з Вінниці). З цих чотирьох майстрів лише Сіваєв зміг зробити зі мною нічию, інших трьох я впевнено переміг, продемонструвавши високий рівень гри.
Пам’ятними та важливими є три чемпіонати Черкаської області — 2010, 2013 та 2016 років. В усіх трьох змаганнях я вигравав обласну першість. В 2010 році це було вперше в перше (вдруге в 2011 році!). Чемпіонати Черкаської області 2013 та 2016 років відзначились надзвичайно сильними складами учасників та моїми перемогами в останньому турі над основними конкурентами (у 2013 році над В. Хачатряном, а у 2016 році — над Ю. Вороновим).

—    Вітя — це один з найсильніших шахістів у Черкаській області. Протягом своєї кар’єри перемагав багатьох відомих гросмейстерів. Грає він завжди надійно та міцно. Щодо людських якостей, то це добра, чуйна, весела та дуже грамотна людина, яка має чудове почуття гумору. В принципі, все, що є хорошого, я можу пов’язати з Віктором, — ділиться думками Вахаг Хачатрян, чинний чемпіон Черкаської області з шахів.

— Вікторе, трохи про своє життя: народився, школа, інститут, сім’я. Гаразд? 

— Гаразд. Отже народився в 1979 році в місті Черкаси. З цим населеним пунктом пов’язані мої дитинство та юність. У 1997 році закінчив Черкаську загальноосвітню школу №22. У тому ж році вступив до вищого навчального закладу «Волинський інститут економіки та менеджменту», філія якого знаходилась у Черкасах. У 2002 році завершив навчання. Після певних поневірянь в пошуках роботи влаштувався працювати не за отриманим фахом. Але крок за кроком, здобуваючи різний досвід у різноманітних сферах діяльності, вдалося знайти свою трудову стежину. Наразі працюю економістом в торговій компанії.
З 2006 року одружений. Маю сина-школяра. Після одруження переїхав жити до Черкаського району (в с. Руська Поляна). 
Ритм життя в районі має суттєві відмінності від ритму життя основної маси містян — в селі немає особливо часу «ледачкувати». Тому вважаю, що потрібно вдало планувати свій час, якщо є бажання чого-небудь досягти. 
Брак вільного часу, звичайно, позначається на можливості займатися шахами та, відповідно, на  рівні гри. Тому, щоб не знизити свою майстерність, користуюся сучасними технологіями — Інтернетом, — який дозволяє на шахових сайтах зіграти не тільки з майстрами, але й гросмейстерами. І ось в просторах Інтернету вже вдалося збільшити кількість гросмейстерських «скальпів» — жертвою стали міжнародний гросмейстер Андрій Квон (узбецького походження, мешкає в Австралії), міжнародний гросмейстер Михайло Голубєв (мешкає в Одесі) та міжнародний гросмейстер Ян Сміт (громадянин Нідерландів).
Є в мене вподобання і окрім шахів. Це футбол, цікаві фільми, написання комерційного матеріалу (через Інтернет) та спостерігання за жіночою вродою (особливо формами тіла, від яких неможливо відвести очей). Але визнаю — привабливість коханої дружини неперевершена!
— Естет! Щасти тобі, друже! Вірю, що і звання майстра ти незабаром отримаєш, і необхідну підтримку для участі у змагань, і в сім’ї все буде добре. А щодо «форм тіла», то дружина з тещею тебе добре годують, десь 15-20 кілограмів можна й скинути. smiley Тим більше що твоя дружина Катруся мені скаржиться, що дуже хоче другу дитину, а ти розлінився. smiley 
Сподіваюсь, після цієї публікації керівники спорту Черкаського району
(до Сергія Бовта я звертався особисто) приділять увагу проблемам розвитку шахів та підтримці провідних спортсменів, які мешкають на території району. Вірю і в допомогу згаданого вище депутата Олександра Згіблова (вже не вірю). Рік 2019 стане для тебе початком нового етапу в творчості та спорті, оскільки ти вже і по документах станеш майстром (хай навіть і ФІДЕ для початку). Візьму на себе сміливість побажати тобі від імені мешканців Черкаського району добра, щастя, миру та можливості регулярно представляти цей самий район на численних престижних змаганнях.

Роман Котляр, письменник, академік, 
багаторазовий чемпіон Черкаської 
та Полтавської областей з шашок.

 P.S. Я почав серйозно набридати Віктору, брати його за горло, і закінчилось це тим, що він отримав почесне звання Майстра ФІДЕ з шахів. Коли ми в Руській Поляні разом судили змагання з шашок, я його привітав. Сподіваюсь, буде й магарич. :) Щасти тобі, друже!

 

На світлині: Віктор Романчук, О. Онищук.

Інтерв'ю надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Блог поета-сатирика Романа Котляра. Роман Юхимович Котляр - поет, сатирик, журналіст.Роман Юхимович Котляр - поет, сатирик, журналіст. Народився у місті Славута, що на Хмельниччині, у 1977 році. У журналістиці - з 1994 року. Публікувався в газетах та журналах України, Росії, Ізраїлю. У 2002 році Роман Котляр закінчив Східноєвропейський університет за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Ще зі студентських років Роман Котляр активно займається журналістикою і поезією. Його байки – веселі, сповнені тонкого гумору та іронії. А головне – всі вони пов`язані з певною подією у житті автора. У  2004 році вийшла друком книга "Школа - дорога в життя", у 2014 році - "Смійтеся, друзі!", у 2015-му - "Посміхнулісь? Дякую!", у 2017 - "Епіграми з "колючестю" і без", у 2018 році - "Яке щастя - ти на світі є!" (ця збірка видана у співавторстві з дружиною, Алісою Котляр). Готуються до видання ще кілька книг.

Останні коментарі до сторінки
«Роман Котляр. Інтерв’ю із Віктором Романчуком, майстром ФІДЕ з шахів»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми