Оксана Іваненко, "Казка про білочку-мандрівницю" (зі збірки "Лісові казки")


Оксана Іваненко

КАЗКА ПРО БІЛОЧКУ-МАНДРІВНИЦЮ

 

Оксана Іваненко. Казка про білочку-мандрівницю, зі збірки Лісові казки. Малюнки Василя Євдокименка

 

Маленька білочка народилася наприкінці літа. Вона була зовсім голенька й сліпа.
— Це нічого,— сказала мати-білка її старшим братам і сестрам, що народилися раніше і тепер, пробігаючи повз рідне гніздо, зневажливо дивились на сестричку,— ви теж були колись такі, а тепер бачите, які у вас пухнасті хвостики і вушка з китичками.
І справді, маленька білочка за деякий час вкрилася м’якою пухнастою шерсткою, а потім відкрила й свої горіхові очі — вони й завбільшки були як маленький горішок, і на колір такі самі.
Але як тільки глянула — очі стали відразу як великий горіх, бо навколо було дуже цікаво і хотілося все швидше побачити.
Вона висунула гостру, цікаву мордочку з гнізда, повела вушками і спитала матір:
—    А що то таке?
—    То стара ялина, ми будемо там жити взимку. То хороша стара ялина, на ній багато смачних шишок і велике дупло для нашої квартири.
—    А то що?
—    То пташки. Вони, правда, дуже балакучі, особливо вранці та ввечері, але шкоди нам не роблять. А он бачиш, крадеться поміж деревами? Отого звіра бережись: то стара лисиця, вона хитріша за всіх у лісі і може тебе з’їсти. Та як тільки в тебе хвостик стане великий і лапки зміцніють, я навчу тебе стрибати по верхах дерев, і тебе ніхто не спіймає.
Маленька білочка з заздрістю дивилася на своїх старших братів та сестер, що плигали по зелених ялинах. їх нібито вітер перекидав з дерева на дерево. Вони могли мандрувати по всьому лісі. І всі дуже вихвалялися, що вони вже великі.
«Хоч би й мені швидко бігати й стрибати! — думала маленька білочка. — Я б тоді їх усіх випередила і забігла б найдалі».
Та от і в неї зміцніли лапки, хвостик став пухнастий і вже міг махати над її мордочкою, як віялом. А над вушками ще раніше з’явилися маленькі китички — вузькі й гострі, зовсім як щіточки на дитячих пензликах. Мати почала вчити її лазити й стрибати.
—    Це добре, що підросла маленька білочка,— сказала мати-білчиха,— у нас тепер багато роботи, і ти теж допомагатимеш. Нам треба за гарної погоди зробити запаси на зиму.. Тільки ти, білочко, не забігай далеко. Далі дуба та ялики не ходи.
Щодня тепер усі білки розбігалися по лісі на розшуки горішків, грибів, шишок. Коли вперше вирушила і маленька білочка, був чудовий ранок. Ліс стояв різнокольоровий, барвистий. Жовте, червоне, руде листя заквітчувало дерева, і дерева красувались одне перед одним. Це були перші осінні дні. Небо було синє-синє, і в повітрі літало серпанкове тонесеньке павутиння. Ткали його павуки, а воно, легеньке, від найніжнішого подиху вітру рвалося, і летіло, і блищало на сонці, мов срібло.
«Я пострибаю далеко-далеко,— подумала маленька білочка.— Хіба цікаво стрибати навколо старої ялини та дуба?»
Вона все тут знала і вже стільки разів чула, як мурмоче старий дуб, коли вітер шарудить його листям, а ялина тільки ледь-ледь похитує волохатими вітами. От білочка й пострибала. Назустріч їй летіли кольористі балакучі пташки, стрічалася різна комашня. Усі були заклопотані, поспішали, як і вона.
— Ой, яке грибне місце! — скрикнула білочка, побачивши зелену галявину і багато-багато різних грибів.
Вона кинулася збирати їх.
— С-ш-ш-ш,— раптом чує вона страшне сичання і бачить, як до неї повзе довга, покручена, тонка й слизька гілка — тільки без листя. То була гадюка. Білочка не знала, але злякалася, бо ніколи не бачила, щоб гілляки повзали.
Вона прожогом кинулася вгору.
«Краще додому побігти!» — подумала білочка і пострибала назад, але перед нею відкривалися все нові й нові, незнайомі місця. Вона переплутала верхи дерев, по яких стрибала, і... заблукала.
— Дук! Дук! — закричала вона, але ніхто — ні мама, ні тато., ні сестри — не почув її: вона ж була далеко.
А вже вечоріло. Внизу шмигнув сполоханий сірий зайчик, прищуливши вуха.
— Зайчику! — гукнула вона. — Чи ти не знаєш, як пройти до старої ялини?
Зайчик на мить зупинився.
— До старої ялини? Хіба тут мало старих ялин у лісі? Ні, не знаю, і ти краще сиди нагорі, бо зараз тут бігає хитра руда лисиця і одноокий вовк вийшов на прогулянку.
І лисиця, і вовк — це було дуже страшно. Краще вже переночувати тут, а вранці побігти шукати рідну ялину.
