«Людина з головою вченого і руками робітника»
Учитель, який передає дитині
лише знання - це ремісник,
той, хто виховує характер -
справжній митець своєї справи…
Софія Русова.
Кожен, кому випало щастя зустріти на своєму життєвому шляху Олександра Антоновича Захаренка, переконався в тому, що це людина із глибинним внутрішнім прагненням необхідності розбудови сучасної системи освіти, творець унікального навчально-виховного комплексу для всебічного розвитку дітей у Сахнівській СШ, педагог-новатор, який створив «педагогіку життя», «педагогіку конкретної дії», що увібрали цінності як гуманної педагогіки, так і мудрість українського народу і глибоко осмислений досвід творчої праці учительського колективу і особистих шукань у творенні нової школи.
Головна мета всієї діяльності і самого життя Олександра Антоновича — створити таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси. І йому це вдалось, про що і доводять всі його справи…
У 1988р. в складі делегації вчителів та керівників шкіл області мені пощастило відвідати Сахнівську СШ і особисто познайомитись із педагогом-новатором. Під час зустрічі з учнями, учителями та директором школи вражало все: багата матеріально-технічна база, відпрацьована система самоврядування, поєднання навчальної і виховної роботи. Особливо запам’ятались звукочутливий фонтан «Колос», історико-краєзнавчий музей, навчально-виробничий цех, обсерваторія і планетарій.
Як учителя історії мене захопило те, що учні та учителі школи, спільно з жителями села, пишуть «Енциклопедію шкільного роду» як своєрідний літопис історії населеного пункту Сахнівка за останні 50 років. Цікаво була організована виховна робота на базі історико-краєзнавчого музею. В ньому працювали близько 100 екскурсоводів і вважали це громадське доручення великою честю. Організатори уміло поєднали виставковий матеріал із найдавніших часів до сьогодення. Ми переконались, що музей став місцем, котрим пишається кожен житель села, а учні і учителі – особливо.
На час відвідин навчального закладу, я працювала директором школи та мала невеликий стаж керівника, тому ця зустріч мене спонукала до постійного пошуку нових методів роботи, як з учнівським так і з педагогічним колективом, до невпинного пізнання нового в науковій і практичній педагогіці. Саме О. А. Захаренко став для мене зразком директора школи. Його надзвичайно великий і вагомий досвід роботи був невичерпним джерелом для мене, як учителя і керівника школи. Я ловила кожне слово наставника і в подальшій роботі намагалась втілювати в життя його ідеї:
• широка і змістовна гурткова робота в школі;
• постійний зв’язок із батьками через місцеві ЗМІ;
• виховання відповідальності за навчання через само оцінювання;
• розвиток учнівського самоврядування, введення посади старшого чергового по школі з числа кращих учнів-старшокласників;
• розвиток інтересу дітей до знань, формування духовності та виховання підростаючого покоління.
Друга зустріч із великим педагогом відбулася у Черкасах в 1998 році на науково-практичній конференції на тему: «Нові педагогічні технології в контексті гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в освітніх закладах».
Знаючи Олександра Антоновича, як великого прихильника творчих шукань, ми з нетерпінням чекали його виступу, прагнучи взяти для своєї педагогічної діяльності якнайбільше нового. Особисто я з цікавістю слухала доповідь наставника і записувала основні тези його виступу. Захаренко наголосив, що в Сахнівській СШ існують традиційні методи навчання та виховання учнів, які перевірені часом.
Минуло близько 10 років з тієї зустрічі, але вони актуальні і для сучасної школи XXI століття:
• відкритість навчально-виховного процесу (телетрансляція педрад та запрошення дітей, батьків та їх родичів на педради);
• проведення радіо лінійок, на яких діти звітують про навчання та чергування по школі;
• робота пришкільної телестудії, яка проводить консультації, інформує про важливі події життя учнів, учителів та жителів села;
• випуск шкільної газети «Дівочі чари»;
• пошуковий метод навчання, який полягає у ранньому вивченню задатків у дітей та розкриття їх у різних нетипових ситуаціях;
• особливий табель успішності та вихованості учнів;
• широке впровадження в педагогічну практику толерантності, яка полягає у повазі до думки учня, плюралізмі у навчально-виховному процесі, виховання працелюбства та вміння працювати, можливість перездачі оцінок за підсумками навчання.
Через увесь виступ О. А. Захаренка червоною ниткою проходить почуття стурбованості за стан справ в освіті, зокрема «перегини» освітньої реформи. Він гостро критикував створення ліцеїв у мало комплектних сільських школах, вважаючи, що об’єднувати учнів потрібно за їх інтересами і здібностями. А під час поглибленого вивчення головне не забути про основну суть навчального предмету з сумом зазначив педагог, що сучасній школі катастрофічно не вистачає фанатів-учителів. Наголосив Олександр Антонович на загальновідомі проблеми українського суспільства і освіти, в тому числі – брехні. Схвильовано запитував він у присутніх: «Де взялась і коли закінчиться брехня? Вона згори вниз, і знизу догори паралізує суспільство, і тому учителю важко творити, працювати, навчати і виховувати дітей в таких умовах».
Закінчив Захаренко О.А. виступ словами: «Кожна людина повинна написати хоча б одну книгу – книгу власного життя. Успіхів вам!».
Лише з плином часу оцінюєш побачене, почуте, прожите. І сьогодні розумію, що це щастя – пізнати і відкрити для себе частину творчої майстерності народного Педагога, великого Учителя, Гуманіста, Людини – Олександра Антоновича Захаренка.
Підготувала Любарська Юлія Михайлівна,
учитель історії,
учитель-методист вищої кваліфікаційної
категорії спеціалізованої школи №1 з
поглибленим вивченням окремих предметів
Жашківської районної ради Черкаської області.
За матеріалами: http://oipopp.ed-sp.net
Більше про педагогічну спадщину О. А. Захаренка на "Малій Сторінці":