Марійка Підгірянка. Вірші про дівчат

Працьовита дівчинка

Беручка, чемненька
Дівчинка Оленка, -
Цілий тиждень у роботі,
А все веселенька.

В понеділок пряла,
У вівторок ткала,
А в середу у череду
Овечки загнала.

У четвер білила,
У п'ятницю мила,
А в суботу всю роботу
До кінця скінчила.

А прийшла неділя -
Сорочечка біла,
В ній дівчинка, мов квіточка,
Між подруг сиділа.

Марійка Підгірянка


Про школярку Марійку та її платкові ляльки

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
"Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи...
Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще маленька..."
Всміхнулась Марійка:
"Ні, лялечки, годі!"
Ой, вже на подвір'ї,
Ой, вже на городі!
Прийшла вже зі школи,
З'їла хлібця скибку,
Стала оглядати
Свою нову книжку.
Лялька-полотнянка
З хороброго роду:
- "В куті є відерце,
Кину книжку в воду..."
Ця лялька смілива
Вже коло Марійки
На лавочці сіла.
..."Якже тую книжку
До води кидати?
Ой, що за малюнки!
Треба оглядати".
А ляльки шовкові,
Тоненькі панянки,
Грубі, кожухові,
Йдуть до полотнянки.
Лялечки Марійку,
Мов бджілки, обсіли:
"Читай же, читай же!" -
Всі загомоніли.
Марійка всміхнулась:
"Ой, що ви за діти!
Та вже, щоб читати,
То треба уміти!
Тому сидіть тихо,
Не плачте ніколи,
Бо вчитись читати
Я ходжу до школи".

Марійка Підгірянка



Кравчиня Маруся

Була хатка в долині.
У малій тій хатині
Жила мати старенька,
З нею доня маленька.
Каже мамі Маруся:
- Шити, мамо, навчуся.
Шити, ще й вишивати -
На хлібець заробляти.
Вчилась доня пильненько,
Вміє шити гарненько.
- Пустіть мене в світ, мати,
В людей праці шукати. -
Іде доня, мандрує,
Рак напроти правцює.
Привітавсь: - Слава Богу!
Куди йдеш ти в дорогу? -
- Іду в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити!  -
- А я ножички маю,
Що захочеш, покраю. -
Ідуть, праці шукають,
Їжачка зустрічають:
Привітавсь: - Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? -
- Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! -
- І я піду в світ з вами.
Маю свитку з голками.
Ідуть, праці шукають,
Котика зустрічають.
Привітавсь: - Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? -
- Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! -
- Я пряду і мотаю,
Для вас пряжі придбаю! -
Ідуть, праці шукають,
Павучка зустрічають:
Привітавсь: - Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? -
- Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! -
- А я буду вам ткати
Полотенце  на лати. -
Ідуть, далі мандрують,
Бором, лісом прямують.
Бігли попри тернину,
Подерли одежину.
Ну, нічого робити,
Нову треба пошити.
На пеньки посідали,
Тяжку працю почали.
Котик пряв і мотав,
Полотно павук ткав.
А рак одяг кроїв,
Ні разу не схибив.
Їжак голки давав,
Раз у раз насиляв.
А Марусечка шила,
Вділ голівку схилила.
І так за одну днину
Мали всі одежину.
Панич рак-неборак
Жупанець мав, як мак.
Їжачок-сірячок
Із тонких ниточок,
А павук виткав сам
Собі хрест на жупан.
Котик вибрав кожушок,
Щоб не змерз і не змок.
На Марусечці убори
Шиті в народні узори:
Передок й рукави,
Жупан гарний новий
І чудова спідничка,
Під коралями стрічка,
На голівці вінок -
Хоч іди у танок.
Ідуть далі, мандрують,
Аж зозульку десь чують.
Бором - лісом літає,
По доріжках питає:
- Чи знайдеться кравчиня,
Щоби одяг пошила,
Гарний одяг весільний
Для самої князівни? -
Наші кравчики чують
Та чимскорше мандрують
Аж до Києва міста.
Там церков є аж двіста,
Дніпро плине в долині
Під береги зелені.
А на горі палата
Князева пребагата,
Споглядає в долину
На цілу Україну.
Йде Маруся під гору
Аж до княжого двору.
У дворі повно гуку
І гамору, й стуку.
Варять, печуть без упину
На весільну гостину.
Слуги ходять усюди -
Бачать: йдуть якісь люди.
Межи ними дівчина
Гарно-пишно вдягнена.
І князівна виходить,
Наче сонечко сходить.
Та й Марусі питає,
Чого вона бажає.
А Маруся їй каже:
- На запрошення княже
Йду пошити князівні
Красні шати весільні.
Тут помічники мої,
Всі до праці готові.
Князівна відповіла:
- Ший, дівчинонько мила.
Лиш не знаю, чи встигнеш,
Чи до ранку пошиєш! -
- Встигну, встигну напевно,
Милостива князівно! -
І всі повні охоти
Узялись до роботи:
Котик пряв і мотав,
Павук узорами ткав,
Їжачок у голки
Всиляв срібні нитки,
А Марусенька шила,
Мережила, робила.
Так шили без устанку
Цілу нічку до ранку.
Вийшло сонце на гору:
Йде Маруся до двору.
Помічники за нею
Несуть пишну кирею.
Стали перед ворота -
Сяє сукня, як злота.
Отворив князь віконце,
Бачить одяг як сонце.
Мережки в нім біліли,
Вишивки мерехтіли.
Сіяв  жупан нашитий
В перли і самоцвіти.
А князівна зраділа,
Зараз сукню наділа.
А всі ахнули з дива:
- Яка ж вона вродлива,
Яка вона прекрасна,
Наче зіронька ясна! -
І князівна зраділа,
Ще й жупан наділа.
Плеще в ручки пещені
І дякує дівчині.
Дала кравчикам дари
Червінці і таляри,
На весілля просила,
Пампушками гостила.
Взяли кравчики плату -
Нагороду багату.
І вибрались потому
У дорогу до дому.
Дома плаче матуся:
- Де то моя Маруся? -
Ось стук-стук у віконце -
В ньому личко як сонце.
- Відчиняйте, матусю,
Привітайте Марусю! -
Входить доня у хату,
Несе грошей багато.
Несе дари в торбинці -
Для матусі гостинці.
Потім жили щасливо,
Ґаздували на диво.
Доня хату поклала
І худібки придбала,
І машину купила -
І співала і шила...
 
Марійка Підгірянка

Використано матеріали:
http://abetka.ukrlife.org