На широкому гіллі білочка побачила чимале гніздо. І, недовго думаючи, вмостилася спати в гніздечку. Воно було вистелене мохом, і спати було добре. Вся ніч минула спокійно.
А тільки-но почало розвиднятися, хазяйка гнізда, буркотуха-сова, повернулася з нічного полювання додому. Вона залопотіла крилами над білкою.
— Ач, злодійко! Куди ти залізла! Я тобі очі виклюю!
Білочка схопилась як опечена і прожогом кинулась з гнізда на друге дерево. Та там чекало нове лихо: хитрі очі куниці стежили за нею. Білочка стрибнула вниз і опинилася на березі ставка. Куниця погналася за нею. На ставку плавало латаття, та воно не могло втримати білочку. Аж ось вона нагледіла: пливе великий шматок березової кори. Вона миттю стрибнула на нього; він загойдався, проте витримав. Білочка розправила, як парус, свій рудий хвостик, і вітер погнав її човник до протилежного берега.
«Тепер я ще далі від моїх рідних»,— з сумом подумала білочка, і, хоч на протилежному березі був такий самий гарний ліс, їй здавалося, що все там гірше.
День від дня холоднішало, опадало листя, пташки збирались великими зграями і дзвінко, галасливо прощалися з рідними лісами й полями. Вони мусили відлетіти далеко у вирій, бо тут взимку і холодно для них було, і з їжею важко.
Білочка примостилася в дуплі тремтливої осики. Але дупло було маленьке, незатишне, часто вночі дощ мочив її до кісток. Білочка дуже сумувала. Вона розпитувала всіх, як їй переправитися на той бік ставка і знайти стару ялину.
— Я перенесла б тебе на крилах,— сказала якась лагідна пташка,— але боюся, що ти зломиш їх, а мені ж треба на них далеко летіти.
— Я повів би тебе околицями,— сказав розважливий кріт,— але мені ніколи: я поспішаю збудувати нове помешкання на зиму під землею.
— Я взагалі радив би тобі не хвилюватися даремно,— зауважив хазяйновитий їжак,— а краще подбати про зиму; можливо, ти й не знайдеш своїх, а собі нічого не влаштуєш — от і замерзнеш, коли прийдуть морози.
—  Я не хочу жити одна. Мені так сумно! — зітхнула білочка.
— Ну, то йди до мене, — сказав їжак, — тільки, звичайно, роби все, що я накажу. От зараз я теж лаштую помешкання на зиму. Ходім, я тобі покажу, як це робити.
Вони підійшли під велике дерево, де нападало багато листя. їжак почав качатись у ньому, і листя понасідало йому на голки. Це була дуже кумедна картина. Листя стирчало в усі боки, і здавалося — ціла купа листу суне по стежці. Білочка не стрималася і розсміялась.
— Що ж тут смішного? — розсердився їжак. — Ну, наколюй і ти листя.
Та білочка як не качалася, листя до неї не приставало, їжак розсердився і прогнав її. Білочка боялася відходити від своєї осики. Вона ж була ще маленька й дурненька і могла знову заблукати. Та в осиці не тільки вона одна жила, туди під кору поналазили жуки, черв’яки, різна комашня, щоб там перезимувати. Що ж було робити? Довелося їй трохи запастися хоч чим-небудь на зиму. Вона принесла горішків, шишок, сухих ягід.
А дні минали. Короткі дні, а ночі довгі і вже холодні. Вітер дув сердитіше, дощ лив частіше — і раптом згори почало падати щось біле, пухке й холодне.
— Сніг! Сніг! — зацвірінчали снігурі, що не відлітали на зиму у вирій.
Маленька білочка лежала, зіщулившись, у дуплі. Вона зовсім замерзла. Несподівано вона побачила під деревом чиюсь білу вухасту мордочку.
— Здрастуй, білочко! А я таки знайшов твою стару ялину. Там твої батьки плачуть за тобою. Біжімо до них, уже замерз ставок, і ми пострибаємо навпростець.
Це був той заєць, з яким вона колись розмовляла.
— Я не пізнала тебе зразу,— сказала білочка,— ти був сірий, а тепер білий.
     — То я нарочито став білим, — хитро відповів зайчик, — щоб мене не так легко було помітити на снігу. Ну, біжімо швидше!
Маленька білочка так зраділа! Ви й уявити собі не можете як!
—    Я хочу понести їм ті горішки та ягідки, що я припасла,-— сказала вона.
Зайчик подумав трохи.
—    Добре, ми зробимо ось що: ти сідай мені на спину і бери в лапки гостинці, а я одним духом домчу тебе додому.
Вони так і зробили. Заєць як пострибає до лісу! А білочка сиділа на спині і міцно тримала горішки та ягоди в лапках, а коло старої ялини її вже чекали і тато, і мама, і брати, і сестри, і всі білчині родичі. І старий дуб мурмотів, як завжди, і велика ялина ніби хотіла обняти малу мандрівничку волохатими лапами.
Та мандрівниця була вже не мала — вона була вже великою і розумною білкою, знала добре весь ліс і вже нізащо не заблукає у ньому.

Оксана Іваненко. Казка про білочку-мандрівницю, зі збірки Лісові казки. Малюнки Василя Євдокименка

За матеріалами: Оксана Іваненко. "Казки". Художник Василь Євдокименко. Київ, державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1964, стор. 27 - 32.

 

Більше творів Оксани Іваненко на "Малій Сторінці":

Лісові казки Оксани Іваненко"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років...Псувала на своє безліч паперу...і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті."(Оксана Іваненко)
 
Оксана Іваненко. Тарасові шляхи. Повість
Уся величезна спадщина Тараса Григоровича Шевченка — поезія, проза, щоденник, — все насичене великою любов'ю до знедолених. Це був великий народний поет і мислитель. Природа, жива людина, жива реальність були основою творчості Шевченка. Невичерпним джерелом його сюжетів було життя українського народу. Уся творчість Шевченка показує, що він стояв на вершині тодішньої передової культури. Він є основоположником нової української літератури. Читайте про життя Кобзаря у повісті Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». 
 
Оксана Іваненко, оповідання для дітей
Оповідання Оксани Іваненко: "Біла ніч. Зустріч", "Маленьким про великого Тараса".

Останні коментарі до сторінки
«Оксана Іваненко, "Казка про білочку-мандрівницю" (зі збірки "Лісові казки")»:
Учні 4 класу Петрівської ЗОШ , 2018-11-05 14:19:40, #
Учні 4 класу Лучанська ЗОШ , 2019-02-26 16:59:36, #
тимур , 2019-02-27 18:26:57, #
школа66 , 2019-03-07 09:02:03, #
Учні 5 класу Бориспільської ЗОШ , 2019-03-18 07:49:51, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 9     + Додати коментар
Топ-теми